Дача — не город!
Наші люди не вміють відпочивати: на дачу приходять, щоб таки працювати. Гудуть бензопили, гупають молотки, а жінки займають характерну позу — обличчям до грядки, середньою точкою — до неба. Одну роботу заміняють іншою. Це відпочинок? Та ще й зі своїми гіпертоніями, радикулітами, варикозами. З дачі приїздять втомлені — абсурд. Відпочили, називається. «Землеройки» — називає таких дачників мій знайомий лікар. І подумати: а для чого так виполюють-вилизують свій город? Щоб мати свої овочі?
Згоден. Але, коли для цього є три дачі, як у моїх недалеких сусідів, і всі вони забанені картоплею… Не розумію! Для чого вирощувати так багато, якщо сім’я із двох людей? Щоб більше з’їсти? І живуть, щоб їсти? Ще й виноград сусідка викорчувала весь, щоб чоловік вина не наробив (він у неї любитель чарки). Наче відсутність винограду врятує від пияцтва… І ходить вона, бідна, по своїх городах з отрутою від колорадів — на дачі людина оце так відпочиває!
Інший тип дачників: приїздять (обов’язково машиною під самі ворота, щоб не потрудити ніг) і вмикають голосну музику. Байдуже, що сусіди, може, й не хочуть її чути — аби йому добре! Ці люди бояться тиші! Бояться, бо тоді думки всякі в голову лізуть. А думати — важко. Краще забивати думки децибелами афроритмів чи галімої російської попси…
І доволі широким стає явище, коли люди постійно (навіть узимку) живуть на дачах. А чом би й ні? Повітря, земля, що дише росою, туманом і запахами — це значно краще від квадратних метрів на поверхах! А як недалеко ще й річка чи озеро — чого бажати?
… Це так чудово, коли вранці будять сороки кігтиками по даху, а сонце з-за лісу вижовтює паркан. Коли півні у далекого сусіда подають глас. Коли українське радіо в сусіда, що живе на даху (є й такий, бо ремонтується) розказує ненав’язливо новини і прогноз погоди. Коли пізнім вечором сусід питає сина: «Ілля, ти куди сірники подів?» Коли бабуся хрестить услід онука-рибалку, який нетвердою ходою, тримаючись за велосипед, іде додому. Коли бабки пікірують над травами — такі великі, зелені, як гелікоптери. Бабка — це те, що російською зветься «стрекоза». Коли джмелі діловито басять. Коли яблука гупають туманним ранком, сигналізуючи про дозрілу землю.
Люди, живіть на дачах! Це так класно!
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |