«Великий росіянин серед малоросів»

Наша північна сусідка розпочала власний аналогічний проект — «Ім’я Росії». Почався він ще в середині весни, тоді телеканал «Росія» запропонував на вибір 500 кандидатур, за які могли голосувати охочі.
Вибір був великий: від Аввакума до Олександра Довженка, від Петра І до батька Махна. Який стосунок має Богдан Хмельницький до Росії, та ще й з нахабним підписом – «Великий росіянин серед малоросів»? Річ у тому, що до кожної біографії керівництвом проекту додавалися слова, котрі мали характеризувати героя. Михайла Кутузова характеризував такий вираз — «був поранений в око», Олександр ІІІ характеризувався як «найбільший імператор-випивака 19 ст.», Олександр Керенський — «політик-правозахисник». До речі, серед цього списку 500 було помічено трьох вихідців з Чернігівщини та близько 40 осіб, які залишили помітний слід на Сіверській землі.

Поруч генсек і
монархіст

12 червня відбувся проміжний етап у визначенні «Імені Росії», в результаті якого з 500 залишився список з 50-ти великих, що набрали найбільше голосів. Правда, якщо рахувати правильно, то їх 51: рятівники Московського царства від поляків Кузьма Мінін та князь Дмитро Пожарський об’єднані в пару та зараховані як одна особа. Проект почав нагадувати роман Агати Крісті про 10 негренят, у котрому, як відомо, 10 англійців опинилися на безлюдному острові і один за одним ставали жертвами невідомого.

І знову, незважаючи на відбір, до цього списку потрапили українці! Серед 50-ти виявився і Ярослав Мудрий, переможець «Великих українців», князь, який об’єднав «територію всієї староруської держави» та досяг значного успіху у «розквіті "стольного града" Києва». Такими радянськими термінами описується князь на сайті... Тож цілком можна стверджувати, що існує проект, направлений на те, аби продемонструвати єдність східних слов’ян. І в Росії, і в Білорусі оберуть лідером нації Ярослава. Бо, наприклад, до списку 50-ти не потрапили Володимир Хреститель та Святослав Завойовник, досягнення яких більш значимі. Окрім Ярослава, до «великих росіян» віднесено й Рюрика. Цілком природно тут є Юрій Долгорукий, «засновник Москви». Правда, в його біографії не розповідається, що він розграбував Київ, зате є згадки, як приїздили до нього чернігівські князі в Москву в гості.

До речі, цілком мирно почуваються в цьому списку Андрій Рубльов та Іван Грозний, Антон Денікін та Володимир Лєнін, Йосип Сталін та Микита Хрущов. Досить багато у списку митців – Федір Шаляпін, Володимир Висоцький, Олександр Блок і т. д. (загалом 15 осіб), потім йдуть імператори, князі, генсеки, тобто політики – Петро І, Петро Столипін, Борис Єльцин і т. д. Їх 13. Однак багатьох серед них цілком можна зарахувати й до наступної групи полководців, яких 9. Після них – 7 науковців. Можна виділити окрему групу святих – 4 представники. Серед них єдиний «мирний» — св. Сергій Радонезький, троє інших — вояки: Олександр Невський, Дмитро Донськой та Ілля Муромець. Є один космонавт – Юрій Гагарін і футбольний воротар – Лев Яшин.

Без українців
нікуди!

За кого ж голосувати українцям, якщо виникне таке бажання? Значний відсоток серед «Великих росіян» становлять українці та люди, життя яких пов’язане з Україною. Можна за Миколу Гоголя, геніального українця – нащадка запорозьких козаків, автора «Тараса Бульби», талант якого пішов на службу Російської імперії. Народився він на Полтавщині, вивчився у Ніжинській гімназії, де Микола поринув у світ давньої української історії, народних звичаїв та усної народної творчості, з якими знайомився не тільки з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де було у нього багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до безсмертних творів письменника.

У Ніжині Гоголь написав свої перші літературні твори, публікуючи деякі з них у рукописних журналах та альманахах.

Пізніше він так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого...» «Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..»

Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною змусила М.Гоголя наприкінці 1833 року клопотатися про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з М.Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету. «Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір’їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!» — переповнювався творчими планами письменник. «Туди! Туди! До Києва! Там або навколо нього звершалися діяння віковічності нашої... Багато можна буде зробити добра», — писав він про свої сподівання М. Максимовичу.

Але не склалося. Тож і вирішив Гоголь робити кар’єру в Північній імперії, віддати свій талант їй. Трагічно розривалася його душа між рідним квітучим півднем – Україною та багатою і холодною північчю – Росією. Результат — важка смерть.

Чудо Росії

Ще одним «українським росіянином» є ракетобудівник Сергій Корольов. Народився в Житомирі в сім'ї викладача гімназії Павла Яковича Корольова й доньки купця Марії Миколаївни. Їхнє подружнє життя не склалось, і з трьох років хлопчик жив у бабусі й діда, Марії Матвіївни й Миколи Яковича Москаленків, у Ніжині.

Коли Сергію виповнилося 7 років, Москаленки переїхали до Києва. 1924 року він вступив до Київського політехнічного інституту. В анкеті, що збереглася, в графі "національність" написав — українець. І в подальших своїх анкетах він писав так само. Майже два роки
С.Корольов перебував в одиночній камері. Потім була Колима, де він втратив половину зубів, і лише звільнення за викликом з Москви в 1944 році врятувало його від загибелі: успіхи США в створенні атомної бомби примусили Кремль повертати з ув’язнення тих учених-атомників і ракетників, хто ще був живий, до роботи.

Можна ще підтримати Микиту Хрущова, предки якого додали до прізвища «для благозвучія» закінчення «ов». Ходив у вишиванці, віддав данину історії, передавши УРСР Крим, та був фанатом кукурудзи.
Також варто згадати про Іллю Муромця, який за переказами народився не в місті Муромі, а в чернігівському селі, похований в Києві у Лаврі; киянина Михайла Булгакова – правда, він не був радий з побудови української державності в роки громадянської війни, радше навпаки; лікаря Миколу Пирогова, який чверть століття прожив на Україні і всім серцем полюбив наш народ.
Олександр ЯСЕНЧУК.