Генерал СБУ Віктор Ягун: "Росія йде до дезінтеграції"
Російська Федерація входить у фазу системної економічної ерозії та втрати керованості, і цей процес уже неможливо пояснити тимчасовими зовнішніми шоками чи "адаптацією до санкцій". Низка різнорівневих індикаторів вказує на глибшу проблему - руйнування базових механізмів відтворення економіки та державного управління.
Падіння вантажних перевезень РЖД (російська залізниця) мінімальних значень за останні 16 років є не просто статистичним провалом транспортного сектору. У російських умовах це один із найточніших маркерів реального стану промисловості: скорочення перевезень означає спад виробництва, зменшення внутрішнього попиту та деградацію міжрегіональних економічних зв’язків. На тлі цього фіксується стале скорочення інвестицій, реальних зарплат і зайнятості - класичні ознаки структурної рецесії, а не циклічної кризи, яку можна "перечекати".
Додатковим симптомом стає зміна тону публічних заяв представників великого бізнесу. Критичні виступи Олег Дерипаска важливі не стільки змістом, скільки самим фактом їх появи. Вперше за тривалий час один із системних олігархів відкрито фіксує нежиттєздатність чинної економічної моделі. Це сигнал про розкол усередині еліт, втрату консенсусу щодо майбутнього та зростання недовіри до здатності держави забезпечити навіть мінімальну прогнозованість.
Ситуація в Кузбасі, де видобуток вугілля впав до мінімуму за два десятиліття, демонструє вичерпання традиційної "сировинної подушки". Регіон, який десятиліттями був опорою експортної моделі та джерелом валютних надходжень, втрачає економічну основу. Це означає не лише проблеми окремої галузі, а й підрив соціальної стабільності цілих територій, де альтернативні джерела доходів відсутні.
Паралельно деградує державний контроль у стратегічних секторах. Масова зміна прапорів так званих "тіньових' танкерів просто під час рейсів свідчить, що навіть у критично важливій для бюджету нафтогазовій логістиці держава втрачає здатність забезпечувати прозорі правила гри. Це вже не "сіра зона", а інституційний розпад регуляторної системи, коли виживання забезпечується через хаотичні та напівкримінальні практики.
На внутрішньополітичному рівні відповіддю на економічну слабкість стає посилення примусу. Кримінальні погрози провайдерам за доступ до "заблокованих сайтів" означають перехід від фрагментарної цензури до повноцінного цифрового авторитаризму. Держава дедалі менше здатна керувати через економічні стимули й дедалі більше покладається на страх і репресивні інструменти, що саме по собі є ознакою слабкості, а не сили.
У підсумку, росія рухається не до мобілізаційної стабільності, яку декларує офіційна пропаганда, а до повзучої дезінтеграції економіки й управління. Це процес без різких обвалів, але з накопичувальним ефектом: поступове руйнування інфраструктури, інститутів, довіри та горизонтальних зв’язків. Саме така повільна деградація створює найбільші ризики - вона знижує здатність держави реагувати на кризи й робить майбутні збої не винятком, а нормою.
Віктор ЯГУН
Падіння вантажних перевезень РЖД (російська залізниця) мінімальних значень за останні 16 років є не просто статистичним провалом транспортного сектору. У російських умовах це один із найточніших маркерів реального стану промисловості: скорочення перевезень означає спад виробництва, зменшення внутрішнього попиту та деградацію міжрегіональних економічних зв’язків. На тлі цього фіксується стале скорочення інвестицій, реальних зарплат і зайнятості - класичні ознаки структурної рецесії, а не циклічної кризи, яку можна "перечекати".
Додатковим симптомом стає зміна тону публічних заяв представників великого бізнесу. Критичні виступи Олег Дерипаска важливі не стільки змістом, скільки самим фактом їх появи. Вперше за тривалий час один із системних олігархів відкрито фіксує нежиттєздатність чинної економічної моделі. Це сигнал про розкол усередині еліт, втрату консенсусу щодо майбутнього та зростання недовіри до здатності держави забезпечити навіть мінімальну прогнозованість.
Ситуація в Кузбасі, де видобуток вугілля впав до мінімуму за два десятиліття, демонструє вичерпання традиційної "сировинної подушки". Регіон, який десятиліттями був опорою експортної моделі та джерелом валютних надходжень, втрачає економічну основу. Це означає не лише проблеми окремої галузі, а й підрив соціальної стабільності цілих територій, де альтернативні джерела доходів відсутні.
Паралельно деградує державний контроль у стратегічних секторах. Масова зміна прапорів так званих "тіньових' танкерів просто під час рейсів свідчить, що навіть у критично важливій для бюджету нафтогазовій логістиці держава втрачає здатність забезпечувати прозорі правила гри. Це вже не "сіра зона", а інституційний розпад регуляторної системи, коли виживання забезпечується через хаотичні та напівкримінальні практики.
На внутрішньополітичному рівні відповіддю на економічну слабкість стає посилення примусу. Кримінальні погрози провайдерам за доступ до "заблокованих сайтів" означають перехід від фрагментарної цензури до повноцінного цифрового авторитаризму. Держава дедалі менше здатна керувати через економічні стимули й дедалі більше покладається на страх і репресивні інструменти, що саме по собі є ознакою слабкості, а не сили.
У підсумку, росія рухається не до мобілізаційної стабільності, яку декларує офіційна пропаганда, а до повзучої дезінтеграції економіки й управління. Це процес без різких обвалів, але з накопичувальним ефектом: поступове руйнування інфраструктури, інститутів, довіри та горизонтальних зв’язків. Саме така повільна деградація створює найбільші ризики - вона знижує здатність держави реагувати на кризи й робить майбутні збої не винятком, а нормою.
Віктор ЯГУН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |