Його стежка скінчилася...

Щойно донька письменника повідомила, що вранці помер видатний український письменник Валерій Шевчук. Він помер на світанку, отже - за народною прикметою - ще не нажився. Проте житиме своїми видатними творами - його проза цілком на рівні кращих зразків світової. Якщо хочете порівняння - на рівні кращих зразків нобелівських лавреатів, хоча значимість саме цих особин перебільшена...

"Дім на горі", "У пащу дракона", "Біс плоті", "Юнаки з огненної печі", "Око прірви" - це перше, що приходить на пам'ять з творів Валерія Шевчука. Але їх значно більше... У нашому сімейному побутомовленні закріпилися деякі його слова, як, кажімо, уломні і почварні - Валерій Шевчук був видатним знавцем української мови.

Він належав до невпокореного покоління шістдесятників - власне, один із останніх на цій стежці життя. І трудився, як у вежі зі слонової кістки, ухилившись від політики та створивши неповторні речі, що є окрасою української літератури.

А ще він дружив з юності з чернігівським автором Петром Дідовичем - і то не може не викликати доброго захоплення така тривала чоловіча дружба.
З миром хай спочиває Валерій Шевчук!

Василь ЧЕПУРНИЙ