реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Літо. Двір. Вечір.

Сонце починає ховатись за погребник і день поволі набирає червоної фарби в свої груди, готуючись спати. Все замовкає, неначе так наговорилось за день, що вже не сила й вимовити бодай звук.

Курка ходить по дворі. але вже не смикає навіть і трави, а тільки вдивляється в землю, неначе загубила щось важливе. Комарі танцюють свій танок у своїй живій башті. Їх чудово видно в променях сонця, що схилилось до обрію.

Бабуся, отрушуючи сміття з запоні, йде до колодязя і витягає відро води, переливаючи її в ночви, які стоять поруч. Ночви грілись цілий день і ось настав їх час завершити цей вир подій літньої днини.

Зачерпуючи рукою воду з ночв, бабуся вмивається та кличе мене, щоб злив води великим корцем. що висить поруч на гвіздку.

Після рук та обличчя, доходить справа і до ніг. Виставляючи їх на дощечку, бабуся ретельно вимиває їх та перевзувається в чисті тапки, які я вже встиг винести з хати.

- Все. На сьогодні досить. Наробилася. Вже святий вечір. Працювати треба вдень. Ходімо вечеряти.
Ми прочиняємо двері хати і поринаємо в неймовірну прохолоду. Тіло одразу мліє і не хочеться взагалі навіть рухатись, а тільки насолоджуватись тим приємним повітрям, що огорнуло тебе і не відпускає.

Після вечері, доївши борщ, що лишився з обіду та випивши два яйця, щойно видертих у курей, скоріш перевдягаєшся, бо час виходити на лавку. На лавку, гуляти.

Одна ця думка вже нанівець знищує будь-яку втому, що накопичилась протягом дня. Відкривається друге дихання. І ось вже ти вбраний в чисте, летиш по друзів, що мешкають неподалік і так само неначе коники-стрибунці вискакують крізь хвіртки зі своїх дворів.

Почалося. Йдемо гуляти. Проходимо повз бабусь, що теж вмостились на свою лавку. Здоровкаємось і гордівливо прямуємо далі. А позаду чуємо:
- Чиї то пішли? ... Ааа. А я й не познала. Ічь які вже поросли...

А ми чуємо і розпливаємось в усмішці, бо то про нас. Про вже майже дорослих, бо "...вже поросли...".

І попереду нас чекає вся ніч до світанку на лавці з друзями, які ніколи не втомлюються і не відпочивають, неначе мають як і ти, невичерпний запас сил та бадьорості. Мають, як же ж не мати, коли на дворі літо. Воно дарує життя всьому, а не тільки нам.

Анатолій ЯРОВЕД



Теги:дитинство, Анатолій Яровед, село, спогади


Читайте також



Коментарі (0)
avatar