Кілька десятків представників української діаспори працювали міжнародними спостерігачами під час останніх виборів на Чернігівщині. Це перш за все представники «Canadem» – канадської міжнародної організації та «Українського конгресового комітету Америки» (УККА).

Комунізм по-французьки

Зі спостерігачами від УККА мені й пощастило 7 лютого працювати на виборах. Їх було троє: Іван Пастернак (у паспорті Жан-П’єр -- на фото він у центрі) – Франція, Дем’ян Колодій – США та француз Лоран Валлє.

Всі вони були волонтерами, тобто приїхали на українські вибори, щоб захищати демократію, керуючись особистими почуттями, за власний кошт, а не як спостерігачі від ОБСЄ, що отримують заробітну плату.
Лоран Валлє — взагалі досить дивний чоловік: етнічний француз, не знає ні української, ні російської мови, і навіщо здалася йому та Україна? Аж ні, кожні вибори Лоран приїздить як спостерігач на цю землю.

2004 року, перебуваючи під час виборчого процесу у Донецьку, Валлє запобіг фальсифікаціям. Вийшовши з дільниці, Лоран помітив автобус, що привіз якихось невідомих людей. Водій автобуса в цей час щось горлав у мікрофон, а на стінках автобуса висіла агітація за Віктора Януковича. Перед приїздом до Донецька Лоран прочитав по дорозі книжку про футбольний клуб «Шахтар». Тож він сміливо підійшов до водія, почав з ним говорити про футбол, незабаром француз вже знав, як звати водія і звідки автобус. Через деякий час цей автобус разом із водієм припинили «карусель» та агітацію.

«Чому мене цікавлять виборчі процеси у Східній Європі? Бо я намагаюсь законним шляхом побороти комуністів. Родом я з маленького містечка, і, коли був молодим, 50 років тому, бачив, що комуністи виробляли на виборах, порушували закон. Тоді їхня політична сила у Франції мала досить солідну підтримку», — пояснював мені месьє Лоран.

Як Жан-П’єр став Іваном
Іван Пастернак — мешканець Парижа, має там свій бізнес, займається громадською роботою, зокрема очолює Спілку української молоді Франції, працює в Українській бібліотеці імені Симона Петлюри. Непогано володіє українською мовою і майже зовсім не розуміє російської…

«Мій дідусь по бабусиній лінії, який мав прізвище Євтушенко, родом із села недалечко від Чернігова, — Добра Дівка (шукаючи по карті, ми переконалися, що такого села поблизу Чернігова немає, скоріш за все мається на увазі Салтикова Дівиця Куликівського району), — розповідав мені Іван. — Коли йому було 14 років, він підправив паспорт і поїхав до Києва, де вступив до армії Петлюри. Української мови дід не знав, але швидко опанував її за допомогою бібліотеки. Його сина Івана німці вивезли на роботу до Німеччини, де він і залишився, боячись повертатися до Радянського Союзу. Там він одружився з укранкою».

Коли народився малий українець 1960 року, батько хотів назвати його Іваном, але, погано володіючи французькою мовою, не зміг цього пояснити чиновникам. Так новонародженого Івана у паспорті записали Жан-П’єр. До трьох років він перебував вдома в українському середовищі. У підлітковому віці він знав тільки два українських слова, які вимовляв із французьким акцентом, — «добраніч» та «дякую».
Але з часом Жан-П’єр став їздити в літні табори українських молодіжних організацій, де виховували повагу до української нації, культури, мови… Особливо він полюбив українські пісні, так Жан-П’єр знову став Іваном. Нині Іван Пастернак майже ідеально володіє українською мовою.

Цікаво було спостерігати, як жінки з дільничних виборчих комісій починали йому щось розповідати, мило заглядаючи в очі (адже він француз!), російською, а Іван майже нічого не розумів…
Того ж дня французький гість відвідав культурно-мистецький центр «Інтермеццо».

У себе вдома в Парижі Іван з дітьми та дружиною розмовляє українською мовою. Його дружина пані Наталя — теж українка. У день виборів вона працювала на волонтерських засадах спостерігачем на виборчій дільниці в українському посольстві.

Наступного року Іван Пастернак планує відвідати Чернігівщину, щоби знайти родичів та побувати на батьківщині свого дідуся. До речі, пан Іван щороку відвідує Україну, переважно Західну — там у нього чимало родичів.
Також в одній компанії з Іваном Пастернаком на вибори прибув українець із Нью-Йорка Дем’ян Колодій. Це досить молодий хлопець, журналіст, непогано володіє українською мовою. Його предки змушені були виїхати після Другої світової війни до США.

«Існуюче об’єднання українців, — розповідає Дем’ян, — переважно складається із нащадків політичних емігрантів. Українці, що нині прибувають до США, мало контактують з нами. Ми для них — як справжні американці, та й мета еміграції різна: ми є нащадками політичних емігрантів, вони ж емігранти економічні. Звичайно, дехто з них намагається приходити до нас, співпрацювати… Українські емігранти останньої хвилі переважно об’єднуються з росіянами. Хоча всіх нас об’єднує церква. Усі ми йдемо молитися до нашої церкви».

Олександр ЯСЕНЧУК