Уявити себе цивільним
Кум занадто довго чистив зброю. Весь взвод уже розбрівся по своїх маленьких справах. Ми повернулись з бойового виходу під ранок. До обіду відсипались, а як прокинулись, накалатали собі кави і взялись до чистки зброї та приведення в порядок споряги. Потім можна було помитись, зайнятися клацанням у телефоні, читанням, сидінням із вудкою на березі озера, доки не прозвучить наступна команда на виїзд. Команда могла прозвучати через кілька днів, а могла через годину, тому особистим часом дорожили особливо.
Можливість хоч на трохи відкласти зброю і уявити себе звичайною людиною на відпочінку. Ніби ти просто виїхав на природу чи рибалку, ніби просто присів із кавою почитати на сонечку новини, а потім встанеш і підеш додому, до родини. Це була така наша гра, уявити себе знову цивільним, а світ мирним і добрим, без війни та смертей, які вона спричиняла.
Ми якнайшвидше намагались відкласти зброю, всі, окрім Кума. Всі давно встали з-за столу, на якому ми чистили зброю, а Кум, хлопчина трохи старший за 20 років, все сидів перед розібраним автоматом, крутячи у руках стрижень зворотного механізму.
Щось було не так, і я підсів до Кума, простягуючи половину вафлі.
- Дякую, - сказав він, повернувши до мене добре, кругле обличчя. В мене руки брудні.
- А чого ти ще сидиш. Збирай той автік, іди он в Малого вудку відбери. Зловите рибу, Сірий уху зробить. Вистачить на сьогодні бути ваєнним. Пограй у цивільного, як інші.
- Я не можу в цивільного, - похмуро сказав Кум. – Мама вже тиждень не дзвонить.
Тепер і я спохмурнів. Сім’я Кума була в окупації. Орки тоді наступали так швидко, що вони не встигли виїхати. Кум тоді був у Херсоні, в перший же день пішов у військкомат і тепер воював не тільки за абстрактну свободу для всіх українців, цінність якої і досі розуміє не кожен. Він воював за свободу своєї сім’ї, яка прямо зараз була в окупації російських загарбників.
Раз на три дні мама діставала заховану флешку, дзвонила сину і казала чотири слова: «Ми живі, все добре», слухала у відповідь: «Мамо, я вас люблю» і переривала зв’язок.
Кум не міг бути цивільним навіть уявно. Він казав, що не мав на це права, поки його родина в окупації.
Я залишив вафельку коло Кума на столі і відійшов. Всі займались дрібничками, які любили робити колись, у цивільному житті, а простий хлопець з-під Херсону все збирав та розбирав автомат, мріючи лише про одне – вигнати ворога із нашої землі.
Влад ЯКУШЕВ
Можливість хоч на трохи відкласти зброю і уявити себе звичайною людиною на відпочінку. Ніби ти просто виїхав на природу чи рибалку, ніби просто присів із кавою почитати на сонечку новини, а потім встанеш і підеш додому, до родини. Це була така наша гра, уявити себе знову цивільним, а світ мирним і добрим, без війни та смертей, які вона спричиняла.
Ми якнайшвидше намагались відкласти зброю, всі, окрім Кума. Всі давно встали з-за столу, на якому ми чистили зброю, а Кум, хлопчина трохи старший за 20 років, все сидів перед розібраним автоматом, крутячи у руках стрижень зворотного механізму.
Щось було не так, і я підсів до Кума, простягуючи половину вафлі.
- Дякую, - сказав він, повернувши до мене добре, кругле обличчя. В мене руки брудні.
- А чого ти ще сидиш. Збирай той автік, іди он в Малого вудку відбери. Зловите рибу, Сірий уху зробить. Вистачить на сьогодні бути ваєнним. Пограй у цивільного, як інші.
- Я не можу в цивільного, - похмуро сказав Кум. – Мама вже тиждень не дзвонить.
Тепер і я спохмурнів. Сім’я Кума була в окупації. Орки тоді наступали так швидко, що вони не встигли виїхати. Кум тоді був у Херсоні, в перший же день пішов у військкомат і тепер воював не тільки за абстрактну свободу для всіх українців, цінність якої і досі розуміє не кожен. Він воював за свободу своєї сім’ї, яка прямо зараз була в окупації російських загарбників.
Раз на три дні мама діставала заховану флешку, дзвонила сину і казала чотири слова: «Ми живі, все добре», слухала у відповідь: «Мамо, я вас люблю» і переривала зв’язок.
Кум не міг бути цивільним навіть уявно. Він казав, що не мав на це права, поки його родина в окупації.
Я залишив вафельку коло Кума на столі і відійшов. Всі займались дрібничками, які любили робити колись, у цивільному житті, а простий хлопець з-під Херсону все збирав та розбирав автомат, мріючи лише про одне – вигнати ворога із нашої землі.
Влад ЯКУШЕВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |