Нещодавно я придбав велосипед. Виявилося, що в Чернігові ніхто не думає, що люди можуть на них їздити. На джипах, поршах, мерсах можуть. Ходити пішки – ніби теж, а от на велосипеді – зась. Часто доводиться по роботі їздити по різних місцях. Біля жодної адміністративної чи комерційної установи не можна поставити свій двоколісний транспорт! Не передбачено.
Пригадую, як колись свіжоспечений мер Чернігова Микола Рудьковський приїхав на роботу на велосипеді. Йому довелося його ставити у роздягальню міської ради. На жаль, я не мер, тож і доводиться його приковувати (щоб не вкрали) до низенького парканчика. При цьому, здається. я порушую законодавство.
Біля обласної ради «рятує» пандус для інвалідів – до його перил я теж можу прикувати свого «залізного коня», біля обласної адміністрації таких «зручностей» не передбачено. Та й важко уявити собі картину, коли на сесію облради депутати прибувають на велосипедах, або, наприклад, заступник губернатора накачує спущене колесо.
У Європі існують спеціальні велодоріжки на трасах, куди заїжджати автомобілям. Міністрам не «в западло» приїхати до Кабміну на велосипеді. В Україні ж велосипедистів періодично збивають на дорогах водії на них матюкаються – заважають виписувати «крєндєлі» на автомобілях. Про користь для людини та довкілля від велосипеда писати не буду.
І на закінчення велосипедних роздумів. Найбільше люблять «лисапети» (так на них кажуть) на Менщині. Водії підтвердять, бо вони називають Мену Шанхаєм. Хоча є й зворотний бік медалі. Ось, приміром, ситуація: вишикувані в три ряди жіночки на велосипедах їдуть по трасі «Чернігів – Грем’яч». При цьому вони жваво обговорюють пригоди Васі Жигунова, що зрадив Любку, чи чергові фінти Тимошенчихи з Федоровичем, і впритул не помічають автомобілів. Це занадто і аварійно небезпезпечно. Констатую: культури пересування на велосипедах у нас немає, і вона нескоро з’явиться.
Олександр ЯСЕНЧУК