Веселі збитки на Андрія

Було це, кажуть, у Карасівці. Жили там дві сестри-погодки. Гарні, як вишеньки. Вже й школу закінчували, а строгий батько від себе ні на крок не відпускав. Ні на танці в сільський клуб, ні на вулицю поспівати з дівчатами увечері… В кіно тато завжди сидів поряд. Після фільму дівчата й хлопці лишались ще погуляти, а дві сестрички з батьком йшли додому. Сердились парубки, а вдіяти нічого не могли. Хіба що хтось кидав услід з насмішкою: «Повів конвоїр арештантів…»

Якось дідусь розказав одному хлопцю, як у часи його молодості парубки відучували старших від вредності. В ніч на Андрія, 14 грудня, сказав дідусь, мóлоді сам Бог велів покепкувати з неприятелів. Бабам-пліткаркам, бувало, вікна снігом закидали під саму стріху або двері приморожували. Той, хто молодіжні компанії від свого двору проганяв, аби не шуміли, після Андрієвої ночі знімав лавочку з вершечка яблуні. Батьки, що не пускали доньок погуляти, шукали свої хвіртки по кущах. Багато чого придумували. Один дядько так допік, що не стали й зими чекати. У косовицю привіз хазяїн додому сіно, склав на горищі, сам ліг спати у дворі на возі. Парубки вночі воза тихесенько викотили і поставили серед річки. На світанку дядько скочив з воза – і шубовсь у холодну воду! Води у річці по коліна, та з переляку як закричить: «Пробу! Наводнєніє!» Ото сміху було на все село!

Рано-вранці 15 грудня вийшов батько двох красунь з хати і оторопів. Ні воріт, ні хвіртки – стоять самі стовпи. Кинувся він шукати, поки ніхто не побачив. Побіг за хату, за хлів, за дровітню – нема. Зазирнув у двори до сусідів – нема. Обдивився город, чи не прикопали у снігу, – сніг лежав непорушеним. І ніде ніяких слідів.
Цілісінький день шукав чоловік пропажу. Хвіртку знайшов десь у стогу сіна, а ворота як крізь землю провалились.

Шукав кілька днів. Обійшов усе село, облазив кущі вздовж річки, перетикав залізним прутом усі стоги сіна та гурти соломи у селі й за селом, усі кучугури снігу… Воріт не було. Дома жінка сварить, доньки за спиною хіхікають, собака весь день гавкає, корова мукає, що її тримають на прив`язі, кури в курятнику здіймають галас… І на вулицю хоч не показуйся, жінки допікають насмішками. «Сусіде, це така мода пішла, щоб двір стояв навстіж? Так добре тепер видно, що у вас робиться…» «Що це у вас тільки корову прип`ято? Ви б і дівчат на мотузок та до ганку. Тоді точно на танці не підуть!» «Куме, а ви кулемет уже купили? Ото як прийдуть свати, ви кулемет на горище – і відстрілюватись…»

Довелось дядьку іти до парубків і просити свої ворота назад.
– А дівчат у клуб пускати будете?
– Буду…
– І на танці, і на вулицю погуляти?
– Угу…
– Ну, то Ви порядок знаєте: ставте могорич і забирайте ворота.
– Та де ж вони?!!
– Дядьку, Ви з своїх воріт у неділю дві години очей не зводили. Вони в клубі, за екраном стоять.

Так воно було чи трошечки не так, того не знаю. Ця історія облетіла навколишні села, обростаючи, як годиться подробицями, а я, як почула її від своєї бабусі, так і записала.

Картина: Зима на селі. 1969 р. З етюду Куриленка Василя Єлисейовича.

Джерело: Мезин. Куриловка. Окрестности