Як ми навчали руської мови Руцкого

Свого часу, коли я вручав вірчі грамоти посла України в Росії (там була ціла історія, бо я два місяці намагався вручити вірчі грамоти Президенту Єльцину, але в силу певної пристрасті цього пана до оковитої він не приймав грамот у послів, навіть у американця, і тому прийшлося вручити грамоти "українцю" Руцкому, до речі в Ізраїлі він "перехрестив" свою маму в єврейку, хоча, вочевидь, вона була десь посередині - єврейкою з України).

Зі мною був наш радник з питань культури, гарний український поет Віталій Крикуненко. Прекрасна людина, він нещодавно надіслав мені свій вірш того часу про цю подію.

Запам`ятай цей день, святий як Паска,
Що трьохсотлітню проламав імлу.
Здригнулась і схилилась вежа Спаська,
Вклонившись українському послу.
Кремлівський брук нам килим не простелить.
Московський шлях тернистий і грузький
Та нам тут бути й ручкатись з Руцькими.
До вуса вус — і медом не облий.
Нехай терпка й гіркава наша чаша...
Ми вип`ємо її усю до дна.
Хай Чорне море хлюпає в піддашшя,
Та ж глянь-но, пане! Флот наш — вирина! ...
Дипломатично, але гордо й строго
Робили справу, а у вільний час
Й навчали мови руської Руцького,

Він тут згадує, що з моєї подачі вдалося хоч трохи тоді забрати флоту в москалів.

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ