реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Приставне вікно

Приставні вікна баба вносила в хату разом з яблуками «Сніжний кальвін». Прийшла їхня пора. Перші знімали з горища, другі - зривали вже з голого дерева посеред городу.

В хаті відчувалася осіння сирість і смуток. Вікна обплетені в літню павутину, горішній пил і солому. Яблука білі, холодні і солодкі. Якщо одразу вкусити, то холодний солод заходить в зуби.

Ні я, ні баба не знали, що їх назва сягає далекої Нормандії і правильно називається «кальвіль». На смак наших яблук це знання ніяк не впливало.

Поки я була в школі баба встигала вимити приставні вікна і підготуватися до процесу: розвести клей з борошна, нарізати смужки білої бумаги, вибрати попіл, зібрати газети, вату і, найголовніше - дістати новорічні іграшки і фарфорові фігурки. Приставляти вікна довгий і непростий процес. Вони не стають ідеально до рідних хатніх вікон і не мають спеціальних механізмів, які б їх тримали. Кривуваті, хитаються, залишають великі проміжки, які треба чимось закривати.

Мені вони були схожі на далеких родичів, або нерідних дітей. Від них не можуть відмовитися, але кличуть до хати тільки коли приходять важкі зимові часи і намагаються знайти їм місце.

Ніхто не розумів як баба визначає, якому з вікон відповідає сирітське приставне. Вони не мали позначок, зарубок, не були пофарбовані. Всі однаковісінькі. Але баба їх критично оглядала і на око визначала: «це до яблуні, а це до криниці».

Спочатку на підвіконні розстеляли газету з попелом, який мав вбирати вологу, і накривали його білосніжною скатертиною нової вати. Ну, чим вам не земля під шаром снігу? Далі баба кликала мене і дозволяла розставити віконний вертеп: півники, лисички, ведмеді і кілька новорічних іграшок у формі шишок. На кожне вікно не більше трьох.

Я не знаю чи є кращий спосіб розвинути дитячу уяву і фантазію, ніж ставити приставні вікна.. Між двома вікнами народжувався цілий казковий світ і цей світ створювали ми з бабою. Вона була продюсером, а я сценаристом і режисером.

Приставне вікно ставало на свою варту і трималося лише за рахунок білих смужок паперу приклеєних у два шари борошняним клеєм. В хаті одразу ставало тепло і затишно, не чути завивання вітру.

Віконна вистава тривала всю зиму і більшу половину весни. Можна було довго сидіти перед кожним з пʼяти вікон і придумувати різні сюжети. Дощ, сніг, зимове сонце. Декорації щодня змінювалися, актори залишалися ті самі.
Весною все ставало інакшим. Вікна заливало сліпуче сонце, тому баба їх знімала швидко і без особливого настрою. Усім хотілося якнайшвидше впустити весну а хату. Іграшки втрачали магію і тільки газета, на якій лежав попіл, чомусь хвилювала мене.

Привіт від машини часу 88-го, чи 90-го, а на вулиці давно була весна геть іншого року. І я переглядала тексти статей, привітань і чорно-білі фотографії, ніби старе кіно. Восени ця газета була сьогоднішньою і в програмі передач старанно обведені мною мультфільми, а зараз вона нежива. Я намагалася зрозуміти минуле, яке не могла осягнути в свої 6 чи 7 років.

Приставні вікна непомітно переїхали не горище, на городі розквітла яблуня з французьким шармом. Попереду нескінченне літо.
Але мене маленьку щось хвилює. Хвилюють вікна, в яких зимою магічно зупиняється час.

Цієї осені я була сама і продюсером, і режисером. Приставні вікна стоять на варті. Актори готуються до вистав.

Оксана КУКОБА



Теги:дитинство, Оксана Кукоба, вікно, Село


Читайте також






Коментарі (1)
avatar
0
1
Казали про вставні вікна. Бо вони вставлялися у проєм.
avatar