Реквієм по 22 червня
Велика Вітчизняна війна – це не лише великомасштабна трагедія всіх народів колишнього радянського союзу, де проходили й не проходили бойові дії, а насамперед – українського народу, і таке ж саме приниження його як «своїми», так і зайдами. І це приниження триває й нині. Згадайте заяву російського президента Путіна про те, що Росія й без України виграла б Велику Вітчизняну війну, ставлення «окремих патріотів України» до національно-визвольного руху в Західній Україні. Ця трагедія й приниження бачиться ще й тому, що Сталін і його поплічники хотіли, сприяли тому, щоб повністю було знищено населення на території України, щоб звільнити її для інших намірів.
Інакше чому тоді був знову штучно зорганізовано голодомор 1946 47 рр. після такого виснажливого періоду для всієї території України? Не вдалося попередніми голодоморами, репресіями, вкрай виснажливим періодом 1941 43 рр., нате вам ще один удар.
Але повернімося до дати 22 червня. Як я, пересічний громадянин, який, слава Богу, не бачив і не знав, що це таке – війна, ставлюся до неї.
Не хочу зараз порушувати питання про причини появи цієї дати. Хоча її могло б і не бути. Але тодішньою владою було зроблено все, щоб дата 22 червня 1941 року таки з’явилася.
Ця дата позбавила мене відчути себе онуком 4 дідів по материній лінії. З війни не повернулися діди Грицько, Павло, Петро Трохимовичі Горбані, Микита Трохимович від ран і контузій помер до мого народження на 46 році життя за чотири роки після завершення війни.
Мій рідний дядько Іван Терентійович Забіяка також не повернувся з війни, захищаючи Москву восени 1941 року. Мого батька – Михайла Терентійовича – сімнадцятилітнім у 1943 році забрали на фронт і те, що він міг дозволити собі розповісти ще до смерті в 1979 р. про цю війну, навряд чи коли-небудь увійде в її «офіційну історію». Скільки таких онуків, племінників?! Ця дата фактично розірвала зв’язок між поколіннями, знівечила його. Як і чим оцінити ці втрати, компенсувати? Таких вимірів немає!
Відштовхуючись від цієї дати, уже сама війна і післявоєнний період, – це неймовірно жахливий цинізм тодішньої влади по відношенню до безпосередніх учасників війни особливо що стосується рядового складу. Фактично два десятиліття ніхто їх не вшановував, не згадував, не було складено списків загиблих чи таких, що пропали безвісти. Боявся Сталін синдрому 1825 року – повстання декабристів, які в 1812 році були у Європій бачили різницю рівня життя. Таку ж різницю побачили й радянські воїни, які визволяли Європу від фашизму. Та й по сьогодні таких повних списків немає і ніколи вже не буде. А значить ніколи не будуть названі й пошановані їхні імена. А вони ж віддали своє життя!
Для мене 22 червня –
це День Загибелі, початок її також усіх невідомих, що були на війні, що померли в концтаборах чи на роботах, будучи вивезених;
це День Ненароджених, які мали б народитися;
це День Понівечених Доль молодого покоління, яке позбавили можливості облаштувати своє особисте життя;
це День Вдів, яких тодішня влада «породила, але так і не могла достойно їх пошанувати, а просто проігнорувала;
це День Понівеченого Дитинства, що народилися за кілька років до війни і під час її...
Ось чому для мене 22 червня, як будь-який день включно по 9 травня – це День Трагедії неймовірних масштабів, це день Великої Скорботи й Туги. І надзвичайно цинічно в цей та інший день (як і взагалі) влаштовувати політичні шабаші, які організовують поплічники фашизму (комуністи), перекидаючи це поняття зі своїх плечей на інших, які до цього не мають ніякого відношення.
У цьому переконуєшся, коли читаєш книжку В. Устименка «У кожного своя правда. Істина одна. Корюківка: довічний біль» (К. : Україна, 2013, 440 с.), яка сприймається як книга-сповідь, книга-репортаж, книга-справді біль, книга-сценарій, книга-дослідження, книга-хроніка, книга-крик душі, книга-реквієм, книга-звинувачення усім окупантам і глибокої шани не тільки корюківчанам.
Іван ЗАБІЯКА,
викладач Інституту журналістики Київського Національного університету імені Т.Шевченка
Скорочено. Повністю -- в газеті "Сіверщина" за 20 червня. Передплата -- по всій Україні!
| Читайте також |
| Коментарі (0) |