День перемоги в Лондоні
Як святкують перемогу над одним з двох людиноненависницьких режимів у столиці Об’єднаного Королівства? Так, як майже в усіх країнах антигітлерівської коаліції – 8 травня. День капітуляції Німеччини, тобто юридичне припинення війни і вважається її закінченням. «Що тут не ясно?» - як сказав би класик... Чого немає в них у цей день? Рознарядок, обов’язковості, заклинань, пропаганди і, звичайно, кумача... Тобто, взагалі ніяких прапорів у руках. Державні – скрізь. Але... не більше, ніж у звичайні дні. Свято відбувається, проте саме як свято, воно нікого не вибиває з ритму вихідного дня. Друга риса – мабуть англійці схильні героїзм і заслуги швидше узагальнювати, аніж персоніфікувати. Зранку не помічалось якоїсь особливої уваги ні до пам’ятників Черчілю, ні Монтгомері, або як його тут називають – Monty. Кудись відсторонено вбік дивився майстер стратегії Аланбрук. Глянувши уважніше, я згадав, яке ще сьогодні свято, крім перемоги. Бо дивився він у бік жінок. Ні, не справжніх – кам’яних. І не жінок, насправді, а їх одягу. Бо душі тих реальних жінок ІІ Світової назавжди відлетіли у небо. Їм ніколи вже не святкувати День Матері... Біля підніжжя цього зворушливого пам’ятника в усі дні лежить вінок маку. Як і біля поряд розташованого монумента з лаконічним написом: «The Glorious dead» - «Загиблим героям». Обабіч нього увесь рік стоять прапори родів королівських військ. А ще: британці не виділяють ІІ Світову війну в окремий культ. Для них історично вартісно все, що слугувало згуртуванню нації, зміцненню держави і утвердженню, як би ми сказали, «англійства». Особливо помітна увага до І Світової війни. (про пам’ятники тієї епохи – в наступних репортажах). Вшанування перемоги над гітлеризмом відбулося біля монумента королівським артилеристам І і ІІ Світової. І першим прийшов...Солдат. Він поставив на місце відкинутий вітром вінок маку і деякий час стояв, схиливши голову. Побачивши на ньому нагороди я попросив дозволу сфотографувати. Як же вони йшли!... З гордістю, гідністю, піднесенням і якимось, непритаманним нам спокоєм... Чота королівських гвардійців у традиційних ведмежих шапках виконувала роль оркестру. А за ними, я так зрозумів, ветерани різних воєн. Напрасовані. Чисті і урочисті. Хвилина мовчання. Гімн. Таким же урочистим маршем назад. І жодних промов, обіцянок і клятв. Все майже як у нас. Майже... Геннадій Іванущенко, член Вченої ради Центру досліджень визвольного руху Лондон. 8 травня 2011 р
| Читайте також |
| Коментарі (4) |
Конечно, это интересно узнать, как празднуется День победы в Лондоне, но не надо забывать, что у нас с Великобританией разная история развития, разные традиции.
Не надо уподобляться англичанам – они ведь совершенно другие люди, да и сало не едят как мы, да и водку не пьют, как мы.  А вы заметили, что у них во время шествия ветеранов почти нет зрителей?
"Чтого немає в них ... - кумача"
Ну и что тут удивительного – нет кумача! Что вы не знаете, что они его выменяли на пиво у украинских националистов? Да и вообще – причём тут кумач и английские ветераны? | |
0
