Дорога на Варшаву

Сьогодні - день Незадежності Польщі.

...Я жив у Варшаві три тижні - разом з відомим нині поетом Іздриком. Який, прекрасно ( на відміну від мене) знаючи польську мову, одного разу прийшов сокрушенний: у розмові з поляками переплутав наголос. У поляків наголос, як правило падає на передостанній склад слова, але є винятки. Ось він і помилився - слова пАпєж і папЄж означають папір і Папу Римського...

У Варшаві я ходив з синьо-жовтим значком на лацкані і ніхто до мене не задирався - правда, тоді це були ще 90-і роки і польський шовіністичний гонор ще не розквітнув буйним чортополохом.

Відвідав главу Польської автокефальної православної церкви митрополита Василя, радісно завваживши вголос у його приймальні портрет митрополита Діонисія Валединського, який багато зробив для української церкви. Владиці - тезці я сказав, що належу до Київського патріархату і той відповів, що молиться щодня за владику Філарета.

Це - особисті враження. Загалом же у нас з поляками, як і у всіх народів із сусідами, складні стосунки. Проте, пригадую, як на одній коляції з поляками, організованій Петром Антоненком, коли ми підсумовували якийсь грантовий проект для "Сіверщини", і де були люди з посольства Польщі, я став виголошувати тост, зразу сказавши про складні міжнаціональні стосунки. З поляків миттю зшерхла розслабленість... А я продовжив: "Проте ми, українці, пам'ятаємо, що дорога на Москву веде нас до Сибіру, а дорога на Варшаву веде нас до Парижу". Після цього консул Польщі підійшов цокнутись келихами...

Цієї геополітичної географії тримаюсь і нині. І всім українцям раджу.

Василь ЧЕПУРНИЙ