Жага самознищення, або чому Рудьковський заперечує очевидне
Дивна все-таки людина Коля Рудьковський, дивні його захисники та адвокати, да “нє в обіду” останнім це прозвучить. Невже вони всі не бачать, що з такою, з дозволу сказати, “лінією захисту” - у Колі вимальовується цілком реальний шанс отримати “по максимуму”?
Нічим особливим з юридичної точку зору, за винятком суб’єктивного фактору, справа Рудьковського не відрізняється. Роблю про всяк випадок дісклеймер: якщо раптом суд з’ясує, що Коля літав, але не в Париж, а в Хацапетівку, не на державні гроші, а на свої, і не з Ніколаєнко, а з Дунею Кулаковою – я візьму деякі свої слова про нього назад. Але ймовірність такого розвитку подій, як на мене, дорівнює або прагне до нуля

Суддя: Підсудний, то
ви визнаєте себе винним?
Підсудний: Ні!
Суддя: Як це – ні?!
Ви ж самі і труп показали, і ножа видали!
Підсудиний: Ваша честь, мій
адвокат переконав мене, що я не винен.

Немає нічого більш безглуздого, ніж заперечувати очевидне. Саме така поведінка найбільше дратує як публіку, так і суддів, бо свідчить про крайній ступінь цинізму та/або ідіотизму обвинуваченого. Тобто, людина може як завгодно ставитись до скоєного, відчувати найрізноманітнішу гаму почуттів – від глибокого каяття до самовиправдовування чи навіть бравування – але заперечувати ФАКТИ…

Саме цим чомусь і займаються Рудьковський та його “група підтримки”. Не дивно, що практично ніхто бідоласі не співчуває, а навпаки – майже всі глузують від душі над самим “страждальцем”, а дії Шуфрича, Сівковича та Лук’янова вважають бєспрєдєлом.

Порівняйте “історії”:

Що є: Бабій та нероба, який став міністром за примхою долі та прихильністю лідера своєї партії, не маючи жодної уяви про специфіку роботи ввіреного йому міністерства і навіть не маючи жодного бажання хоч чимось займатись як міністр - “спіймався” на польоті з гламурною б… моделлю в Париж за державний рахунок. Незважаючи на численні попередження про повну доведеність фабули обвинувачення та наявність у слідства повного комплекту доказів, самовпевнено сподівався, що ніхто його не чіпатиме. Тому не лише не повернув гроші, а навіть не “зробив ноги”. При цьому нахабно ігнорував слідчих, саботуючи ознайомлення з матеріалами кримінальної справи (всі інші українці та їхні адвокати, у яких немає бажання чи можливості сидіти та читати справи разом зі слідчим – роблять ксеро- чи фотокопії та насолоджуються процесом ознайомлення у більш зручних умовах). Порушував умови перебування на підписці про невиїзд, не повідомляючи слідчого про зміну місця перебування. В суді під час обрання йому міри запобіжного заходу повівся як ганчірка, а не як мужик, імітував поганий стан здоров’я. Тимчасом - лікарі клініки “Борис” дотримуючись медичної таємниці розповіли всій Україні, що не робили йому ніякого втручання в хребет чи в диски, а всього лише вирізали жировик за 20 хвилин під місцевим наркозом. А цирк, влаштований Шуфричем і Ко в клініці “Борис”? Навіщо все це? А що буде, якщо медичне освідування виявить, що ніякого втручання в хребет не було, та й необхідність операції як мінімум сумнівна… А поки що коментарі з приводу здоров’я Рудьковського дають психіатри Лук’янівського СІЗО.

Що могло б бути: Звичайний собі такий самий некомпетентний бовдур та казнокрад, як і майже всі інші український міністр, хіба що по молодості та гламурності трохи “слабкий на передок” - закохався до нестями в жінку, “прекрасну, як сама любов”. Але вона, на жаль, зібралася заміж за 72-річного мільярдера… Доведений до відчаю, нещасний Ромео Микола, забувши про все на світі, тимчасово позичив гроші з державної скарбниці. Він переконав себе, що поверне гроші відразу ж, як буде можливість – і повіз даму серця в найромантичніше місто на світі, аби вмовити зробити вибір на його користь… На жаль, нічого не вийшло – моделька просто “відірвалася” на прощання перед законним шлюбом (obkom.net.ua) дама серця не “купилася” на полум’яні почуття, а надала перевагу фінансовій стабільності:) Так буває, і не лише з міністрами. Треба було повернути гроші за політ, тим більше, що Рудьковський – далеко не бідна людина, та швиденько ознайомитись з матеріалами справи, аби не давати підстав змінити запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою. При цьому можна було б нєвозбранно піаритись на тому, що - “та що я там налітав – сльози! Інші українські чиновники літають не менше за мене – ось докази! (які слід було підготувати заздалегідь, тим більше, що можливостей для цього у Колі як міністра транспорту не бракувало…)”

То чому ж Рудьковський поводиться так безглуздо? Невже ніхто не може (чи не хоче) йому пояснити, що єдине, чим він може полегшити свою долю та викликати хоч якесь співчуття в очах громадськості – це швиденько визнати неспростовні факти, повернути гроші з заявою, що з самого початку саме так і збирався зробити. І хоч від цього злочин не перестане бути злочином - екс-міністр буде виглядати привабливіше як в очах громадськості, так і суду, і можливо, йому вже не “впаляють по повній”. Крім того, після таких дій Рудьковський зможе “жечь” напалмом глаголом, розповідаючи суспільству про те, що насправді всі – казли інші представники доблесного українського політикуму анітрохи не кращі, і теж не пропустять нагоди зайнятись шаленим коханням та неземними пестощами на висоті 9000 метрів над землею скористатись коштами державного бюджету в приватних цілях (obozrevatel.com).

У мене немає точної відповіді на це риторичне питання. Можливо, справа тут – в феноменальному нахабстві, чи в розумовій відсталості, чи в тому та іншому – відразу… А може, правдивими є чутки про те, що Шуфрич насправді “здає” Колю, а всі його гучні акції - лише відволікаючий маневр?

У когось є якісь версії?
© Тетяна Монтян, Інфопорн

observer