Кросна долі Петра Дідовича
У 90- річний ювілей згадуємо письменника і журналіста Петра Дідовича.
Він родом з Голубичів на Ріпкинщині і, певно, ота болотиста сповільненість краю повпливала і на його характер - був він непоспішливим, вдумливим, розважливим. Тож і попри природню схильність до шістдесятників, у магнетичному колі яких він перебував, хоч і не по центру, попри багатолітню дружбу з Валерієм Шевчуком, попри природню схильність до справедливості - помітно не висовувався. Це відбилося на його автобіографічному творі "Жар і попіл", друкованому у львівському журналі "Дзвін".
Після школи та армії і Київського університету Петро Дідович працював у львівському архіві і Михайло та Богдан Горині були для нього не просто прізвищами. Та він благополучно уникнув їх долі і в Чернігові з 1968 року і аж до 2001 працював на обласному радіо, діставшись сходинки і генерального директора.
Як письменник він був також малопомітним - дебютував аж у 1965 році оповіданням у журналі "Зміна", але за весь час видав небагато - 5 книг. Проте одна з них -т "Буття зелене" мала би стати знаковою, віховою для чернігівського письменства та ...лишилася малопрочитаною. Бо як сказав один письменник - товариш Дідовича у відповідь на моє питання чи він прочитав цю річ: "Ні, він мені ще не подарував...".
Читаючи спогади Валерія Шевчука, натрапляю на згадку, що автобіграфічна повість- роман Дідовича "Жар і попіл" насправді має другу частину - про його роботу на чернігівському радіо. Але вона не опублікована. Телефоную дочці Шевчука, щоб спитала в батька - де знайти рукопис, але Валерій Олександрович був уже не в тому стані, щоб згадати... Питаю в дочки Дідовича Оксани - та й вона не помогла, бо рукопис міг бути на дачі в Жавинці, побитій кацапами у 22 році... Та найприкріше, що коли звернувся до чернігівського письменника, який начебто й товаришував з Дідовичем, щодо потенційної публікації - той відмовився. Хоча там йдеться саме про чернігівське радіо...
Мені здається, що так Петро Дідович і пішщов із життя не до кінця реалізованим. Система присадила його.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Він родом з Голубичів на Ріпкинщині і, певно, ота болотиста сповільненість краю повпливала і на його характер - був він непоспішливим, вдумливим, розважливим. Тож і попри природню схильність до шістдесятників, у магнетичному колі яких він перебував, хоч і не по центру, попри багатолітню дружбу з Валерієм Шевчуком, попри природню схильність до справедливості - помітно не висовувався. Це відбилося на його автобіографічному творі "Жар і попіл", друкованому у львівському журналі "Дзвін".
Після школи та армії і Київського університету Петро Дідович працював у львівському архіві і Михайло та Богдан Горині були для нього не просто прізвищами. Та він благополучно уникнув їх долі і в Чернігові з 1968 року і аж до 2001 працював на обласному радіо, діставшись сходинки і генерального директора.
Як письменник він був також малопомітним - дебютував аж у 1965 році оповіданням у журналі "Зміна", але за весь час видав небагато - 5 книг. Проте одна з них -т "Буття зелене" мала би стати знаковою, віховою для чернігівського письменства та ...лишилася малопрочитаною. Бо як сказав один письменник - товариш Дідовича у відповідь на моє питання чи він прочитав цю річ: "Ні, він мені ще не подарував...".
Читаючи спогади Валерія Шевчука, натрапляю на згадку, що автобіграфічна повість- роман Дідовича "Жар і попіл" насправді має другу частину - про його роботу на чернігівському радіо. Але вона не опублікована. Телефоную дочці Шевчука, щоб спитала в батька - де знайти рукопис, але Валерій Олександрович був уже не в тому стані, щоб згадати... Питаю в дочки Дідовича Оксани - та й вона не помогла, бо рукопис міг бути на дачі в Жавинці, побитій кацапами у 22 році... Та найприкріше, що коли звернувся до чернігівського письменника, який начебто й товаришував з Дідовичем, щодо потенційної публікації - той відмовився. Хоча там йдеться саме про чернігівське радіо...
Мені здається, що так Петро Дідович і пішщов із життя не до кінця реалізованим. Система присадила його.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |