Коли бачиш стільки люду з українськими стягами, думаєш про те, що якби у той буремний час 1918 року українці змогли згуртуватися, були б не тільки зупинені війська Муравйова біля станції Крути, а, можливо, Україна мала б зовсім інший відліковий вимір, ніж той, в якому знаходимося нині. Та тільки, на жаль, здебільшого ми згуртовуємося вже тоді, коли втрачене повернути неможливо взагалі, або вкрай важко…
Прохолодний вітер пронизував скрізь одяг тіла людей, що прийшли для участі в заходах, і кожний знав – жодної небезпеки для життя і здоров`я не існувало. А тоді, дев`яносто років тому, коли у січневі морози молоді юнаки стаючи на захист своєї Батьківщини від навали більшовицьких військ, що насувалися з Росії, свідомо відчували про можливу свою загибель і не думали про холод…
Організатори заходів відтворили картину бою так, ніби кожний із присутніх перебував у вирі тих бурхливих подій… З кожним наближенням петроградських військ до частини вояків армії Української Народної Республіки відчуваєш певну атмосферу невизначеності (а що буде з цими юнаками?), стривоженості (бути чи не бути самостійній українській державі?), збентеженості (чому тільки 300 бійців?), незрозумілості (різні погляди на військове питання у керівників Центральної Ради), страху (а чи не охопить лави бійців паніка перед силенною навалою?). Про це, було, я подумав, коли на мить представив себе у когорті цих обвітрених і обмерзлих юнаків, незагартованих військовими боями, але які намагалися стримати наступ кілька тисяч випробуваного у боях вояцтва російських «чорних» моряків та «сірих» солдатів.
…Після перших пострілів з артилерійської гармати зразка 1902 року, кулеметів «Максим» та «Віккерс», гвинтівок Мосіна з боку українських військ, червоні із зімкнутих колон почали розтягувати свої сили вздовж усієї оборони. Втрата з обох боків та вогневий супротив не завадила кількатисячному війську просуватися далі – до позицій кількох сотень українських оборонців: юнкерів 1-ої Київської юнацької школи імені гетьмана Богдана Хмельницького, студентів «Студентського допоміжного куреня Січових стрільців» та невеликого загону «Куреня смерті» Вільного козацтва… Військам Раднаркому, до складу якого входили робітники-червоногвардійці, загін балтійських матросів, збільшовичені частини стрілецьких і запасних частин полків колишньої російської імператорської армії, врешті-решт вдалося зламати опір українських захисників. На жаль…
Все ж таки проведені дійства наводять на деякі роздуми симптоматичного характеру. Після закінчення заходів багато людей говорили про те, що такі заходи буцімто не доцільно проводити, бо це вже минуле, і «що було – те було». Однак без відтворення правдивих подій того періоду, існування та піднесення патріотичного духу українського народу неможливе.
Одне турбує: чи, бува, не мали на меті іншого забарвлення організатори цих історично-відтворених подій? Бо назва молодіжної громадської організації «Київський клуб «Червона зірка» та відтворення поразки Українського війська в 1918 році навіюють на таку думку. Хоча ні, в кінці імпровізованого бою в небо здійнялися кілька повітряних кульок, що символізують чисті й безневинні душі полеглих у бою українських молодих бійців. Отже можемо ствердно сказати, що Україні завжди бути. А значить справа полеглих у нерівному бою міцно вкарбовується в пам'яті українського народу. Про це також говорив і Президент України Віктор Ющенко, який цього дня також був присутній на станції Крути і вшанував пам'ять справжніх Героїв. «Правда про бій під Крутами має бути відновленою», - наголосив Глава держави і нагадав про те, що тривалий час цю історичну подію хибно тлумачили, умисно применшуючи її до масштабів невеличкого бою. «Пам’ять про подвиг Героїв Крут є вічною і святою. Наша відповідальність полягає в тому, щоб захистити святі сторінки нашої історії. Влада зобов’язана зробити все, щоб не допустити найменших блюзнірських замахів на наші святині», – заявив Віктор Ющенко.
Він вказав на внесок загиблих у цій битві у становлення української незалежності. «Захисники Крут здобули велику духовну перемогу, бо незалежна українська держава, заради якої вони пішли у бій, стала реальністю», – зауважив Президент.
Виходячи з таких історичних оцінок, Віктор Ющенко поставив звитягу Героїв Крут як взірець для української молоді, яка так само має бути небайдужою до майбутнього Батьківщини, шанувати історію і берегти пам’ять героїв. Окрім того, ця історична подія має стати уроком для українців. «Дуже часто ми ставили під загрозу власні інтереси і цілі не від того, що був сильний противник, а через нескоординовані дії», – підкреслив Президент.
Та все ж. І Глава держави в своїй промові, і коментатор в текстуальному озвученні відтворюваних подій жодного разу не сказали, з якої країни були наступаючі війська і лише обмежувалися назвами «більшовицькі», «муравйова» тощо. А те, що вони дійсно були російські – це факт. Що, вкотре спрацьовує наша українська толерантність, якою, нехтують ті, для кого стратегічна мета вища усякої толерантності, якщо їм треба захистити свої державні (і не тільки державні) інтереси? 
А коли ж ми навчимося достойно захищати усім народом інтереси своєї держави, як колись вони – вісімнадцяти-двадцятирічні юнаки, котрі загинули, не шкодуючи свого життя заради утвердження споконвічного прагнення українського народу бути на своїй землі вільним народом серед інших.
На фото: 1 - Президент на шляху до військових баталій; 2 - Віктор Ющенко на вшануванні героїв Крут; 3 - оборона; 4 - бій; 5 - повітряні кульки символізують душі убитих юнаків.
Сергій КОРДИК
