Переселенці з Луганщини обживаються у Данилівці та мріють завести корову

Дехто‭ «‬проходить транзитом‭»‬,‭ ‬шукаючи кращої долі.‭ ‬А дехто сподівається залишитися назавжди,‭ ‬ділити всі радощі і печалі зі своїми новими земляками.

Війна на сході та анексія Криму кардинально змінили життя багатьох людей,‭ ‬розірвали сім’ї,‭ ‬болісно,‭ ‬по-живому зруйнували плани.‭ ‬Вже нікого не здивуєш переселенцями,‭ ‬які вимушені розпочинати все з нуля на новому місці.‭ ‬Мало не в кожному селі чи селищі є такі,‭ ‬приїздять цілими родинами.‭ ‬

Чужі і свої

Ніде правди діти‭ ‬– на переселенців з Донсбасу на Менщині спершу поглядали скоса.‭ ‬Адже були‭ ‬й‭ ‬такі,‭ ‬які відкрито користувалися гостинністю:‭ ‬під’ївши знесені сусідами харчі,‭ ‬занедбавши запропоноване житло і скаржачись,‭ ‬що‭ «‬тут важко і ніхто не помагає‭»‬,‭ ‬вони так і не стали своїми серед жителів району.‭ ‬Вирушили кудись у нові мандри.‭

Та не всі ж такі.‭ ‬Є цілком порядні,‭ ‬які цілеспрямовано приїхали у тиху сільську глибинку,‭ ‬щоб спокійно налаштовувати нове життя на новому місці.‭ ‬Як,‭ ‬скажімо,‭ «‬зведена‭» ‬багатодітна родина Аврамчуків-Овчаренків,‭ ‬що із середини жовтня оселилася в Данилівці.

За дітей переживали

Мешкають вони поки що у запропонованому місцевою жителькою будинку,‭ ‬згодом сподіваються його викупити.‭ ‬А родина величенька:‭ ‬молодята В’ячеслав і Анна Овчаренки із сином і донькою,‭ ‬бабуся,‭ ‬мама Ані Ольга Аврамчук із ще шістьма дітьми різного віку.

‭–‬ До війни ми жили у селі Червоний Жовтень Станично-Луганського району на Луганщині,‭ ‬– розповідає глава сім’ї‭ ‬25-річний В’ячеслав‭ ‬Овчаренко.‭ ‬– Мали легковий автомобіль,‭ ‬добру садибу,‭ ‬тримали корову,‭ ‬курей,‭ ‬город обробляли.‭ ‬Я у фермера на свинокомплексі працював,‭ ‬самотужки кілька будівельних професій освоїв.‭ ‬У‭ ‬20014‭ ‬році нормальному життю прийшов крах.‭ ‬Спочатку‭ «‬ополченці‭» ‬забігали,‭ ‬потім військові дії почались.‭ ‬Наше село не дуже обстрілювали,‭ ‬а от сусідньому Щастю діставалося.‭ ‬Та й ми жили,‭ ‬немов на пороховій бочці‭ (‬показує на мобільному телефоні фото свого легкового авто,‭ ‬посіченого осколками‭ ‬– авт.‭)‬.‭ За дітей переживали страшенно.

Півтора року тому вирішили переїхати у Марківку.‭ ‬Вона теж на Луганщині,‭ ‬та від бойових дій подалі.

‭–‬ Згодом зрозуміли,‭ ‬що це також не вихід,‭ ‬– згадує В’ячеслав.‭ ‬– Жили на квартирі,‭ ‬роботи немає,‭ ‬медичне обслуговування ніяке,‭ ‬дітям до школи більше трьох кілометрів пішки добиратися.‭ ‬Вирішили шукати інші варіанти.

У цей час Данилівська школа опинилася на межі закриття,‭ ‬учнів мало.‭ ‬Місцеві жителі кинулися через інтернет шукати родини з дітьми,‭ ‬які погодяться переїхати до села.‭ ‬В’ячеслав приїхав на Менщину,‭ ‬обдивився,‭ ‬сподобалося.

‭–‬ Щоб переїхати,‭ ‬вимушені були продати автомобіль і корову,‭ ‬– каже‭ ‬чоловік.‭ ‬– Адже будинок у прифронтовій зоні ніхто купляти не хоче,‭ ‬так і стоїть пусткою.‭ ‬Речі,‭ ‬картоплю,‭ ‬зерно до вантажівки позапихали якось,‭ ‬два рейси робили.‭ ‬А курей довелося сусідам роздати.‭ ‬Зустріли нас у Данилівці прекрасно,‭ ‬допомогли розвантажитися,‭ ‬навіть вечерю приготували.‭ ‬Та й зараз допомагають.‭ ‬А мені незручно перед новими земляками,‭ ‬адже звикли не з простягнутою рукою ходити,‭ ‬а на власні сили розраховувати.‭ ‬Люди ми сільські,‭ ‬до роботи звичні.

‭«‬Нам би‭ «‬вудку‭»…
В’ячеслав влаштувався на роботу до місцевої свиноферми,‭ ‬18-річний Володимир на пилорамі трудиться.‭ ‬Мишко і Миколка до школи бігають,‭ ‬нових друзів завели.
‭–‬ Тепер нам би ще худобою та птицею розжитися,‭ ‬– мріє В’ячеслав.‭ ‬– Хліви тут добротні,‭ ‬можна і свиней,‭ ‬і курей,‭ ‬і кролів тримати.‭ ‬А корова як‭ ‬треба‭!‬ Кожного дня три літри молока лише молодшим на кашу розходиться,‭ ‬ну а старші тільки облизуються.‭ ‬Нам би,‭ ‬як кажуть,‭ ‬вудку,‭ ‬а риби вже б самі наловили.‭ ‬Ще хочу лазню побудувати,‭ ‬теплиці спробую завести.‭ ‬Природа,‭ ‬люди у селі чудові.‭ ‬Сподіваюся,‭ ‬що наші мандри закінчилися,‭ ‬а ми знайшли таки своє щастя.

Анатолій ФУРМАН, "Наше слово"