Однією із найбільших загроз, яка все більш актуальна для України – втрачене покоління. З особистих спостережень, коли молодій людині ставиш питання: «Яка у тебе мета на найближчі 5, 10 років», то абсолютну більшість це питання просто приводить в ступор! А навіть ті, що певним чином планують своє життя, ставлять на найголовніше місце лише одне – фінансове благополуччя.

Прилуцький завод «Білкозин» (на теренах СНД підприємств такого профілю — лише два) призупинив свою діяльність. Працівники підприємства з лютого не отримують заробітної плати. Офіційна причина — відсутність коштів на виплату зарплатні. Трудовий колектив здивований: завод останнім часом працював стабільно. Жодних простоїв цехів, перебоїв у постачанні сировини не зафіксовано.
Працівники вимушені вдатися до страйку.

«Спасибі, що ти є!». Мить вічного кохання

Ходят строем пионеры: кто с моделью из фанеры,
Кто с написанным вручную содержательным доносом,
С того света, как химеры, палачи-пенсионеры
Одобрительно кивают им, задорным и курносым...
Что попишешь — молодежь,
Не задушишь, не убьешь!

Иосиф Бродский, «Представление», 1986 г.
Ми — країна з непередбачуваним минулим. Уже з кінця жовтня 1917 року новим господарям стало зрозуміло: без брехні світлого соціалістичного майбутнього не побудуєш. І тому протягом усього радянського періоду брехня була санкціонована високими інстанціями. Для цього всі опозиційні газети (Ленін казав, що тимчасово) закрили аж до «перебудови».

Амплітуда позицій чи коливання політичного барометра?

Аналізуючи програмні цілі вже нового Президента України Віктора Януковича щодо подальшого розвитку України, чогось неординарного у його програмі знайти складно, на відміну від стратегічних цілей Арсенія Яценюка або, скажімо, Сергія Тігіпка. Щасливою? Так. Багатою? Згоден. Але це,погодьтеся, загально-визначені фрази. А невизначеність полягає у багатьох моментах, і основна з них — який буде векторний курс нашої держави, бо від цього залежать усі інші аспекти загальнодержавного розвитку нашої країни.

Коли запитуєш у виборців про те, чому вони голосували за того чи іншого кандидата, то відповідають, що Тігіпко, наприклад, молодий і перспективний, до того ж — банкір-фінансист, а Гриценко навів би лад у державі, бо він військова людина. Але ж і Віктор Ющенко теж за фахом банкір, але він не зміг об’єднати країну. На жаль, українці не сприйняли його доктрину щодо відродження і побудови нової української нації, як є, зокрема, у Литві чи Естонії, або у Польщі чи Латвії. Але ж і процес формування національної свідомості, яка була спаплюжена і знищена радянсько-російською експансією (давайте будемо об’єктивними) протягом століть — довготривалий. А отже, п’яти років для цього, звичайно, недостатньо.

В українському календарі є чимало дат, пов'язаних з військовою звитягою і пошануванням захисників Батьківщини. 6 грудня – день Збройних сил України, 14 жовтня – день українського козацтва, окрім того є день партизанської слави, день прикордонника, день флоту, день авіації. Всі ці професійні свята і пам'ятні дні можна знайти в календарях, але я сумніваюсь, що широкий громадський загал про них знає. Для більшості людей особливо старшого покоління днем захисника Вітчизни традиційно є 23 лютого – день створення червоної армії, день її перших перемог. Так вже привчили нас, старших, з радянських часів, а тепер і ми за інерцією вчимо молодших.[c]

Песик врятував хлопця

Зимового гарного дня ніщо не віщувало біди. Шістнадцятирічний Славко взяв санчата, аби привезти додому хоч трохи дров, і зі своїм песиком Дружком рушив до лісу. По дорозі сходили до річки, яка вже заростала болотяним чагарником, — це не давало їй повністю замерзнути. Хлопець перевірив рибальські снасті (нерети), в які потрапило трохи риби та й пішов до густого лісу, де було багато сухостою, — зрубані товсті гілки зимовими вечорами зігрівали їхню домівку.

Інтелігенція зажди була поза (читай - вище) політики. І це дуже гарна позиція. Принаймні для власної гордині. Можливо тому багато хто з моїх приятелів, друзів (людей інтелігентних, розумних, гідних бути в авангарді культури) обрали для себе, як їм здавалося, найчесніший шлях - третю графу у виборчих списках – «противсіх».

- Ну, що, Янукович - наш Президент..? - сумно запитує мій чоловік.
- Курча мать, слухай, давай дістанемо снайперську гвинтівку і я особисто його пристрелю. І першу леді, по ходу, - стогну у відповідь від розпачу.
- Тут треба перестріляти приблизно 52% тих громадян, котрим дали право голосу...
- І вони, скурві діти з мишиними мізками, не проминули ним скористатися!

Мене просто нудить від безсилля. Я так надіялася, що Галичина ринеться голосувати, рятуючи нас від цього безмозкого проффесора, як тоді, у 90-ті, коли кляті політтехнологи виставили нам паскуду-Кучму і комуняку-Симоненка. Всі ж кинулись рятувати рідну Україноньку від червоної загрози.