Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина"

Політінформація по понеділках

Василь — Mon, 10 Aug 2026 09:52:24 GMT

Сьогодні найцікавіше - проговорити про те, що відбувається на Московщині. Бо там наростають наразі дивні процеси, які в щось таки серйозне виваляться...

Скажімо, то пройшла інформація, що Путін упав у коридорі під час наради із силовиками, і його реанімували, то заглухла, як характерно для закритих суспільств.

Але тут же поширюється інша неймовірна інфа: Путін по телефону поспілкувався з російським полковником Абдулазізом Шихабідовим. В стенограмі розмови Абдулазіз Шихабідов запевнив Путіна, що війська «не стоять на місці», мають усе необхідне, а терміни виконання бойових завдань «реальні». У відповідь кремлівський запорток подякував за службу і наголосив, що йому було вкрай важливо почути це саме від командира «легендарної» 76-ї дивізії".

Ось тільки проблема в тому, що про смерть цього Абдулазіза з істинно російською фамілією 🙂 повідомляли офіційно вже рік тому. Очевидно, що не Путін спілкується з духами померлих (хоча казав же, що із Ганді спілкувався 🙂 ), а просто російська пропаганда втрачає єдину скеровуючу руку. Відбувається розлад цілісної системи. Хаос наростає. Чи то дійсно через відхід реального Путіна, чи то через невидимий наразі нам переділ важелів влади у кремлівській павучій банці. До речі, свідченням переділу є арешт двох подєльніков Путіна у Петербурзі.

7 серпня півМоскви чули вибух неймовірної сили. І після всіх варіантів щодо ЗСУ випливає наразі інше: вибух стався в пусковій шахті і це вибух ядерної ракети. Чи то Серпухов, чи то навіть Внуково, але якщо величезна Москва чула вибух - справа серйозна. Офіційних повідомлень традиційно нема, але сховати правду надовго не вдасться.

Розлад пропаганди проявився ще в одному неймовірному явищі: росіяни почали відкрито записувати відео, в яких не просто виступають проти війни, а закликають Збройні Сили України окупувати їх території. При цьому називають себе і навіть показують свої російські паспорти. Як мінімум, я бачив такі відео з Владивостока, Ростова і Санкт- Петербурга. Звісно, можемо гадати через скільки годин до них прийшли співробітники ФСБ, але, як казав чукча в анекдоті, тенденція аднако... 🙂 І вона веде до розпаду Російської Федерації, яка і не російська, і не федерація -- тут як морська свинка, що ні до моря, ні до свині не тичеться.

І нове на Московщині явище - почали завозити жінок- робітниць із північної Кореї. На швейні та інші суто жіночі виробництва. Їх годуватимуть, а гроші забиратиме товарісч Кім. Але сам факт свідчить: економічні труднощі на Росії значно більші, ніж навіть уявляє наша Служба зовнішньої розвідки (особливо - очолена Умєровим) 🙂.

Ну, і ще б можна згадати 21-й пакет санкцій Євросоюзу проти Росії, але це нудно. Бо санкції лінивого Заходу як у приказці "доки товстий всохне - худий здохне" - якщо при їх санкціях Росія штампує ракети, а Європа досі не може виготовити достатньо навіть для себе. Єдиний болючий момент для московитів - санкції проти аеропорту Шереметьєво.

Ну, і зайве говорити, що генерал Залужний щодо НАТО сказав те, чого бояться сказати інші політики. Він ще не говорить про Балто- Чорноморський союз, але до того йде. Як і до розпаду РФ.
Кров'ю і потом української нації.

Василь ЧЕПУРНИЙ

PS А, забув одну приємну річ згадати: українські дрони розбили вщент пускову установку С- 400 в Геленджику. Це з неї пускали по Україні ракети 8 серпня. Установка горіла і вибухала три години!. Але тут весь цимус, як кажуть євреї, в тому, що це - Геленджик. І там поруч дача Путіна. І це суперзакритий повітряний простір. І його пробили українські сили оборони!

Чому вас так зачіпає правда про Московію?

Василь — Mon, 10 Aug 2026 09:46:42 GMT

Вчора я опублікував (продублював) допис якогоїсь невідомої мені людини про те, що начебто на московії той вибух, що всі обговорюють, був нічим іншим, як підземним ядерним вибухом.

На цей допис злетілось стільки всякого, що хоч білети у зоопарк продавай
Ну про ворожих ботів писати не вбачаю потрібним. А ось про типу наших українців, які з піною у рота почали спростовувати та заперечувати усе викладене - вважаю протрібним написати.

Агов... люди, якщо ви ще люди... ви це все пишете ЩОБ ЩО?
Тут почалося... пишуть: це брехня, це фейк, навіть ви оце поширюєте ... і ще тисячі коментарів у такому дусі.
А у мене одне питання до типу українців, яких обурив цей допис: чим такий допис, навіть якщо він є вигаданим на 100%, вам заважає? ЧИМ? Що вам муляє, якщо такі дописи є?

Навіть якщо я його вигадав, навіть якщо це брехня, навіть якщо це фейк, навіть якщо це не правда - вам ЯК ЦЕ ЗАВАЖАЄ?
Усіх... УСІХ борців проти брехні у моїх дописах... хочу спитати ще дещо...
Вам брехня Зеленського не муляє?
Вам брехня чиновників усіх рівнів не муляє?
Вам брехня наших ЗМІ не муляє?
Вас повністю задовольняє брехня ворогів про нас?
То чому ви не боретесь з тією брехнею, яка стосується вас безпосередньо, а претесь до мене і спростовуєте брехню, яка нас не стосується від слова "ВЗАГАЛІ" ???
Чому?
Хоча... я знаю чому. Ви просто повні, цілковиті, невиправні, абсолютні де@ілu, і вам вже нічого ніколи не допоможе.

Анатолій ЯРОВЕД

Анжеліка Ройзман (Балабанова) - подруга дуче

Василь — Mon, 10 Aug 2026 09:42:46 GMT

Із серії "Земляки, якими не варто гордитися".

Виявляється, натхненниця італійського фашизму - наша землячка із Чернігова.
Анжеліка Ісаківна Ройзман, більш відома як Балабанова (за прізвищем фіктивного чоловіка Самуїла Соломоновича, до речі, теж чернігівця) - із багатої єврейської сім'ї Чернігова. Але пішла в соціалістичний рух, що й не дивно - і Ульянов (кличка - Лєнін), і Бронштейн (кличка - Троцький) були не з бідних сімей.

І тільки багаті Ройзмани (мали будинок на 22 кімнати!) могли відправити з Чернігова свою дочку навчатися у Брюссель, де вона й заразилася соціалістичними ідеями. Нам не відомо чим вона займалася, щоб заробити собі на хліб з маслом, але в Римі вона агітує працівниць легкої промисловості і - увага! - навчає молодого Беніто Муссоліні основ марксизму.

Далі вона у Швеції і в час першої світової війни стає прихильницею більшовизму. У знаменитому пломбованому вагоні її завозять до Росії, де вона співпрацює зі своїми одноплемінниками і однодумцями Бронштейном (Троцьким), Радомисльським (Зінов'євим) та іншими і навіть стає секретарем виконкому Комінтерну. Встигла відмітитися і в Україні, де числилась в наркоматі закордонних справ...

Проте після 1920 року розходиться з єврейсько- російськими більшовиками, тікає в Італію, де вже жорстко критикує своїх колишніх. Але, коли в Італії перемагає фашизм (не плутати з німецьким нацизмом!), вона тікає в тиху Швейцарію - чомусь коханець Беніто Муссоліні їй уже не до вподоби (навіть те, що він був одружений, їй раніше це не заважало). Навчила на свою голову...

А після війни повертається в Італію, де й живе до смерті в 1965 році, заснувавши соціалістичну робітничу партію - та, що ніколи в житті ніяким робітником не була...

Її мемуари мають певну аналогію із загальновідомим твором Гітлера навіть у назві "Моя жизнь — борьба. Мемуары русской социалистки. 1897—1938". Перевидані в Москві 2007 року.
Цікаво, що похована вона на римському протестантському цвинтарі - її батько Ісаак зрікся юдаїзму, ставши вихрестом у московському православії, а вона була світською людиною.

Василь ЧЕПУРНИЙ

Кучмі - 88

Василь — Mon, 10 Aug 2026 09:40:56 GMT

9 серпня другому президенту України виповнилося 88 років.

Уродженець Стародубщини, певно, не був безталанним - здобути професію інженера- механіка в Дніпропетровському університеті та влаштуватися працювати в підприємство космічної галузі було не так просто і ніякі блати цьому не могли тоді сприяти. Але далі він пішов не по інженерній лінії, а по компартійній, ставши парторгом "Південмашу" - а це вже була номенклатура ЦК КПРС.

І тому, коли кажуть, що Кучма прийшов в українську політику як директор заводу, лукавлять - директором він став уже наприкінці кар'єри на "Південмаші", коли вже валилась система СРСР, а більше часу був парторгом.

Тому й говорив, як прем'єр- міністр, народним депутатам: "Скажіть, що треба будувати - соціалізм чи капіталізм, і ми збудуємо". Кажуть, що начебто він і голосував проти незалежності України та писався русскім, але це може бути як і з Леонідом Яковишиним, який казав, що голосував проти Незалежности, але підтверджень документальних цьому нема.

Кучма обіймав президентську посаду у 1994–1999 та 1999–2004 роках. Додавши прем'єрство, можна сказати, що він найдовше перебував при владі. І з його іменем пов'язано розвал колгоспів, державних підприємств та передання їх у руки олігархату, формування якого й стало визначальною ознакою влади Кучми. Замість курсу на створення селянських\фермерських господарств, як у Польщі, Кучма пішов по шляху крупних, латифундистських утворень, як у того ж Яковишина. А стратегічні галузі промисловості опинилися в руках ділків типу Ахметова, Коломойського, Пінчука, який став і зятем Кучми. Як правило, всі вони ще й неукраїнці - один був українцем - Павло Лазаренко, але того видавили за кордон.

З іменем Куми пов'язаний і скандал з убивствами Гонгадзе і Чорновола. Хоча я переконаний, що особисто Кучма таких вказівок не давав, а більша вина на Володимиру Литвину та Юрію Кравченку. Що ж до вбивства Чорновола, Гетьмана, отруєння Ющенка - то це однозначно робота спецслужб Росії.

"Україна - не Росія" - таку назву дали книжці, автором якої позначено Леоніда Кучму. Тут він правий, хоча сам немало зробив для прогинання України перед Росією. Проте все ж був державником, що засвідчили події на острові Тузла, коли Москва хотіла випробувати українську стійкість.

Я особисто невисокої думки про Кучму, зокрема, почувши мимоволі його розмову з Нурсултаном Назарбаєвим по телефону, коли він переконував свого казахського колегу, що Помаранчеву революцію організувало ЦРУ... Такий здвиг мільйонів ніякі спецслужби організувати не здатні і президент мав би це розуміти. Але, певно, совєтське виховання давалося взнаки.

Кажуть, зараз Кучма живе на острові Сардінія, що йому забезпечив зять, якого він хоч і називав жи...ом, але на утриманні якого й перебуває.

Василь ЧЕПУРНИЙ

Під ударами Одеса і Харків

Василь — Sun, 09 Aug 2026 04:43:45 GMT

У неділю, 9 серпня вночі, ворог атакував Одесу. Внаслідок ворожих ударів є постраждалі та пошкодження.

Про це повідомив очільник Одеської МВА Сергій Лисак.

"На цю хвилину відомо про 6 постраждалих внаслідок ворожої атаки на Одесу. Їм надається вся необхідна допомога. Є руйнування житлових будинків в декількох районах міста. Також згоріли автівки. Усі оперативні та комунальні служби на місцях. Деталі зʼясовуємо", - повідомив він.

У неділю зранку, 9 серпня, російські війська завдали серії обстрілів по густонаселеному району Харкова, під прицілом опинилися багатоповерхівки. Внаслідок прямого влучання в один із будинків зруйновано кілька поверхів та є поранені.

Про це повідомив харківський міський голова Ігор Терехов.

Наслідки першого удару по Салтівці
За даними посадовця, вранці під ворожим вогнем опинився Салтівський район міста. Спочатку з'явилися дані про влучання у багатоповерховий житловий будинок, які згодом офіційно підтвердилися. Руйнування виявилися досить серйозними — снаряд знищив верхні яруси споруди.

Повторна атака на цивільні об'єкти
Не зупиняючись на досягнутому, противник завдав повторного удару по цьому ж мікрорайону. Друге влучання прийшлося по сусідній житловій забудові, що свідчить про свідомий обстріл цивільного населення.

"Ворог поцілив по сусідній багатоповерхівці — цілеспрямовано б'є по житлових будинках. Будьте обережні та перейдіть в укриття. Щодо наслідків повторного удару — з'ясовуємо деталі", — наголошує Ігор Терехов.

Згодом мер Харкова уточнив, що "в будинку є заблоковані люди і на місці розпочато рятувальну операцію". Зараз на місцях прильотів триває обстеження території, працюють профільні служби для надання допомоги постраждалим та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

За інформацією інформагентств

У Прилуках - вибухи і пожежа

Василь — Sat, 08 Aug 2026 03:35:13 GMT

Вчора, Близько 9 години вечора у Прилуках лунали вибухи. Кацапи поцілили по складському приміщенню на околицях міста.

"Унаслідок удару по оптовій продуктовій базі виникла пожежа. Інформація про постраждалих уточнюється. Попередньо — без потерпілих", - повідомили у Прилуцькій міській раді.

Китайці планують будувати у Чернігові індустріальний парк

Василь — Sat, 08 Aug 2026 03:29:17 GMT

Міська військова адміністрація 4 серпня надала дозвіл на розробку проєкту землеустрою для створення індустріального парку у Чернігові. Йдеться про орієнтовно 25 гектарів на вулиці Івана Мазепи для «розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівельних споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об’єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком», передає «Комерсант Український» з посиланням на Суспільне.

Відповідне розпорядження з підписом начальника МВА Дмитра Брижинського оприлюднив у своєму Telegram-каналі депутат міськради, голова фракції «Рідний дім» Олександр Ломако.

Як зазначив Ломако, йдеться про «тисячі нових робочих місць, значні міжнародні інвестиції, сучасні виробництва та додаткові надходження до бюджету міста».

У коментарі Суспільному пресслужба Чернігівської МВА уточнила:

«До нас звернулося комунальне підприємство міської ради “Чернігівбудінвест” з проханням надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою. Це розпорядження стосується саме цього питання, мови про землю тут не йде. Ніякої землі МВА нікому не виділяла. Створення індустріальних парків відноситься до повноважень міської ради».

Нагадаємо, питання щодо індустріального парку попередньо виносили на розгляд 49-ї сесії Чернігівської міської ради, однак уже безпосередньо на сесії, 4 серпня, його зняли з розгляду. Як сказав тоді начальник управління земельних ресурсів Василь Дмитренко, дозвіл на формування земельної ділянки буде надаватися розпорядженням міської військової адміністрації.

Що відомо про плани створити індустріальний парк у Чернігові
Напередодні 49-ї сесії Чернігівської міської ради голова фракції «Рідний дім» Олександр Ломако на своїй Facebook-сторінці повідомляв, що на сесію внесуть проєкт рішення щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 25 гектарів для створення індустріального парку. Зазначивши, що ініціатором є ТОВ «Деревообробний комбінат “СІХЕ УКРАЇНА”». За даними з аналітичної системи YouControl, його засновниками є ТОВ «Шанхай сіхе», зареєстрована в Китаї та Чен Джозеф з громадянством США. Кінцевим бенефіціаром є громадянин Китаю Чжан Гумо. Відомо, що підприємство займається виготовленням паркету й працює в Чернігові останні декілька років. Зі слів Ломака, 3 липня власник заводу презентував цей проєкт у міськраді.

«Вони з юристами зібрали людей у міській раді. Це керівники фракцій були, керівництво міської ради. Це не нове питання. Воно вже понад два місяці обговорюється. Воно є як додаткове питання на порядку денному. Я знаю, що ще вчора і сьогодні юристи військової адміністрації, міської ради, вирішували, чиї це повноваження. Моя позиція дуже проста. Якщо це повноваження Брижинського — нехай він підписує. І процес має починатися. І у мене запитання: чому цього не зробили досі, за місяць. Якщо це повноваження міської ради, ми обов’язково маємо його підтримати», — розповів Суспільному Олександр Ломако до початку сесії.

Створення індустріального парку планується на території колишнього підприємства «Хімволокно».

«Давно, дуже давно там був сад. І в 2005 чи 2002 році цю землю, цей сад, який підприємству не був потрібний, вони передали місту в землі запасу. Тому там нічого немає», — пояснив Ломако.

За словами Олександра Ломака, проєктом передбачається формування повного виробничого ланцюга від глибокої переробки сировини до готових будівельних матеріалів і меблів, а також розвиток суміжних галузей: скло, фурнітура, пакування та зелена енергетика. Планується залучення міжнародних інвестицій із Китаю, США, Німеччини та Бельгії обсягом до 200 мільйонів доларів. Очікуваний річний обсяг виробництва продукції має перевищити 400 мільйонів доларів США.

«У нас є в регіоні значна кількість сировини, дерево. Воно зараз на пилорамах розпилюється, в якомусь стані вивозиться в інші регіони, чи за кордон. Якщо воно буде лишатися тут, і буде глибока обробка цього дерева в паркет, як зараз, або в меблі, в інші вироби з дерева, тим більше додаткових грошей буде залишатися в регіоні. І шість-десять тисяч робочих місць, я розумію, що це повернення чернігівців, я розумію, що це і можливе залучення ВПО. Вони будуть думати про навчання цих людей, це технічна освіта, про проживання, про соціальну інфраструктуру. Це суцільні переваги для міста», — зазначив депутат.

Щодо того, що це інвестиції з Китаю, Ломако каже наступне:

«Для мене важливо, що це українське підприємство, зареєстровано в місті Чернігові, яке працює вже шість років в Чернігові, платить податки в місцевий бюджет, заробітні плати нашим людям. Минулого року вони сплатили податки на прибуток 344 мільйони гривень за минулий рік. І, зрозуміло, з розширенням виробництва це буде і ПДФО, і інших податків більше. Те, що власник цього підприємства громадянин Китаю, вибачте, Китай сьогодні торговий партнер №1 України».
Комерсант український

"Новгород- Сіверська старовина" № 3

Василь — Fri, 07 Aug 2026 14:29:09 GMT

Вийшов друком третій випуск збірника наукових праць «Новгород-Сіверська старовина».

Новгород-Сіверський музей-заповідник "Слово о полку Ігоревім" продовжує видавничу діяльність задля збереження історико-культурної спадщини Сіверщини.

Новий, третій випуск став черговим вагомим кроком у дослідженні минулого нашого краю та популяризації нових історичних напрацювань. Про це повідомив департамент культури, туризму, національностей та релігії Чернігівської ОВА.

"Парад" в Ялті

Василь — Fri, 07 Aug 2026 14:25:00 GMT

ГУР Міноборони підтвердило "парад" бойових морських платформ Magura біля південного узбережжя Криму. Оператори спецпідрозділу "Group 13" провели захід напередодні Дня Ялти.

Як зазначили у розвідці, "у такий спосіб спецпризначенці ГУР відновили давню святкову традицію, що виникла й закріпилась у вільній Ялті - вітальний вихід українських військових кораблів та суден біля міської набережної".

"Парад у Ялті від майстрів "Group-13" - чергове нагадування російським окупантам, що Крим - це Україна!" - наголосили у ГУР, показавши "ексклюзивні кадри спеціального передсвяткового параду під найкращу українську пісню про Ялту".

Перед цим моніторинговий телеграм-канал "Крымский ветер" повідомляв про пожежу в Ялті.УНН

Про одну нереалізовану справу життя Володимира Кательницького

Василь — Fri, 07 Aug 2026 09:28:55 GMT

Як політична сліпота, не знання й небажання пізнавати власну історію, не пошанування житейського чину мудрих і патріотичних пращурів погубили намір усього життя видатного данинця з відбудови знищених владою п’яти куполів Свято-Троїцького храму в Данині.

У з’яві цієї публікації на платформі «Сіверщини» є три інформаційні приводи.

1.Нині виповнюється рівно 65 років, як за вказівкою комуно-більшовицької влади у невпокореній нею ніжинській Данині завершили руйнувати п’ять куполів найбільшого і найкращого серед сільких сакарадбних споруд в області Свято-Троїцького храму.
2. Саме о цій літній порі 35 років тому виходець із цього села, активний борець за третє відродження Української Автокефальної Церкви Володимир Кательницький знайшов небайдужих меценатів у США для відбудови покаліченего храму.
3. Цього 5 серпня – день народження убитого ворогами українства пана Володимира й автор публікаії професор Микола Тимошик приурочив до цієї дати закінчення книги про цього мученика за українську віру і правду. Розділ із анвою «Із образом знищеного владою п’яткупольного храму в Данині» з майбутньої книги редакція «Сіверщини» пропонує своїм читачам.

Усі дорослі роки Володимир носив на серці одну криваву рану, пов’язану із зруйнуванням Свято -Троїцького храму в рідній Данині.
То було рішення верхньої влади, яка у такий спосіб вирішила помститися селу зі свободолюбивим, націоналістичним норовом його предків. І проблема була не відсутности в селі нормального приміщення клубу (за всі підсовєтські часи влада так його й не спромоглася побудувати, як і школу, а на клуб селяни готові були здати у складчину з кожного двору по 10 рублів, аби лиш не чіпали їхню гордість і славу - церкву).

Корінь справи полягав у тому, що саме в цьому селі і саме ця церква й була тим джерелом мазепинщини й петлюрівщини, яке московські опричники на місцях заповзялися з новою силою затрамбовувати в народній пам’яті по завершенні хрущовської відлиги. Варто нагадати, що лайливі ярлики «мазепинці», «петлюрівці», а пізніше – «бандерівці» московитські ідеологи приклеювали всім, хто продовжував відстоювати національну гідність і українську правду.

Рішення «валити церкву в Данині» було прийнято, звісно ж за вказівкою згори, Лосинівською райрадою депутатів трудящих 20 квітня 1961 року. Формальних приводів для такої постанови нашукали аж три:
1. «Церква знаходиться в 10-ти метрах від школи й лікарні і це негативно впливає на виховання дітей та проведення медичної роботи серед хворих».
2. «Через церковний спів та дзвони – низька дисципліна під час уроків та успішність учнів».
3. «Служителі церкви вселяють дітям недовір’я до піонерських галстуків, запрошують їх під час канікул прийняти релігійні обряди». Про закриття церкви в села Даніно. (Джерело: Рішення Лосинівської районної Ради Чернігівської області від 20 квітня 1961 року про закриття церкви в селі Данина. Державний архів Чернігівської області (ДАЧО). Ф. Р. 5166. Оп. 1. Од. зб. 48. Арк. 59-60).

На все життя Володимир запам’ятав цю дату - 26 липня 1961 року. Тоді найняті сільрадою з довколишніх сіл любителі підзаробити (свої відмовилися) почали руйнувати вікову сільську святиню: стягували під дикі вигуки «вай! вай! вай!» мотузками й ланцюгами з п’яти куполів позолочені хрести, руйнували самі куполи і скидали з дзвіниці більше ніж півтора десятка церковних дзвонів. Свою чорну справу безбожники закінчили 5 серпня і сільрада того ж дня відзвітувала в район про виконання завдання.
Цю подія Володимир Степанович завжди згадував як чорний день не лише історії рідного села Данини, а й історії його родини. Бо та наруга над храмом була його особистою драмою.

Чому?
Його рідного дядька по материній лінії Євмена Кошму розстріляла 1937 року зловісна «тройка» за те, що був ініціатором переведення церковної громади з московської церкви до УАПЦ, що привіз у село своєю підводою з Ніжина «автокефального попа».
Його рідна тітка Параска (блаженна Парасочка – так її називали в селі) була найкращою хористкою в церковній півчі. І, будучи обділеною від народження здоров’ям, не маючи власної сім’ї, завжди казала близьким, що на світі її тримає тільки цей храм.
Його батька Степана Филимоновича в селі прозвали «Святим Степаном» через те, відважився владі голосно, коли всі мовчали, сказати, що цей храм руйнувати не можна, що йому приснився сон з образом Богородиці Марії, яка накрила куполи данинського храму своїм покривалом і що те покривало може впасти на голови руйнівникам вогнем і попелом.
Та й сам Володимир виростав при храмі (їхня хата стояла неподалік), знав змалку усі дивовижні легенди й перекази про нього.

Того дня цей храм зрадили всі: настоятель і церковна рада, активні прихожани і «віруючі» лиш на Паску та Різдво, колгоспники й інтелігенція, молоді й старі. Вони зрадили не лише храм, як символ віри й духу довго невпокорюваного більшовицькою владою села. Зрадили передусім пам’ять тих, хто втілив у 80-х роках позаминулого століття мрію багатьох поколінь данинців спорудити на красивому природному узвишші села, звідки розтікаються зусібіч п’ять вулиць, на спредковіку намоленому місці попереднього козацького двокупольного новий храм - «не такий, як у всіх».
Знехтували тодішні данинці й пам’яттю тих своїх десяти сміливих і мужніх земляків, хто в тому страшному 1938 році прийняв від «тройки» звироднілих енкаведистів мученицьку смерть. Вони, ті вісім ще молодих і дужих чоловіків, свідомо пішли на смерть не за участь у якійсь там ефемерній антирадянській націоналістичній організації, а всього лиш за те, що після розвалу Російської імперії в період піднесення хвилі національного відродження переконали громаду свого села полишити омофор московського патріарха й ствердити в Данині осередок своєї, Української Автокефальної Православної Церкви. Вона тоді відроджувалася на всіх захоплених більшовиками українських землях.

Тоді, у 20-х, ця церква, українська за духом і сутністю, відродилася і в Данині – завдяки небайдужости, сміливости й патріотизму кращих представників її громади. Через сорок років, на початку 60-х, ці представники (кращі чи гірші?) знекровленої, заляканої, збайдужілої й роз’єднаної данинської громади бездумно повторять крок Іуди-христопродавця…
Порушити цей сценарій могли хіба що кілька сміливих, відважних, патріотичних і авторитетних у громаді особистостей, здатних розворушити серця зневірених односельців, згуртувати їх напередодні чергового наступу влади на святая-святих – віру пращурів і уречевлену ними на свої щедрі пожертви в центрі села святиню - диво-храм.

Як показали передвоєнні події, передані батьками від пращурів своїм дітям побожність, віра й пов’язані з нею народні традиції на початку не піддавалися навіть здійснюваній партією масованій спробі витравити їх зі свідомости кожного. Не піддавалася, бо генетично переходили з покоління в покоління: від дідів - батькам, а від батьків - дітям.
На жаль, таких сміливців у Данині на початок 60-х років уже не знайшлося. Від таких село було зачищене ще в 20-30-х роках, а остаточно знекровлене на фронтах Другої світової.

Втім, у одного данинця та вимушена зрада земляків таки невідступно обпікала серце, а свідомість весь час шукала відповіді на запитання: як оправдати і як виправити цю зраду?
Це був Володимир Кательницький.

На початку ідея відродити Свято-Троїцький храм видалася йому наївною і фантастичною. Та щоразу навертався до думки мудрих: якщо чогось дуже хотіти, то може справдитися і можна добитися. Супроводжувана згустком емоцій і переживань ця ідея пережила в його серці кілька перевтілень: напочатку - мрія, бажання; згодом - намір, пізніше - шанс; і на останок – реальна можливість. Втім, за іронією долі, саме на останньому етапі ця реальна можливість була втрачена. І знову ж – через нерозважливість вже зденаціоналізованих земляків-сучасників.

Тут коротко про генезу цього болісного питання.
Ще не маючи жодного плану й жодних зачіпок, Володимир пам’ятав про храм у Данині, коли вносив пропозиції до проєкту статуту Братства Андрія Первозванного. Зокрема в роділлі 6 «Кошти та майно братства» з’являється пункт «будівництво та ремонт храмів, братських шкіл, монастирів, дитячих будинків, санаторіїв та медичних закладів». Це юридично закріплювало право Братства, за можливости, акумулювати на такі потреби кошти добродійні кошти від меценатів, зосібно й закордонних.
І закордон тут якраз заяснів на горизонті.

Якось Володимир Степанович поділився гіркою історію цього сільського храму з поважними гостями з української діяспори США, які кілька днів мешкали в його квартирі на тодішній вулиці Зої Гайдай. То були священник УАПЦ в Америці отець Василь Череванів та його добродійка Поліна. Істрія ця їх дуже вразила й другого дня отець Василь повернувся до неї. Розповів, як українці на початках налагодження громадського життя на чужині дбали передусім про три вічні обереги світового українства: національну школу, національну церкву і національну книгу та пресу. Саме ці три обереги врятували й досі рятують емігрантів на близьких і далеких чужинах від асиміляції та спонукають кожного щораз запитувати себе: хто ти? звідки ти? чому ти тут? Більшість тих оберегів уречевлювалися в народні доми, сакральні споруди, недільні школи, редакції і видавництва…

Отець Василь належав до тих представників активної діяспори, яка реально стала допомагати Україні після 1991 року. Передусім через Рух, інші громадські організації, зосібно й через Братство Андрія Первозванного. Ще сказав, що українська громада із штату Чикаго зініціювала недавно збір коштів на відбудову Братського монастиря на київському Подолі, фондованому колисьзнаною волинською меценеткою Галшкою Гулевичівною. Там ішлося про велику суму в американських доларах. А на сільський храм, на думку отця, могло б вистачити тисяч 10-15. На завершення тієї розмови заокеанський гість порадив Володимирові звернутися в цім питанні до патріярха Мстислава. «Переконаний, він такий проєкт точно підтримає», - сказав на прощання.

Про цей епізод у справі данинської церкви розповіла авторові цих рядків Володимирова сестра Валентина. Вона краєм вуха чула цю розмову, бо готувала для на кухні Володиного помешкання улюблені заокеанськими гостями данинські вареники на пару. Спогад Валентини Котельницької про проєкт віднровлення храму в Данині. Запис 15 травня 2026 троку. Домашній архів автора. Папка «Данина».
Володимир таки відважився в час однієї бесіди з патріярхом Мстиславом торкнутися питання про данинський храм. Історія ця також схвилювала патріарха. Він однозначно відповів тоді: «Такий храм треба відродити! Поможемо!»

То була пора початку 90-х, коли закриті в 60-х роках храми в селах поступово влада передавала церковним громадам. Звісно церкві офіційній - російській.
Вже за кілька днів за дорученням патріярха Мстислава в Данину поїхали два представники щойно створеного в Ніжині Комітету з відродження УАПЦ. Зустріч була в тодішній сільраді.
Пропозиція данинцям була такою: Ніжинське благочиння УАПЦ готове стати замовником ремонтних робіт і профінансувати за кошти українських американців (називалася сума до 15 тисяч доларів) відбудову п’яти куполів Свято-Троїцького храму. Але за однієї умови: церковна громада переходить у лоно УАПЦ. Фінансування й розрахунки за всі ремонтно-будівельні роботи здіснюватитуться через Братсво Андрія Первозванного.

Здавалося, чи й можна було відмовитися від такої пропозиції?
Чи можливо було допустити почути у відповідь «ні»?
Однак, ніжинські автокефалісти те «ні» почули в Данині…
Аргумент був дикунський і фальшивий. Мовляв, нас хрестили в московській церкві, ми в розкольницьку, петлюрівську чи ще якусь не хочемо.
Аргумент був примітивний і не переконливий. Пам'ять же про те, що данинська громада однією з перших у Ніжинській окрузі на початку 20-х років перейшла до новоутвореної національної церкви і вактично сталаа зразковою в окрузі завдяки талановитому сященникоу-компощзитору, учневі Миколи Лисенка отцю Іванові Зоценку, очевидно в тих переговірників повністю відбило…

У час зустрічі зі мною на Хрещатику після перемоги Студентської революції на граніті наприкінці жовтня 1990 року Володимир Степанович із болем у серці згадував про ту відмову данинців. Дуже шкодував, що через тісний графік поїздок із патріярхом Мстиславом Україною, де він був задіяний у групі супроводу, тоді не міг побувати в Данині. Може б, казав, вдалося переконати земляків…. Втім, у ту ж мить із гіркотою обмовився: «На жаль, там не було з ким говорити. Червона полуда на очах, невідання й небажання знати історію. А ще – людська гординя й ідеологічна зашореність, заздрість на того, що хтось вибрався нагору й бере участь у великих справах…»

Цілком очевидно, що з цієї причини нічого не вийшло і з ідеєю відновлення на зібрані кошти українцями Чикаго на території Києво-Могилянської академії зруйнованого більшовиками у 30-х роках храму Братського монастиря. Про цей дикунський випадок розповів Володимира Кательницького у свій резонансній статті «Заповіт Галшки Гулевичівни звинувачує», опублікованій у газеті «Вечірній Київ» (число від 28 жовтня 1995 року). До речі, стаття ця мала неабиякий розголос за океаном - після передруку в канадській двомовній газеті Український Голос – Ukrainian Voice» (Джерело публікації: Вінніпег, Канада, 22 січня 1996 року).
Варто процитувати промовисту думку автора цієї статті. Вона навертає на гірку правду про те, що пору третього відродження УАПЦ на початку 90-х років ХХ ст. архіважливість цієї справи не розуміли (або не хотіли розуміти через залежність від влади) не лише низова інтелігенція, вихована колоніальною владою, а й деякі її чолові представники у столиці.

«Коли громада церкви св. Андрія в Чикаґо запропонувала ректорові КМА Брюховецькому 50 тисяч долярів для реставрації та ремонту церкви, що на території академії, ректор відповів відмовою. Його не влаштувала вимога: ця церква мусить бути у підпорядкуванні Київського патріярхату, як це було до її закриття і як це записано у заповіті Галшки Гулевичівни». Не виключено, що це стане підставою для того, аби нащадки Галшки Гулевичівни, пославшись на порушення заповіту, у судовому порядку заявили свої права на ці землі». (Джерело: Кательницький В. Заповіт Галшки Гулевичівни звинувачує. Вечірній Київ. 1995. 28 жовт. Передрук: Український Голос (Вінніпег, Канада). 1996. 22 січ.

***
Нині, як і кілька віків тому, на центральне узвишшя Данини, яке здавна місцевий люд називають Церковним Майданом, зусібіч ведуть п’ять сільських вулиць. Раніше було, з якого боку сюди не в’їжджаєш чи не входиш, очі і старого, і малого, як магнітом, притягували п’ять куполів Свято-Троїцького храму, що за будь-якої погоди вигравали своєю сонцесяйністю, і ніби прагненням ось-ось злетіти до неба.
А вже понад 65 літ тим очам нема за що «зачепитися». Величезна за розмірами, хрестоподібної форми, дерев’яна споруда стоїть у центрі села здеформованою, покаліченою, приплюснутою – чимось нагадує великий колгоспний гамазей. Виглядає на те, ніби із здорового тіла вирвано душу й скалічено не невпізнання колись неземної краси обличчя.

Такої «хворої» форми церква набула після того, як з неї було знесено у 1961-му всі п’ять красенів-куполів, а знижену до рівня одного поверху крівлю зробили у формі сарайної надбудови. Про те, що ця величезна споруда мала колись вивершені обриси величного храму, нагадує лиш відновлена силами місцевих теслярів дзвіниця. Втім і вона, через брак коштів і відсутність тоді на руках проєкту креслень споруди, зовсім не нагадує реальні обриси первинної дзвіниці.
Про колишню велич знаменитого на всю Ніжинську округу Данинського свято-Троїцького храму нагадують тепер лише три артефакти:
- затверджений у тодішній столиці Російської імперії Петербурзі детальний макет будови (панорамний і в розрізах), віднайдений автором цих рядків в архівах колишньої Чернігівської єпархіальної консисторії;
- зроблене відразу по війні знаним лосинівським фотографом Миколою Півнем панорамне фото сільського міської святині
- зменшений у сотню разів макет храму, зроблений наприкінці 80-х років минулого століття знаним данинським столяром-самородком Петром Іларіоновичем Макаренком та його середнім сином Іваном. Це справжній шедевр малої архітектури, який достойно так і не поцінували данинці.
Поки живі були майстри, макет цей стояв на столі у світлиці їхнього дому під вититим рушником. Його охоче показували господарі кожному, хто цим цікавився.

По несподіваній смерті батька та сина, а невзабарі й господині дому данинська громада проявила повну байдужість до цього неповторного історичного артефакту.
Макет, який досі вважався пропалим, таки віднайшовся. Його фактично порятував із спорожнілої хати виходець із Данини, відомий ніжинець Володимир Гой.
Це він зберігав стільки літ у своєму домашньому ніжинському помешканні цей дивовижний макет. Забрав його зі спорожнілого обійстя Макаренків після того, коли на той світ відійшли творці цього шедевру – майстри-самородки батько і син, а згодом і господиня дому. Забрав після того, як на цей макет довго не звертали жодної уваги ті, хто мав би це зробити за обов’язком служби: тодішня ще сільрада, місцева школа та її багатолітній директор, до речі історик за фахом, настоятель місцевого храму, що тоді перебував у московській окупації.

На пропозицію автора цих рядків Володимир Гой підтримав ідею про повернення історичної справедливости цьому артефакту.
У червні 2026 року, майже через 65 літ після драматичних подій у Данині, пов’язаних із руйнуванням тамтешнього Свято -Троїцького храму, в Ніжинському краєзнавчому музеї відбулася урочиста церемонія передачі на вічне зберігання «пропалого» на багато літ макету. Організаторами цієї неординарної для Чернігівського краю події стали відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ, Фундація імені митрополита Іларіона (Огієнка) та сам Ніжинський краєзнавчий музей.
Пошанувати будівничих і захисників сплюндрованого сакрального оберегу Данини прийшли і виступили з наснажуючими промовами Благочинний Чернігівської єпархії ПЦУ, настоятель собору Всіх Святих у Ніжині протоієрей Сергій Чечин та настоятель Свято-Воскресенського Іоанно-Богословського чоловічого монастиря ієромонах Петро (Цюра). Знаковість події в тому, що громада Данинського Свято-Троїцького храму понад сто років тому в числі перших у тодішній Ніжинській окрузі перейшло в лоно стрімко відроджуваної після національної революції 1919-1921 років УАПЦ. Чи не першими в сучасному Ніжинському районі данинці рішуче розірвали кайдани московської церкви і в нинішній час цієї підлої й несправедливої війни росії проти України.

***
Макет шедевру сакральної архітектури – тепер у музеї. А міг постати відродженим наяву в усій його красі й величі в центрі Данини, куди віддавна ведуть п’ять вулиць старовинного села…
Не постане…
Нерозважливість, політична сліпота, не знання власної історії й не пошанування житейського чину мудрих, сміливих і патріотичних пращурів сучасними данинцями. Саме це й погубило намір усього життя видатного данинця Володимира Кательбницького відбудувати знищені владою п’ять куполів Свято-Троїцького храму в Данині. так і залишився не здійснений…
Боляче... Незбагненно… Непростимо…

Микола ТИМОШИК

Київ-Ніжин-Данина- Київ

Як Федоров розкрив диверсію своїх

Василь — Fri, 07 Aug 2026 04:44:29 GMT

«Штирліц ще ніколи не був таким близьким до провалу»: як Федоров випадково зіграв за Порошенка
Буває так: роками будуєш імідж прогресивного технократа, а потім в одному інтерв'ю випадково стаєш головним адвокатом ракетних програм 2014–2019 років.

Ось пряма цитата Михайла Федорова про липневу відставку:
«У день мого звільнення ми якраз протестували один державний проєкт, який десять років розвивався, але не міг дійти до результату... Провели успішне тестування балістики, яка розроблялася в зоні відповідальності МО. Кардинально змінили ТЗ та довели максимальну точність».

А тепер розкладемо цей пазл разом із новими заявами Банкової про програму балістики «Фрея»:
«10 років розробки» — це хронологія Порошенка. Відраховуємо 10 років назад і потрапляємо в 2014–2016 роки. Мова йде про оперативно-тактичний комплекс «Сапсан» («Грім-2»). Це повноцінна балістика КБ «Південне», яку тоді фінансувала навіть Саудівська Аравія. Конструктори ще тоді закладали можливість польоту на 500 км (достатньо для Москви), якщо зменшити вагу боєголовки.

Зізнання у «паузі» 2019–2021 років. Намагаючись пнути попередників за «неправильні ТЗ», Федоров фактично підтвердив головну претензію опозиції: ракетна програма реально існувала, але після 2019 року її тупо поставили на паузу та згаяли три найкритичніші роки перед великою війною.

Нова обгортка під назвою «Фрея». Тепер, коли під примусом війни розробку довелося терміново реанімувати, її перейменували і продають суспільству як свіжий «технократичний прорив».

Хотіли перекрити відставку Федорова красивим заголовком «я запустив балістику в день звільнення», а в результаті видали офіційне зізнання, що ракетний щит України будували з 2014 року. Людина так старанно тікала від «старої системи», що зробила для піару ракетних програм Порошенка більше, ніж увесь актив «Євросолідарності».

Олександр БРИГИНЕЦЬ

Область жнивує

Василь — Fri, 07 Aug 2026 04:37:02 GMT

На Чернігівщині тривають жнива. Аграрії вже зібрали ранні зернові та зернобобові культури більш ніж із половини запланованих площ і намолотили понад 800 тисяч тонн зерна. Про це повідомив начальник Чернігівської ОВА Вʼячеслав Чаус.

За його словами, ранні зернові та зернобобові вже зібрали на площі понад 150 тисяч гектарів, що становить більш як половину від запланованого обсягу.

Найбільшу частку врожаю становить пшениця — аграрії намолотили понад 725 тисяч тонн. Також триває збір ячменю, гороху та інших зернових культур.

Окрім цього, в області продовжують збирати ріпак. Наразі його обмолотили майже на 67 тисячах гектарів, отримавши понад 190 тисяч тонн насіння.

Рейтинг, який на зараз показали усім...

Василь — Fri, 07 Aug 2026 04:17:19 GMT

Що там найвеличніший, якого усі люблять і поважають в усьому світі? Скоро вже всьо? Це опублікував твій... САМЕ ТВІЙ ручний новинний портал ТСН...

Виявляється у бубочки рейтинг нижче плінтуса і він програє аж трьом гіпотетичним кандидатам. І вже комусь ти дуууже заважаєш, що ці рейтинги були опубліковані і тебе не спитали.

А у тебе, пан президент, навіть друзів та знайомих не лишилось, щоб технічних кандидатів наплодити і розпорошити голоси конкурентів.

Ти пустий і голий король... За тобою тільки шайка токсичних компрометованих 100500 разів злочинців. Ба більше того, оті най-най-най ближчі тебе першим і здадуть з усіма причандалами.

Тож... або як завгодно крутись і таки видай людям те, чого вони від тебе вимагають, або у нас буде другий президент втікач... Виборів для тебе, з твоєю участю, вже точно не буде.

Анатолій ЯРОВЕД

Україна тричі відкинула американців

Василь — Thu, 06 Aug 2026 14:41:28 GMT

Бартосяк про ціну упертості: "Це Київ, який тричі відмовився підкоритися американцям".

Польський стратег Яцек Бартосак нагадав у стрімі 5 серпня, що попередив про ризики відвідувань Трампа, і вважає, що він був правий: Зеленський неодноразово чинив опір і поставив американців у незручне становище. За його логікою, ці відмови працювали не лише для Києва - вони захищали суверенітет Польщі, тому що показали, що регіон не зобов'язаний автоматично приймати будь-які умови Вашингтона.

Найновіший приклад відповідає цій схемі: перед липневим самітом НАТО в Анкарі Київ відкинув план миру на 28 пунктів Трампа і почав просувати інші умови. Урядові представники України, за словами New York Post, базуються на тому, що війна буде зупинена зміною балансу тиску на Москву, а не на переговорах про іншу версію того ж договору. Відмова збіглася з покращенням позицій на передовій, і європейські лідери на саміті G7 переконали Трампа визнати Україну стратегічним активом, а не тягарем.

Бартосяк щодо своєї країни: Польща, що ховається за багатьма членами НАТО, відмовилася побудувати регіональний баланс з Україною та позбавила себе простору для маневрування. Він каже, що стратегія та майбутнє закінчилися, коли американська гегемонія зупинилася на самоповноваженості, а поточна фаза американської гегемонії не служить польським інтересам. От тому його жорстка формула: будь-яка Україна, яка воює з Росією, незалежно від того, хто нею керує, потребує підтримки.

Хвиля

Чернігівська міська рада: маразм крєпчал

Василь — Thu, 06 Aug 2026 13:51:44 GMT

Чомусь з грудня 2023 року депутати фракцій "ПП "Рідний дім" (голова - О. Шевчук), "Європейська солідарність" (в.о. голови облорганізації О. Шпак), "Слуга народу" (в.о. голови облорганізації В. Чаус) і окремі депутати, обрані від забороненої "ОПЖЗ" і самоліквідованої ПП "Наш край", не можуть (точніше не бажають) обрати секретаря міської ради.

Зрозуміло й чому, бо це влаштовує обидві сторони, і ніхто з них формально начебто не несе персональної відповідальності за стан міста. В усіх негараздах винна, звісно, інша сторона.

Чим же керуються депутати-ухилянти обрання секретаря міської ради, щоб обходити обрання секретаря? Звісно, ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

Водночас...
В частині одинадцятій статті 46 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" буквально вказано таке (на офіційному порталі ВРУ https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text):
"11. Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; ... У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради."

А ось так конкретно виглядає частина восьма (!!!) статті 46 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні": "8. Сесія ради скликається для розгляду електронної петиції, що набрала необхідну кількість підписів, протягом строку, встановленого для її розгляду.
Сесія ради скликається з метою розгляду питання щодо укладення спеціального інвестиційного договору протягом місяця після отримання від уповноваженого органу проекту спеціального інвестиційного договору згідно із Законом України "Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями".
{Частину восьму статті 46 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1116-IX від 17.12.2020}
{Статтю 46 доповнено новою частиною згідно із Законом № 577-VIII від 02.07.2015}

Звісно, це технічна (можливо!) помилка в оприлюдненому на порталі ВРУ тексті Закону, бо замість восьмої повинна бути таки частина дев'ять...
Але їм усім всьоравно і какаяразніца...

Отак і живемо, пані і панове, в країні неляканих корисних ідіотів, де 3,5 роки працівники Чернігівської МВА отримують зарплату за виконання функцій, якими вони Верховною Радою України не уповноважені, а отже не несуть відповідно відповідальності за стан міської інфраструктури.

Скільки це буде тривати?
Коли прийдуть комуно-китайські інвестори і все буде окей?

Хоча, якщо бардак в законах України і в офісі 6-го Президента України, де більше ТРЬОХ років вперто не бажають помічати, що указ № 69/2023 від 7 лютого 2023 року про утворення Чернігівської МВА не працює, бо ВРУ його не підтримало як передбачено Законом, тож чому б тоді не бути безладу в Чернігівській міській раді?

Сергій СОЛОМАХА

План щодо Криму був готовий ще 2023 року - Залужний

Василь — Thu, 06 Aug 2026 13:45:47 GMT

Посол України у Великій Британії, ексголовнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заявив, що операція по ізоляції тимчасово окупованого Росією Криму була сформована ще три роки тому. Однак західні партнери не поставилися до неї серйозно.

На це Залужний вказав у своєму дописі, розміщеному у Facebook 6 серпня.

Він зазначив, що взяв участь у дипломатичному клубі Українського кризового медіацентру, де мова йшла про сучасне і майбутнє України та світу. Зокрема, підкреслив Залужний, про те, якою буде нова війна і який потенціал треба мати, щоб бути готовими до неї.

За словами ексголовкома, «новітня війна перетвориться на величезні цифрові поля, де будуть діяти роботизовані системи та роботи».

«Щоб бути готовими до такої війни, зараз треба мати можливості у п’яти доменах: на воді й під водою, на землі, у повітрі, в космосі та у цифровій сфері, включно з кібербезпекою», — пише Валерій Залужний.

Він додав, що приблизно з 2024 року, коли війна Росії проти України перейшла у фазу на виснаження, у світі триває протистояння за зміну світового порядку. Залужний підкреслив, що старі правила більше не працюють.
Новое время

«Це показує і війна в Ірані, і яскраво продемонструвала російсько-українська війна. Наприклад, втратила сенс анексія. У 2023 році ми розписали операцію по дистанційній ізоляції Криму. Західні партнери у неї тоді не повірили. Але сьогодні вона працює», — акцентував ексголовком.

Залужний акцентував, що, захопивши півострів, російський диктатор Володимир Путін досягнув лише однієї стратегічної цілі — створення сухопутного коридору з Росії до Криму.

Втім, зараз загарбники не можуть ним користуватися, зазначив Залужний.

«Все через науково-технологічний прогрес та мідл-страйки України (Middle Strike, клас ударних БпЛА середньої дальності — ред.)», — додав він.

Ще одна з команди Зе

Василь — Thu, 06 Aug 2026 13:36:13 GMT

Ольгу Стефанішину підозрюють у незаконному збагаченні на 13,9 млн гривень та недостовірному декларуванні. У суді вона бідкається, що не має грошей на заставу в 6 млн грн, бо сильно потратилася на дипломатичній службі й тепер не має за що облаштувати побут в Україні.

Питання до Зеленського: навіщо він цю «матільду» з мільйонним корупційним шлейфом відряджав посолкою до США? Щоб розлютити Трампа?

Ірина МАГРИЦЬКА

Від редакції "Сіверщини" про наші суди

У жовтні 2019 року Стефанішиній було висунуте звинувачення у розкраданні або розтраті державних коштів в особливо великих розмірах групою осіб (ч. 5 ст. 191 ККУ). Причиною було те, що під час роботи у міністерстві юстиції за міністерки Олени Лукаш Стефанішина займалася тендером на проведення досліджень українського законодавства, Міністерство юстиції України заплатило тоді 2,5 млн грн, одна сторінка аналізу коштувала від 1,4 тисячі до 4,5 тис. грн.

26 вересня 2023 року ВАКС провів перше підготовче судове засідання у справі.

Дідова хата

Василь — Wed, 05 Aug 2026 16:39:37 GMT

Дідова хата … Часом вона приходить до мене в снах. Багато разів доводилося мені, малому, ночувати в цьому обійсті тепла й затишку. Зазвичай це траплялося, коли батьки кудись від’їжджали, а перед тим озвучували сувору й чітку, як вистріл з нагана, інструкцію: «Ігоре, нас не буде якийсь час, ночуватимеш у баби з дідом. Шкоди не робити, діда й бабу слухати, їсти, що дадуть, не морочити голову, не бродити, де попало. До річки не лізти, щоб жаба цицьки не дала. В криницю не заглядати, бо Водяний затягне. Не будеш слухатися, приїдемо - накажемо, будеш слухняним - привеземо щось».

Побудована одразу після Другої світової війни з того, що можна було виписати в колгоспі, або ж, як кажуть, дістати «на стороні», дідова хата завжди була тим маленьким раєм на землі, про який згадують до скону віку із щемом і невимовним хвилюванням у серці. У ній пахло не тільки домашнім хлібом, пиріжками, сушкою, борщем чи смачним капусняком, але й добром й людяністю! Саме так - добром і людяністю - бо ці, здавалось би, нематеріальні категорії, також мають свій особливий запах. Я твердо про це знаю! У хаті було лише дві невеличкі кімнати. В одній розташовувалася піч з лежанкою, тумбочка, стіл й ліжко, в іншій – шафа, два ліжка, кілька стільців, стіл із шухлядою, в якій дід зберігав свої нагороди, зароблені потом і кров’ю на фронтах Другої світової війни. На стінах висіли образи й старі родинні світлини – все, як у більшості односельців! Була в хаті й своя невеличка комора, де панівне становище відводилося старій скрині. У вузькому коридорчику, де розташувалася плита з пузатим газовим балоном, стояла драбина, що вела на горище – місце, куди завжди хотілося потрапити, незважаючи на всі заборони й перестороги. «Не здумай лізти на горище, - щоразу попереджали старші, - бо павуки затягнуть у павутиння і всю кров вип’ють». У сінях стояв стіл, по сусідству - довжелезна лава, на якій красувалася велика каструля з криничною водою, поруч - залізна кружка. На подвір’ї розміщувався сарай, за яким розпочиналося урвище, що переходило в людські городи. А ще біля хати був невеличкий вишник, де крім вишень росли сливи й інші дерева, а під ними (у відповідні сезони) можна було назбирати грибів, які дід називав підвишнями. За хатою радували око кущі барбарису. Саме за хатою в 1998 році батько й знайшов бездиханне дідове тіло. Йшов старому тоді 95-й рік … «Чи то від віку помер наш дід, - інформував мене батько, - чи вдарився виском об щось гостре, бо на скроні було розсічення – не зрозуміло». Ближче до городу знаходився глибокий льох, який мав більше 20 східців. По боках вузького спуску в його нижню частину були облаштовані заглиблення (ніші) для банок та інших предметів. Попередницею дідової хати була стара хата, яка згоріла ще під час війни. Розташована на стратегічно важливому місці на високій горі, хата-попередниця слугувала штабним приміщенням як для совєцьких, так і для німецьких військових. Родину ж після заселення військовими відселяли абикуди. І було це як за совітів, так і за німців. Коли на село наступали гітлерівці, бабуся Секлета Романівна посадила мого ще зовсім малого батька на верхні східці в льоху, наказавши сидіти й не рипатися, допоки не прийде забирати. В цей час зовсім поруч вибухнув снаряд, випущений з німецького танка. Від сильної ударної хвилі батько полетів шкереберть по східцях на самісіньке дно льоху. З тих пір й почав заїкатися. Зазвичай траплялося це, коли хвилювався, або ж коли випивав чарчину-другу оковитої.

На цій світлині, зробленій 1977 року й відновленій за допомогою штучного інтелекту, я на дідовому подвір’ї. На задньому плані, коло хати під шовковицею, стоїть усміхнений дід Антін Якович Сенченко (1904-1998). Десь поза кадром праворуч - той самий льох, з якого колись летів донизу мій тато. В моїх руках – гостинець «від зайця», переданий за посередництва діда. Мені 10 років, попереду - всеньке життя, таке цікаве й непередбачуване. Тривоги, розчарування, важкі дні, радісні миттєвості, романтичні зустрічі, зради, переживання, хвилини щастя й ейфорії, тріумфу й печалі – все це та інше попереду. Нині ж я просто від діда Антіна поспішаю додому, де ще живі мої тато й мама …

А що ж з дідовою хатою, запитаєте ви? На сьогоднішній день її просто не існує – розібрана до останньої цеглини фундаменту, до цурочки! Неначе й не було ніколи! Спускаючись зі сторони Першої бригади в напрямку центральної частини села Вільховець на Звенигородщині (Черкаська обл.), з лівого боку зустрічає мене чудово облаштована музей-садиба Героя України В’ячеслава Максимовича Чорновола, а за якихось 200-300 метрів - височіє зарослий бур’янами пагорб, де колись стояла дідова хата …

Ігор СЕНЧЕНКО

То де ж ракети Штілєрмана?

Василь — Wed, 05 Aug 2026 11:33:43 GMT

Ми підійшли до критичної межі виснаження нашого протиповітряного щита. Україні гостро бракує ефективних засобів ППО, здатних перехоплювати балістику (таких як американські Patriot), і Москва цим активно користується, збільшуючи кількість ударів ракетами, які найважче збити.

Наслідки цієї нестачі ми побачили під час атаки 5 серпня, коли балістичні ракети, що летіли на Київ, не були перехоплені. Північнокорейські ракети KN-23 та KN-24 мають більшу дальність і несуть більше вибухівки, ніж російські «Іскандери», хоч і є менш точними — і саме ця неточність призводить до масових жертв серед цивільного населення.

Залежність нашої ППО від західних партнерів стала абсолютною. Ми не виробляємо власних зенітних ракетних комплексів стратегічного рівня. Коли партнери затримують постачання перехоплювачів до Patriot, наші міста залишаються голими перед балістичним терором. Ми вимушені благати про кожну ракету, поки ворог отримує сотні одиниць балістики від свого союзника, який перебуває під найжорсткішими у світі санкціями.

Зрада ракетної програми

Але найгірша, найбільш гірка зрада криється в іншому. Єдиний надійний спосіб боротися з балістикою — це не ловити її в небі над Києвом чи Харковом. Єдиний спосіб — це знищувати пускові установки до того, як вони здійснять пуск. Ті самі шість корейських пускових установок, що розгортаються у Воронезькій області.
Чому ми не можемо цього зробити? Бо нам не дають дозволу бити західними ATACMS по російській території. А чим бити своїм? А нічим.

Україна — держава з колосальною школою ракетобудування. Країна, чий «Південмаш» та КБ «Південне» десятиліттями створювали стратегічну зброю. Країна, яка мала всі креслення, мізки та можливості, щоб завалити ворога власними балістичними ракетами. Роками нам розповідали про ОТРК «Грім-2» (або «Сапсан»). Роками чиновники розрізали стрічки, показували красиві макети на виставках, давали бравурні інтерв'ю. На розробку виділялися, зупинялися і знову виділялися гроші.

Згадайте серпень 2025 року. Інформаційний простір захлинався від ейфорії. Нам презентували диво-зброю — українську крилату ракету FP-5 «Фламінго» від компанії Fire Point. Нам розповідали про безпрецедентні характеристики: дальність 3000 кілометрів, понад тонна бойової частини, здатність переламати хід війни.
Виробники та посадовці роздавали бравурні інтерв'ю, обіцяючи виготовляти по одній ракеті на день, а до жовтня 2025 року вийти на фантастичний темп — 7 ракет на добу, тобто 210 далекобійних крилатих ракет на місяць.

А тепер подивіться на небо сьогодні. Де ці сотні ракет?

Чому стратегічні бомбардувальники Ту-95 спокійно продовжують злітати з російських аеродромів «Оленья» та «Енгельс»? Чому пускові установки ворога не палають щоночі від масованих ударів нашої зброї відплати? Наша ефективність ураження аеродромів пуску балістики та крилатих ракет по Україні дорівнює нулю.
Відповідь ми почули у лютому 2026 року в Мюнхені. Замість звіту про сотні знищених цілей, президент Зеленський буденно повідомив, що ракет «Фламінго» у нас «небагато», бо росіяни нібито знищили одну велику виробничу лінію ракетним ударом.

Це не просто виправдання. Це ідеальне прикриття для грандіозної афери. Фейкові кількості виробництва Fire Point — це ширма, за якою ховаються вкрадені мільярди оборонних бюджетів. Замість цілодобового, децентралізованого, підземного виробництва зброї, здатного витримати будь-які удари, держава продала нам красивий макет для міжнародних виставок. Імітація оборонпрому під прикриттям найвищого політичного керівництва виявилася набагато зручнішою, ніж реальна чорнова робота.

Північна Корея, яка роками їсть траву і живе в тотальній ізоляції, масово виробляє і відправляє на експорт сотні балістичних ракет. А Україна, маючи відкритий доступ до світових технологій, західних комплектуючих та фінансування, не має на озброєнні власної серійної балістичної ракети, здатної рознести вщент 112-ту бригаду РФ у Воронежі.

Ми проміняли реальне ракетобудування на імітацію та піар. Ми проміняли конструкторів на менеджерів з презентацій. Замість того, щоб у три зміни, підземних цехах, будь-якою ціною клепати власні аналоги ATACMS, держава займалася політичними інтригами навколо ВПК та розповідями про те, що "західна зброя нас врятує".

Наслідки зеленої імітації

Сьогодні ми розплачуємося за цю імітацію кров'ю. Обличчя цієї трагедії — це північнокорейський розрахунок, який спокійно розгортає свою пускову установку під Воронежем, знаючи, що по ньому не прилетить українська балістична ракета, а американською вдарити не дозволять.

Але хто мав би захистити ці виробничі лінії від ворожих ударів? Хто мав би знаходити російських кротів, які наводять ракети на наші заводи? І, зрештою, хто мав би організовувати диверсії на російських аеродромах, поки «Фламінго» існують лише в презентаціях?

Це мали б робити контррозвідка СБУ та підрозділи ГУР. Але сьогодні ці структури, наділені колосальними бюджетами та необмеженою владою в умовах воєнного стану, займаються зовсім іншим.

Ми бачимо системну, холодну зраду в самому серці силового блоку. Найкращі оперативні та аналітичні ресурси СБУ та ГУР кинуті не на ліквідацію ворожої стратегічної інфраструктури, а на брудні операції з винищення ворогів режиму. Замість того, щоб полювати на архітекторів російського націоциду, спецслужби займаються стеженням за журналістами, тиском на опозиційний бізнес, дискредитацією незгодних та зачисткою інформаційного поля.

Коли контррозвідка стає інструментом збереження політичної влади, країна втрачає імунітет. Держава воює не туди. Вона воює з українськими жінками в іноземних консульствах, виснажує підприємців, дискредитує критиків режиму і паралельно розчиняє оборонні бюджети у міфічних ракетних програмах, які не здатні захистити наші міста.

Держава, яка не будує власні ракети, приречена ловити чужі. Ворог масштабує свої спроможності, формуючи ударні кулаки зі 120 балістичних ракет, а ми продовжуємо працювати в режимі "прохачів ППО", залишаючи власну оборонну промисловість у стані хронічної неспроможності виконати головне завдання — забезпечити зброю відплати. Це і є справжній вирок.

Владислав СМІРНОВ

Росіяни вбили за добу 17 мирних українців

Василь — Wed, 05 Aug 2026 11:18:44 GMT

Після опівночі Росія знову розпочала масований обстріл Києва та області, а після першої години ночі столицю та її околиці новою хвилею атакували балістичні ракети й реактивні "шахеди". Відомо про щонайменше 17 загиблих і десятки поранених.

Під масованим ударом також були Бровари, Бориспіль і Васильків. Є інформація про руйнування магазинів "Епіцентр", NOVUS, "Сільпо" , складів "Розетки" та терміналів "Нової пошти".

Міський голова Києва Віталій Кличко повідомив про численні пожежі після влучань ракет і падіння уламків у різних районах столиці.

За останніми даними, внаслідок російського удару по Києву та Київщині загинули щонайменше 17 людей, ще понад 50 постраждали. Під завалами можуть бути люди.

На правому березі столиці стався витік аміаку.

За даними Повітряних сил, головною ціллю нічної атаки була Київщина. На станції Квітнева люлди чекали поїзда, що запізнювався - загинули 8 людей.

Росія випустила чотири ракети "Циркон"/"Онікс", 24 балістичні ракети та 115 безпілотників різних типів.

Українська ППО збила або подавила 98 дронів. Влучання зафіксували на 26 локаціях, ще на шести впали уламки. Жодна ракета не була збита. Попри обіцянки Зеленського, Федорова про закрите небо... Попри обіцянки Штілєрмана про 100 українських ракет щомісяця. Штілєрман замінив Міндіча?

Депутати захищатимуть небо над Черніговом?

Василь — Wed, 05 Aug 2026 04:19:48 GMT

Сесія Чернігівської міської ради вчора створила групу для посилення протиповітряної оборони міста.

Склад групи доволі дивний - що там робитиме, наприклад, начальник управління культури і туризму (при всій повазі) чи гуманітарії- депутати, такі як Віталій Голець, Марина Семененко чи Ірина Соломаха ? Але загалом питання є цікавіше - а для чого в місті військова адміністрація, призначена президентом Зеленським, якщо питання оборони міста мусить розглядати міська рада, обезголовлена тим же президентом Зеленським?

Екс- секретар міської ради, а зараз рядовий депутат Олександр Ломако так схарактеризував рішення депутатів: " Військова адміністрація самоусунулася від виконання свого головного обов’язку - захисту чернігівців.
Тому сьогодні депутати ініціювали та одноголосно підтримали рішення про посилення допомоги силам ППО. Місто не може чекати неповоротких чиновників, які займаються захистом Чернігова за залишковим принципом: в перерві між розподілом землі та своїми преміями.
Тепер завдання створеної робочої групи - домогтися, щоб начальник МВА, який одноосібно розпоряджається бюджетом міста, забезпечив фінансування військових частин, що захищають небо над Черніговом".

Тобто можна зрозуміти, що завдання цієї групи - тупо вибивати гроші у Брижинського на фінансування частин ППО?

Василь ЧЕПУРНИЙ

Зраднику - 15 років тюрми

Василь — Wed, 05 Aug 2026 04:16:50 GMT

За матеріалами СБУ до 15 років тюрми заочно засуджено зрадника, який добровільно перейшов на бік ворога

За доказовою базою Служби безпеки до 15 років позбавлення волі заочно засуджено державного зрадника, який під час тимчасової окупації Чернігівщини добровільно вступив до лав російської армії та допомагав ворогу збирати розвідувальну інформацію про Сили оборони України.

За матеріалами справи, на початку повномасштабної війни 28-річний житель Чернігівщини під час тимчасової окупації частини регіону добровільно приєднався до одного з підрозділів 488-го мотострілецького полку 144-ї дивізії 20-ї армії московського військового округу, який брав участь у боях на сході України.

Як встановило слідство, одразу після вступу до складу окупаційних військ він почав виконувати вказівки так званих “кураторів” та цілеспрямовано виходив на зв’язок із жителями прикордонних районів Чернігівщини.

Засуджений збирав інформацію про місця дислокації, чисельність і переміщення підрозділів ЗСУ, маршрути їхніх ротацій, місця тимчасового розташування особового складу і військової техніки, а також координати потенційних цілей для подальших російських обстрілів. За передачу таких відомостей він обіцяв грошову винагороду.

Крім цього, фігурант відкрито демонстрував свою службу у армії держави-агресора — викладав у соцмережах власні фото у російській формі, зі шевронами та пропагандистськими символами, підтверджуючи тим самим свою належність до армії рф.

За матеріалами Служби безпеки суд визнав зрадника винним за ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану).
Оскільки зловмисник перебуває на території рф, тривають комплексні заходи для притягнення його до відповідальності.

Розслідування проводили співробітники СБУ у Чернігівській області за сприяння 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого та процесуального керівництва Чернігівської обласної прокуратури.

Марія КОЛЄСНІКОВА

8 років за вбивство на переході

Василь — Tue, 04 Aug 2026 08:38:08 GMT

Справу, яка сколихнула Прилуки, сьогодні офіційно завершив суд. Поліцейській, яка 10 грудня 2025 року на службовому автомобілі збила на смерть 6-річну Аліну Купрієнко, винесли вирок.

Прилуцький міськрайонний суд призначив їй вісім років позбавлення волі та три роки позбавлення права керувати транспортними засобами.

Також суд задовольнив позов про відшкодування 6 мільйонів гривень моральної шкоди родичам загиблої дівчинки. Ці кошти має виплатити Головне управління Нацполіції в Чернігівській області. Окрім цього, засуджену зобов'язали сплатити 42 тисяч гривень за проведення експертиз.

Під час оголошення вироку обвинувачена мовчала й, за інформацією кореспондентки Суспільного із зали суду, не виказувала жодних емоцій.

ПРИЛУКИ ONLINE

Нові стандарти медицини: виживайте самі!

Василь — Tue, 04 Aug 2026 08:34:28 GMT

МОЗ затвердило наказ №1044 про нові критерії госпіталізації. Ті самі, проти яких ми з колегами виступали ще на етапі обговорень. Критерії медицині потрібні — це факт. Але вони мають ДОПОМАГАТИ лікарю рятувати життя, а не зв’язувати йому руки у критичний момент.

Що ми отримали в результаті? Жорстку нормативну рамку, яка ставить лікаря у завідомо програшну ситуацію.
Лікар більше не має права на власне клінічне мислення, незважаючи на заяви. Бо кожен відступ від «таблички» треба погоджувати із завідувачем, пояснювати, обґрунтовувати й виправдовуватися. Якщо госпіталізуєш без формальних показників — отримаєш санкції від НСЗУ та штрафи для лікарні. Якщо відмовиш і пацієнт помре — залишишся сам на сам із прокуратурою, родичами та власним сумлінням. Всю відповідальність знову переклали на конкретного лікаря…

У МОЗ реально вважають, що у прифронтовій лікарні під обстрілами, без світла й із гострим дефіцитом кадрів черговий лікар серед ночі шукатиме, з ким погодити госпіталізацію?! Ми вже п’ятий рік війни пишемо папери так, ніби працюємо в ідеальній мирній Європі!

Чекати «стійкого погіршення» — це ЗЛОЧИН. І що означає взагалі «стійке погіршення»? А якщо воно не стійке? У невідкладних станах кожна мить - на вагу золота! Ви серйозно?! Для інфекційного хворого, літньої людини чи пацієнта з тяжкою супутньою патологією це означає одне: ми чекатимемо, поки людина стане достатньо некурабельною для формальної госпіталізації . І тоді її доведеться везти одразу в реанімацію. А там вже - кому як повезе, враховуючи, що в нас «все є» і нічого не треба додатково придбати для спасіння хворого, бо НСЗУ прийде …

«Лікуйтеся вдома» — а де саме?!

Цитата: «За відсутності Критеріїв обов’язкової госпіталізації пацієнт отримує медичну допомогу в амбулаторних умовах, зокрема в умовах денного стаціонару відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 23 лютого 2001 року № 72».

Я вибачаюсь, але вищезазначений Наказ скасований МОЗ у 2016 році (Наказ МОЗ від 17.10.2016 № 1080). 😳 Це вже повний дурдом, пряме знущання та правовий нігілізм від вищого органу державного управління!
І взагалі, хто перевірив, чи є у віддаленій чи прифронтовій громаді хоч якійсь стаціонар з вашими хаотичними реформами аби як? Чи є там транспорт і догляд? Це не переведення на інший рівень допомоги, це банальне скидання відповідальності на знедолених пацієнтів та їх родин!

Ще багато чого дивного в цьому наказі. Все це неминуче призведе до того, що ми будемо втрачати хворих від станів, які можна і попередити, і лікувати в нормальних умовах …
Нормальні умови - це, принаймні, такі, коли лікарям не звʼязують руки ось такими вбивчими наказами …
https://interfax.com.ua/news/blog/1190216.html

Іноді думаєш, що запровадити мораторій на діяльність нашого міністерства на період війни - це найкраще вирішення усіх проблем, повʼязаних з медициною …
Тому готуйтеся виживати, хто як може …

Ольга ГОЛУОВСЬКА

Атака на палац Путіна

Василь — Tue, 04 Aug 2026 04:13:59 GMT

Через палац Путіна в Геленджику загинули 7 людей.

Путінське ППО отримало наказ збити безпілотник, що летів у бік палацу , прямо над пляжем у Геленджику. Внаслідок роботи путінського ППО на пляжі загинули 7 людей.

Ната ДОРОШЕНКО