Ініціатива "Енергоатома" - або дурість, або зрада
Сьогодні для України найбільш важливими є дві проблеми: чи вистоїть фронт і чи перезимують міста без повної заморозки?
В інтернетпросторі громадяни найбільше звертаються до владних посадовців з питаннями чому за майже 4 зимові періоди широкомасштабної агресії українська енергосистема згасає через втрату енергостійкості і чому влада не спромоглася нічого принципового зробити у цій сфері аби не допустити тотального блекауту в Україні.
У моїй статті за серпень 2023 року детально описано що робили Міненерго з Енергоатомом (найбільшим виробником електроенергії) замість протидії російським планам по знищенню нашої енергетичної системи. Такі дії колишніх міністрів енергетики Галущенка та очільника Енергоатому Котіна можна схарактеризувати як саботаж або ж державну зраду. Питання лише в тому а де ж були відповідні дії відповідних органів для протидії таким диверсіям, що сьогодні обертаються для більшості українців гуманітарною катастрофою.
-Для того, щоби пояснити чому на другому році широкомасштабної агресії та варварського нищення української енергетичної інфраструктури Росією «Енергоатом» намагається повернути в Україну російські ядерні технології, необхідно дещо нагадати з часів 90-х років.
На час здобуття незалежності в Україні працювало 15 енергоблоків на п’яти АЕС, роботу яких забезпечувало лише російське ядерне паливо. Першою спробою зменшення енергетичної залежності від РФ була пропозиція українських парламентарів переробляти високозбагачений уран з нашої ядерної зброї на паливо для АЕС.
І вже у грудні 1992 року провідна американська корпорація «Дженерал атомік» запропонувала українському уряду співпрацю у цій сфері. Проте концерн «Укратоменергопром» (попередник «Енергоатома») до цієї пропозиції не виявив жодного інтересу. А тим часом увесь високозбагачений уран з української ядерної зброї поспішно передали тоді потенційному агресору, тобто в РФ.
Наступною спробою зменшити залежність від ядерних технологій Росії було підписання у 1995 році з провідною американською корпорацією «Вестингауз електрик» протоколу намірів щодо будівництва (орієнтовно у місті Жовті Води) підприємства з виробництва ядерного палива з українського урану. Проте і цей проєкт поховали. Натомість тендерну перевагу Держкоматом (попередник «Енергоатома») надав не американським технологіям, а російському концерну «Твел», який обіцяв створити в Україні до 2013 року виробництво українського ядерного палива. Пообіцяв і, звісно ж, не створив, а 2014 року Росія розпочала військову агресію проти України.
Підсумок цієї тридцятирічної «ядерної» епопеї «Енергоатома» та його попередників, що відповідали за розвиток ядерної енергетики України зовсім невтішний. Через 32 роки незалежності і вісім років російської агресії президент «Енергоатома» лише цього року нарешті підписав протокол намірів щодо співпраці у галузі ядерної енергетики з американською корпорацією. А сім з 15 блоків українських АЕС продовжують використовувати ядерне паливо російського агресора.
- Отож, повертаючись до теми намірів купівлі старих російських реакторів в Болгарії хочу звернути увагу Міненерго, яке веде відповідні переговори, на відсутність будь якого фахового обґрунтування «Енергоатомом» своєї пропозиції. Як ексміністр охорони довкілля та ядерної безпеки та автор Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційної безпеки» (лютий, 1995 рік) нагадаю, що згідно зі статтею 11 Закону «Громадяни та їх об’єднання мають право… на участь в обговоренні питань пов’язаних з розміщенням ядерних установок». Подібні обговорення, як відомо, не відбувалися..
- Реактори з АЕС «Белене» не використовувалися понад 20 років. І тому згідно з чинним ядерним законодавством України, перед купівлею Держатомінспекція повинна зробити оцінку безпеки цього обладнання. Тим більше, що після катастрофи на японській АЕС Фукусіма (2011 рік) вимоги безпеки до такого типу реакторних установок суттєво зросли.
Також відомо, що комплектація реакторної установки можлива лише за участі у будівництві країни-агресора, бо таке обладнання у світі, окрім Росії, ніде не виготовляється.
- Щодо майданчика Хмельницької АЕС, на якому «Енергоатом» планує розмістити російські реактори, то, як відомо, жодних експертиз, передбачених законодавством, також не проводилось. Як і громадського обговорення.
На додачу до цього, Україна вже не має і достатньої кількості фахівців, які могли б встановити такі реактори.
Нагадаю, останній раз подібні роботи проводились 2004 року під час добудови другого реактора Хмельницької АЕС.
Висновок однозначний: така ініціатива «Енергоатома» для України небезпечна і свідчить про політичну абсурдність та безпекову безграмотність дій «Енергоатома».
Юрій КОСТЕНКО
В інтернетпросторі громадяни найбільше звертаються до владних посадовців з питаннями чому за майже 4 зимові періоди широкомасштабної агресії українська енергосистема згасає через втрату енергостійкості і чому влада не спромоглася нічого принципового зробити у цій сфері аби не допустити тотального блекауту в Україні.
У моїй статті за серпень 2023 року детально описано що робили Міненерго з Енергоатомом (найбільшим виробником електроенергії) замість протидії російським планам по знищенню нашої енергетичної системи. Такі дії колишніх міністрів енергетики Галущенка та очільника Енергоатому Котіна можна схарактеризувати як саботаж або ж державну зраду. Питання лише в тому а де ж були відповідні дії відповідних органів для протидії таким диверсіям, що сьогодні обертаються для більшості українців гуманітарною катастрофою.
-Для того, щоби пояснити чому на другому році широкомасштабної агресії та варварського нищення української енергетичної інфраструктури Росією «Енергоатом» намагається повернути в Україну російські ядерні технології, необхідно дещо нагадати з часів 90-х років.
На час здобуття незалежності в Україні працювало 15 енергоблоків на п’яти АЕС, роботу яких забезпечувало лише російське ядерне паливо. Першою спробою зменшення енергетичної залежності від РФ була пропозиція українських парламентарів переробляти високозбагачений уран з нашої ядерної зброї на паливо для АЕС.
І вже у грудні 1992 року провідна американська корпорація «Дженерал атомік» запропонувала українському уряду співпрацю у цій сфері. Проте концерн «Укратоменергопром» (попередник «Енергоатома») до цієї пропозиції не виявив жодного інтересу. А тим часом увесь високозбагачений уран з української ядерної зброї поспішно передали тоді потенційному агресору, тобто в РФ.
Наступною спробою зменшити залежність від ядерних технологій Росії було підписання у 1995 році з провідною американською корпорацією «Вестингауз електрик» протоколу намірів щодо будівництва (орієнтовно у місті Жовті Води) підприємства з виробництва ядерного палива з українського урану. Проте і цей проєкт поховали. Натомість тендерну перевагу Держкоматом (попередник «Енергоатома») надав не американським технологіям, а російському концерну «Твел», який обіцяв створити в Україні до 2013 року виробництво українського ядерного палива. Пообіцяв і, звісно ж, не створив, а 2014 року Росія розпочала військову агресію проти України.
Підсумок цієї тридцятирічної «ядерної» епопеї «Енергоатома» та його попередників, що відповідали за розвиток ядерної енергетики України зовсім невтішний. Через 32 роки незалежності і вісім років російської агресії президент «Енергоатома» лише цього року нарешті підписав протокол намірів щодо співпраці у галузі ядерної енергетики з американською корпорацією. А сім з 15 блоків українських АЕС продовжують використовувати ядерне паливо російського агресора.
- Отож, повертаючись до теми намірів купівлі старих російських реакторів в Болгарії хочу звернути увагу Міненерго, яке веде відповідні переговори, на відсутність будь якого фахового обґрунтування «Енергоатомом» своєї пропозиції. Як ексміністр охорони довкілля та ядерної безпеки та автор Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційної безпеки» (лютий, 1995 рік) нагадаю, що згідно зі статтею 11 Закону «Громадяни та їх об’єднання мають право… на участь в обговоренні питань пов’язаних з розміщенням ядерних установок». Подібні обговорення, як відомо, не відбувалися..
- Реактори з АЕС «Белене» не використовувалися понад 20 років. І тому згідно з чинним ядерним законодавством України, перед купівлею Держатомінспекція повинна зробити оцінку безпеки цього обладнання. Тим більше, що після катастрофи на японській АЕС Фукусіма (2011 рік) вимоги безпеки до такого типу реакторних установок суттєво зросли.
Також відомо, що комплектація реакторної установки можлива лише за участі у будівництві країни-агресора, бо таке обладнання у світі, окрім Росії, ніде не виготовляється.
- Щодо майданчика Хмельницької АЕС, на якому «Енергоатом» планує розмістити російські реактори, то, як відомо, жодних експертиз, передбачених законодавством, також не проводилось. Як і громадського обговорення.
На додачу до цього, Україна вже не має і достатньої кількості фахівців, які могли б встановити такі реактори.
Нагадаю, останній раз подібні роботи проводились 2004 року під час добудови другого реактора Хмельницької АЕС.
Висновок однозначний: така ініціатива «Енергоатома» для України небезпечна і свідчить про політичну абсурдність та безпекову безграмотність дій «Енергоатома».
Юрій КОСТЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |