Нас подружив Горленко
7 жовтня в мого друга, Івана Михайловича Забіяки ювілей. Йому виповнюється 70 років. Не буду перераховувати всі його титули, бо можу деяких не згадати, або назвати не точно, а в Інтернет лізти не хочу, щоб уникнути сухого офіціозу.
Для тих, хто, можливо, його не знає, скажу дуже коротко, що це - письменник, публіцист, громадський діяч.
Та не титули тут головне, а те, що в людини велике, палке серце, в якому вмістилася вся Україна з її болями і негараздами, з її піснями і старожитностями, з її народом, мужнім, гордим, незламним і разом з тим по рабські продажним, меркантильним.
Це я про тих, про яких писав Тарас Шевченко: "раби, підножки, гразь Москви! Варшавське сміття ваші пани..."
Тож, серце Івана Михайловича давно уже, і без війни, болить, щемить за нашу рідну неньку Україну.
Він безпощадний у критиці стосовно Іванів Непомнящих, які забули свою мову, культуру, пісні своєї матері..., інтереси яких зводиться лише до корита та до матеріальної вигоди.
Тож, неоднозначні почуття виникають в Івана Михайловича при слові "Україна".
Його серце ніби перегукується з серцем нашого поета-земляка із Займища Григорія Вишневого, який будучи у вигнанні в далекій Австралії, щодня жив спогадами про Україну:
"Спогади чудові. Спогади пекучі.
Веселять і ранять серце в чужині.
Наче дикі квіти, запашні й колючі.
Наче зимні руки на палкім вогні".
Дитинство і юність Івана Забіяки пройшли в селі Ярошівка, де більше ста років тому жив та творив інший наш славетний земляк Василь Горленко. Що зробив Василь Горленко? Про це неможливо розповісти навіть в одній книзі. Дозволю собі лише один штрих на цю тему. Гетьман Скоропадський згадував, що саме Василь Горленко перетворив його з простого солдафона царської армії в патріота України.
Звісно, такої діяльності радянська влада не могла пробачити Василю Горлену, навіть після його смерті, і поставила на нього тавро буржуазного націоналіста, ворога народу. Знищувала все, що нагадувало про Горленка. Щоб навіки стерти з пам'яті народу це ім'я, як і тисячі інших імен. І їй це вдалося.
Колись давно, будучи директором Червоноплугатарської школи, я організував учнівський вело пробіг "В пошуках могили графа Граббе". В маршрут велопробігу входило і село Ярошівка, де ми мали відшукати ще одну могилу - могилу Василя Горленка, і село Займише, де ми мали знайти місце, де стояв будинок, в якому жив Григорій Вишневий.
Якщо надгробну плиту графа Граббе ми знайшли без особливих проблем, то в пошуках могили Василя Горленка ми зазнали повне фіаско. Ні старожили села, ні вчителі місцевої школи нічого про це не знали. Так ми і повернулись з Ярошівки ні з чим. А в селі Займише люди, яких ми зустріли, відмовились показати нам місце, де стояла хата Григорія Вишневого: "Навіщо вам здався той зрадник?! І чому лише тепер дітей в школах учать!?"
Через декілька років я дізнався, що могилу Горленка знайшов Іван Забіка на старому козацькому кладовищі, біля тракторної бригади. На могилі зберігся пам'ятник, встановлений гетьманом Скоропадським. Мабуть, непрохідні хащі, якими заросло кладовище, вберегли могилу від радянських вандалів.
Ось так Василь Горленко і допоміг мені познайомитися особисто з Іваном Забіякою. До цього я знав його лише як автора численних газетних публікацій в "Трибуні Хлібороба". Іван Михайлович першим зробив крок на зустріч нашому знайомству. За чиєюсь підказкою, він відшукав мій номер телефону і попросив мене про допомогу по упорядкуванню могили Горленка.Коли я приїхав на місце і побачив, що вже там зроблено, і як далеко не молода людина на своєму легковому авто тягає відрами пісок, а всі проходять мимо і лише критикують: "Краще б сад посадив! Чи дорогу зробив!"
Я був в шоці...
Так могила Горленка нас і подружила. Разом, в розмові, ми прийшли до ідеї створення музею під відкритим небом біля могили Горленка. Що й було зроблено при підтримці Прилуцького Земляцтва.
Але Іван Михайлович не вгавав. Він виступив з новою ініціативою - встановлення пам'ятників Горленку та Кавалерідзе. На їх виготовлення потрібно було мінімум 200 тисяч гривень. Я засумнівався в реалізації такого дорогого проекту. Та Іван Михайлович зі своїх пенсійних заощаджень вже почав збирати 10 тисяч гривень для Фонду. І пішли безкінечні дзвінки, листи, публікації, обговорення проектів пам'ятників, пошук скульпторів...Хто цього не робив, той не знає, як важко зробити черговий дзвінок, коли перед цим 10 людей тобі відмовили.
Гроші на пам'ятники надходили не звідти, звідки очікували. Гроші здебільшого здавали ті, в кого їх немає. Але, мушу сказати, що деяким "людям з грошима" теж не доводилось довго пояснювати. Талалаївська громада, також, виділила 50 000 грн на пам'ятники. Що було дуже приємно. Тож, патріоти у нас є не лише серед бідних людей. І разом ми сила.
Не дивлячись на байдужість більшості, руки в Івана Михайловича не опускалися. Через рік, завдяки небайдужим людям, а їх виявилось не так уже й мало, відбулося урочисте відкриття пам'ятника на могилі Василя Горленка. Але пам'ятник Кавалерідзе вже більше двох років лежить припадає пилом. Іван Михайлович каже, що до війни не змогли встановити, не вистачило сил, а тепер все дуже складно. Він не впевнений: "Чи можна зараз гроші витрачати на щось інше окрім допомоги ЗСУ?"
Я думаю інакше. Добре було б якби влада спромоглася встановити пам'ятник і показала, що турбота про духовність людей, патріотичне виховання, в першу чергу, це - державна справа в усі часи. А у важкі і поготів.
Хоч стаття виходить вже занадто довгою, але не можу не згадати про ту титанічну роботу, яку проводить Іван Михайлович по виданню та популяризації спадщини Горленка, по підтримці пісенних колективів району, про "Благодійний Фонд імені Василя Горленка" .Іван Забіяка не лише підтримує пісенні колективи, а і сам чудово співає. Це людина всебічно обдарована.
Як на мене, то і Забіяка, і Горленко схожі по духу. Їх долі тісно переплелися. Один, хоча і з перервою в сто років, але продовжує справу іншого. Далеко не щодня народжуються такі люди. Але в генетичному коді нашої нації є щось таке, що не можна стерти і воно час від часу проростає знову і знову, як травинка на великому згарищі.
І тут, мимоволі згадуються слова:
"Природа мать, когда б таких людей ты иногда не посылала миру, заглохла б нива жизни".
Хочу побажати ювіляру творчої наснаги, нескінченної енергії, здоров'я, а всім нам мирного неба та як найшвидшого відродження України.
Володимир КИРИЧОК
Для тих, хто, можливо, його не знає, скажу дуже коротко, що це - письменник, публіцист, громадський діяч.
Та не титули тут головне, а те, що в людини велике, палке серце, в якому вмістилася вся Україна з її болями і негараздами, з її піснями і старожитностями, з її народом, мужнім, гордим, незламним і разом з тим по рабські продажним, меркантильним.
Це я про тих, про яких писав Тарас Шевченко: "раби, підножки, гразь Москви! Варшавське сміття ваші пани..."
Тож, серце Івана Михайловича давно уже, і без війни, болить, щемить за нашу рідну неньку Україну.
Він безпощадний у критиці стосовно Іванів Непомнящих, які забули свою мову, культуру, пісні своєї матері..., інтереси яких зводиться лише до корита та до матеріальної вигоди.
Тож, неоднозначні почуття виникають в Івана Михайловича при слові "Україна".
Його серце ніби перегукується з серцем нашого поета-земляка із Займища Григорія Вишневого, який будучи у вигнанні в далекій Австралії, щодня жив спогадами про Україну:
"Спогади чудові. Спогади пекучі.
Веселять і ранять серце в чужині.
Наче дикі квіти, запашні й колючі.
Наче зимні руки на палкім вогні".
Дитинство і юність Івана Забіяки пройшли в селі Ярошівка, де більше ста років тому жив та творив інший наш славетний земляк Василь Горленко. Що зробив Василь Горленко? Про це неможливо розповісти навіть в одній книзі. Дозволю собі лише один штрих на цю тему. Гетьман Скоропадський згадував, що саме Василь Горленко перетворив його з простого солдафона царської армії в патріота України.
Звісно, такої діяльності радянська влада не могла пробачити Василю Горлену, навіть після його смерті, і поставила на нього тавро буржуазного націоналіста, ворога народу. Знищувала все, що нагадувало про Горленка. Щоб навіки стерти з пам'яті народу це ім'я, як і тисячі інших імен. І їй це вдалося.
Колись давно, будучи директором Червоноплугатарської школи, я організував учнівський вело пробіг "В пошуках могили графа Граббе". В маршрут велопробігу входило і село Ярошівка, де ми мали відшукати ще одну могилу - могилу Василя Горленка, і село Займише, де ми мали знайти місце, де стояв будинок, в якому жив Григорій Вишневий.
Якщо надгробну плиту графа Граббе ми знайшли без особливих проблем, то в пошуках могили Василя Горленка ми зазнали повне фіаско. Ні старожили села, ні вчителі місцевої школи нічого про це не знали. Так ми і повернулись з Ярошівки ні з чим. А в селі Займише люди, яких ми зустріли, відмовились показати нам місце, де стояла хата Григорія Вишневого: "Навіщо вам здався той зрадник?! І чому лише тепер дітей в школах учать!?"
Через декілька років я дізнався, що могилу Горленка знайшов Іван Забіка на старому козацькому кладовищі, біля тракторної бригади. На могилі зберігся пам'ятник, встановлений гетьманом Скоропадським. Мабуть, непрохідні хащі, якими заросло кладовище, вберегли могилу від радянських вандалів.
Ось так Василь Горленко і допоміг мені познайомитися особисто з Іваном Забіякою. До цього я знав його лише як автора численних газетних публікацій в "Трибуні Хлібороба". Іван Михайлович першим зробив крок на зустріч нашому знайомству. За чиєюсь підказкою, він відшукав мій номер телефону і попросив мене про допомогу по упорядкуванню могили Горленка.Коли я приїхав на місце і побачив, що вже там зроблено, і як далеко не молода людина на своєму легковому авто тягає відрами пісок, а всі проходять мимо і лише критикують: "Краще б сад посадив! Чи дорогу зробив!"
Я був в шоці...
Так могила Горленка нас і подружила. Разом, в розмові, ми прийшли до ідеї створення музею під відкритим небом біля могили Горленка. Що й було зроблено при підтримці Прилуцького Земляцтва.
Але Іван Михайлович не вгавав. Він виступив з новою ініціативою - встановлення пам'ятників Горленку та Кавалерідзе. На їх виготовлення потрібно було мінімум 200 тисяч гривень. Я засумнівався в реалізації такого дорогого проекту. Та Іван Михайлович зі своїх пенсійних заощаджень вже почав збирати 10 тисяч гривень для Фонду. І пішли безкінечні дзвінки, листи, публікації, обговорення проектів пам'ятників, пошук скульпторів...Хто цього не робив, той не знає, як важко зробити черговий дзвінок, коли перед цим 10 людей тобі відмовили.
Гроші на пам'ятники надходили не звідти, звідки очікували. Гроші здебільшого здавали ті, в кого їх немає. Але, мушу сказати, що деяким "людям з грошима" теж не доводилось довго пояснювати. Талалаївська громада, також, виділила 50 000 грн на пам'ятники. Що було дуже приємно. Тож, патріоти у нас є не лише серед бідних людей. І разом ми сила.
Не дивлячись на байдужість більшості, руки в Івана Михайловича не опускалися. Через рік, завдяки небайдужим людям, а їх виявилось не так уже й мало, відбулося урочисте відкриття пам'ятника на могилі Василя Горленка. Але пам'ятник Кавалерідзе вже більше двох років лежить припадає пилом. Іван Михайлович каже, що до війни не змогли встановити, не вистачило сил, а тепер все дуже складно. Він не впевнений: "Чи можна зараз гроші витрачати на щось інше окрім допомоги ЗСУ?"
Я думаю інакше. Добре було б якби влада спромоглася встановити пам'ятник і показала, що турбота про духовність людей, патріотичне виховання, в першу чергу, це - державна справа в усі часи. А у важкі і поготів.
Хоч стаття виходить вже занадто довгою, але не можу не згадати про ту титанічну роботу, яку проводить Іван Михайлович по виданню та популяризації спадщини Горленка, по підтримці пісенних колективів району, про "Благодійний Фонд імені Василя Горленка" .Іван Забіяка не лише підтримує пісенні колективи, а і сам чудово співає. Це людина всебічно обдарована.
Як на мене, то і Забіяка, і Горленко схожі по духу. Їх долі тісно переплелися. Один, хоча і з перервою в сто років, але продовжує справу іншого. Далеко не щодня народжуються такі люди. Але в генетичному коді нашої нації є щось таке, що не можна стерти і воно час від часу проростає знову і знову, як травинка на великому згарищі.
І тут, мимоволі згадуються слова:
"Природа мать, когда б таких людей ты иногда не посылала миру, заглохла б нива жизни".
Хочу побажати ювіляру творчої наснаги, нескінченної енергії, здоров'я, а всім нам мирного неба та як найшвидшого відродження України.
Володимир КИРИЧОК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |