Головна › Новини › "Біла Хата"
Конкурс: "Хато моя, біла хато"
09-Лис-10 2083 0.0 0
Для кожного з нас хата, домівка означає щось рідне і невимушено пам’ятне. Про певні особливі місця ми згадуємо досить часто. Кожний проходить через певний етап свого життя, де дитинство та юність так і залишаються найкращими періодами життєвого циклу…
Днями редакція тижневика "Біла хата" отримала цікавий лист від нашої читачки з міста Гомель (Республіка Білорусь) Надії Сусло. У минулому вона — мешканка села Суслівка, що на Ріпкинщині. Після Чорнобильської трагедії виїхала з сім’єю до Білорусі. Там зараз і мешкає. Із фрагмента листа тепер уже білоруської громадянки редакція вирішила розпочати конкурс «Хато моя, біла хато». А ви, шановні читачі, долучіться до розмови про вашу хату, домівку і розкажіть через газету бодай про один цікавий епізод із вашого життя. А в березні-квітні вже наступного року один з авторів своєї розповіді отримає гарний приз від редакції тижневика.

Свої розповіді надсилайте на поштову адресу редакції «Білої хати»: вул.Воровського, 10, м. Чернігів, 14000 або на електронну скриньку: hatabila@ukr.net

«Серед зелені вишневого садочка стоїть наша хата. Вона здається мені такою ж старою та мудрою, як і мої мати та бабуся…
Колись до Чернігова добиратися було, як до Крайньої Півночі. В усякому разі для нас, тих, хто жив біля Задеріївки, старообрядного Радуля, Кам’янки, Суслівки. До річки Сож, яка нині розділяє дві держави — Україну та Білорусь, дійти можна було за лічені хвилини. А тому, якщо треба було до цивілізації дістатися (до Гомельської області — дуже близько), ми мерщій на пароплав, який курсував Сожем та Дніпром, та й цілий день досхочу находимося там…
А потім, коли вже опинилися за межами України, приїжджали до рідної хати. Серце защеміло, коли вперше за кілька років підходили до неї… Після автобусного пилу й духоти ми нарешті увійшли до старенького чистого двору. І раптом очі засліпило незвичним сяйвом. Перед цим була мрячна погода, а як тільки підійшли до двору — хмари враз розсіялися, і визирнуло яскраве сонечко. Під блискучою блакиттю неба, наче стрічкою, обвита біля землі багаторічними квітами стояла невелика хатинка. Все — і вікна, і стіни, і двері — неначе радо усміхалися до нас і запрошували швидше зайти у гості. «Отут народилися твоя бабуся і твоя мати… Відчуваєш, як тут добре?!», — промовила вже старенька наша сусідка, яка підійшла, як тільки ми переступили стертий поріг нашого будинку. Ця жінка не злякалася наслідків Чорнобильської аварії і залишилася тут.
Уже через кілька хвилин я страшенно зраділа: рушники, які висіли усюди, неначе розцвіли разом з нашим приходом. Такі ж самі квіти, тільки вишиті — чорнобривці, майори, айстри. Рушники були з любов'ю розвішані на образах, рамах зі старими фотокартками і під іконами. Біля довгої дерев'яної лави стояв стіл, а на ньому (теж прикрита рушником) — спеціальна посудина, більша за відро, з невеличким краником унизу — з неї наша сім’я колись пила колодязну свіжу воду.
А старенька сусідка, яка стояла мовчки біля печі, раптом підійшла до мене і так ніжно й ласкаво пригорнула мене до себе, немов то була моя рідна мати. І таким чимось рідним-рідним огорнуло мене, що раптом накотилися сльози! І враз у цій хаті все стало моїм, споконвічно рідним: і вариста піч у внутрішньому куті, і скриня збоку стола… Я ніжно торкалася цих речей, і вони радісно віталися зі мною, обіцяючи розкрити родинні перекази і таємниці. Бо ця хата стала серцем багатьох поколінь нашого численного роду. Неподалік похована і моя мати, яка спочиває у цій рідній для мене українській землі…"
Надія СУСЛО, м.Гомель



Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:конкурс, хата, газета, Біла хата


Читайте також



Коментарі (0)
avatar