20 років смерті Патріарха Мстислава: чернігівський спогад
20 років тому відійшов до Господа перший Патріарх Київський і всієї України Його Святість Мстислав (Скрипник). Народжений у Полтаві в кінці 19 століття, він прожив майже все 20 століття. Бурхливе століття -- бурхлива біографія.
Він походив із роду Симона Петлюри. У березні 1918 вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 1918–1919. У 1920 р. служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. У 1920–1921 був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри.
Потім робота в кооперації на Волині та в Галичині, які не були ще совєтськими. А 1930 року Степана (світське ім'я Патріарха) обирають послом до польського Сейму, де він відстоює права українців.
На початку війни у Львові під час бомбардування загинула його дружина. У квітні 1942 був висвячений у ієреї, а 14 травня згідно з рішенням Собору УАПЦ в Кафедральному Соборі Андрія Первозваного в Києві хіротонізований на єпископа Переяславського.
Заарештований гітлерівцями на українських землях та ув'язнений у тюрмах Чернігова і Прилук. Коли Патріарх Мстислав Перший приїздив до Чернігова, пригадував, що з вікна його тюремної камери було видно куполи Катерининської церкви. Тож як добре, що тепер цей храм належить українській церкві, а не московській!
В Америці він очолив українську Церкву і керував всіма православними українцями діаспори. На Всеукраїнському Православному Соборі в Києві 6 червня 1990 року, за участю більш як 700 делегатів з усієї України (серед яких було 7 єпископів і понад 200 священиків), Собором затверджено факт утворення УАПЦ і обрано його Патріархом Київським і всієї України. 20 жовтня 1990 після 49-річної розлуки прибув в Україну митрополит Мстислав (Скрипник). Як пригадувала учасниця зустрічі Лариса Куровська, всі зустрічаючі, попри присутність кагебістів та комуністів, стали на коліна перед першим своїм Патріархом.
Невдовзі він приїхав і до Чернігова. Я тоді працював у редакції "Комсомольського гарту" і втік з роботи (потім мусив писати пояснення), щоб зустріти свого Патріарха на Красній площі (тоді ще звалася імені Куйбишева).
Зустрічати його прийшли і навіжені московської церкви -- саме навіжені, бо те, що вони верещали, не може вміщатися у здорові голови. Як зараз пам'ятаю крики дячихи:" Пилкою живих людей різав!". Я викрив інструктора обкому компартії Д., який мало не в куфайці, замаскований під простого, кричав і провокував. До речі, коли від імені Патріарха стали роздавати з багажника його автомобіля дефіцитні тоді Біблії -- ті, що репетували проти нього найбільше, кинулися за Бібліями першими...
Виходячи з машини -- маленький, сивий, весь у білому -- він на ті всі крики зробив характерний жест, що означає прощення. А кілька студентів Чернігівського духовного училища московської церкви стали на коліна перед Патріархом і, таким чином, перейшли в українську церкву.
Тодішній голова виконкому міської ради Мельничук зустрічати гостя не став -- цю місію поклали на заступника Віталія Косих та головлікаря Виноградова, бо Патріарх привіз, як він казав, скрині з ліками для чорнобильських дітей.
Косих, що тоді, що тепер говорити українською не вміє, та Патріарх його заспокоїв: "Нічєво, я прекрасно розумію російську мову!". Сказано це було з такою іронією, але її владці не зрозуміли. А коли Виноградов сказав про Чортків, де він жив, то мудрий Патріарх похитав головою -- ясно, що там робили батьки виноградових та інших посланців червоної Московії...
Патріарх, розповідаючи про своє сидіння в тюрмі у Чернігові, пожартував:" Чому я досі не почесний громадянин Чернігова?!". І жарту його не зрозуміли -- у комуністів та кагебістів було таке напруження, що не до жартів.
Постало питання обіду -- всій патріаршій делегації замовили обід у ресторані біля "Дружби". Але там треба підніматися на другий поверх. А Патріарх уже часто сидів у візку і ходив дуже погано. Його запропонували так з візком і занести. Він заперечив:" Що я -- китайський мандарин!". І звелів принести обід йому вниз.
Що мене тоді неприємно вразило -- єпископ Антоній (Масендич), покинув Патріарха і той обідав практично сам внизу... Я не здивувався, що згодом Антоній зрадив нашу Церкву і ганебно закінчив своє життя у Барнаулі.
Патріарх Мстислав згодом підписав мені молитовник, уточнивши у отця Семена (Перви):" Як то назвисько того журналіста?".
...Лікар 93-річного Патріарх казав, що не розуміє як той живе: "Там всередині все потрухло!". А він, коли прилетів в Україну, сказав: "Мені треба два роки, щоб поставити Церкву на ноги!". І так сталося -- він помер 95-літнім. А українська Церква дійсно живе і розвивається, молитовно згадуючи свого першого Патріарха.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Він походив із роду Симона Петлюри. У березні 1918 вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 1918–1919. У 1920 р. служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. У 1920–1921 був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри.
Потім робота в кооперації на Волині та в Галичині, які не були ще совєтськими. А 1930 року Степана (світське ім'я Патріарха) обирають послом до польського Сейму, де він відстоює права українців.
На початку війни у Львові під час бомбардування загинула його дружина. У квітні 1942 був висвячений у ієреї, а 14 травня згідно з рішенням Собору УАПЦ в Кафедральному Соборі Андрія Первозваного в Києві хіротонізований на єпископа Переяславського.
Заарештований гітлерівцями на українських землях та ув'язнений у тюрмах Чернігова і Прилук. Коли Патріарх Мстислав Перший приїздив до Чернігова, пригадував, що з вікна його тюремної камери було видно куполи Катерининської церкви. Тож як добре, що тепер цей храм належить українській церкві, а не московській!
В Америці він очолив українську Церкву і керував всіма православними українцями діаспори. На Всеукраїнському Православному Соборі в Києві 6 червня 1990 року, за участю більш як 700 делегатів з усієї України (серед яких було 7 єпископів і понад 200 священиків), Собором затверджено факт утворення УАПЦ і обрано його Патріархом Київським і всієї України. 20 жовтня 1990 після 49-річної розлуки прибув в Україну митрополит Мстислав (Скрипник). Як пригадувала учасниця зустрічі Лариса Куровська, всі зустрічаючі, попри присутність кагебістів та комуністів, стали на коліна перед першим своїм Патріархом.
Невдовзі він приїхав і до Чернігова. Я тоді працював у редакції "Комсомольського гарту" і втік з роботи (потім мусив писати пояснення), щоб зустріти свого Патріарха на Красній площі (тоді ще звалася імені Куйбишева).
Зустрічати його прийшли і навіжені московської церкви -- саме навіжені, бо те, що вони верещали, не може вміщатися у здорові голови. Як зараз пам'ятаю крики дячихи:" Пилкою живих людей різав!". Я викрив інструктора обкому компартії Д., який мало не в куфайці, замаскований під простого, кричав і провокував. До речі, коли від імені Патріарха стали роздавати з багажника його автомобіля дефіцитні тоді Біблії -- ті, що репетували проти нього найбільше, кинулися за Бібліями першими...
Виходячи з машини -- маленький, сивий, весь у білому -- він на ті всі крики зробив характерний жест, що означає прощення. А кілька студентів Чернігівського духовного училища московської церкви стали на коліна перед Патріархом і, таким чином, перейшли в українську церкву.
Тодішній голова виконкому міської ради Мельничук зустрічати гостя не став -- цю місію поклали на заступника Віталія Косих та головлікаря Виноградова, бо Патріарх привіз, як він казав, скрині з ліками для чорнобильських дітей.
Косих, що тоді, що тепер говорити українською не вміє, та Патріарх його заспокоїв: "Нічєво, я прекрасно розумію російську мову!". Сказано це було з такою іронією, але її владці не зрозуміли. А коли Виноградов сказав про Чортків, де він жив, то мудрий Патріарх похитав головою -- ясно, що там робили батьки виноградових та інших посланців червоної Московії...
Патріарх, розповідаючи про своє сидіння в тюрмі у Чернігові, пожартував:" Чому я досі не почесний громадянин Чернігова?!". І жарту його не зрозуміли -- у комуністів та кагебістів було таке напруження, що не до жартів.
Постало питання обіду -- всій патріаршій делегації замовили обід у ресторані біля "Дружби". Але там треба підніматися на другий поверх. А Патріарх уже часто сидів у візку і ходив дуже погано. Його запропонували так з візком і занести. Він заперечив:" Що я -- китайський мандарин!". І звелів принести обід йому вниз.
Що мене тоді неприємно вразило -- єпископ Антоній (Масендич), покинув Патріарха і той обідав практично сам внизу... Я не здивувався, що згодом Антоній зрадив нашу Церкву і ганебно закінчив своє життя у Барнаулі.
Патріарх Мстислав згодом підписав мені молитовник, уточнивши у отця Семена (Перви):" Як то назвисько того журналіста?".
...Лікар 93-річного Патріарх казав, що не розуміє як той живе: "Там всередині все потрухло!". А він, коли прилетів в Україну, сказав: "Мені треба два роки, щоб поставити Церкву на ноги!". І так сталося -- він помер 95-літнім. А українська Церква дійсно живе і розвивається, молитовно згадуючи свого першого Патріарха.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Читайте також |
Коментарі (0) |