Великодній божник 1940-х.
Прадідівський Великдень.
— Ну то ж треба — так не вдалися паски! — бідкалася розхвильована Мар’я чоловікові.
— Ну, не вдалися — то й не вдалися, нічого страшного, — спокійно відповів він. — Самі поїмо, а людям на стіл не подаватимемо. Головне — порося закололи, є сало, ковбаса, круп’янка, холодець… Їжі вдосталь. Та й хтось із гостей обов’язково принесе свою паску — поріжемо її, і ніхто й не помітить, що немає нашої.
На другий день Великодня до Василя та Мар’ї Василевичів завжди приходили розговлятися свати й куми. Збиралася весела компанія: ніхто не цурався по чарці перехилить, та й не по одній. А вже як починали співати — маючи добрі голоси, — то й хата розлягалася...
— Та й справді… — погодилася Мар’я, зваживши на чоловікову пораду.
Ще звечора повіз Василь дружину в сусіднє село. Випрягши коня у дворі двоюрідного брата, подалися до парафіяльного храму на Всеношну. Посвятивши на Заутрені паску та яйця, повернулися додому, де в колі сім’ї розговілися та прилягли перепочити. А вже наступного дня, ближче до полудня, готові були зустрічати гостей.
«Бесєда» в хаті Василевичів завжди збиралася чимала, тож до столу приставили ще й скриню з пласким віком — щоб усі помістилися.
Наставила господиня всього: і ковбас, і круп’янок, і холодного, і салуов, і м’ясуов, і квашених огірків із діжки, і крашанок... Та й про хрін не забула — заправлений соком столового буряка та огірковим розсолом.
У печі тушкувалася картопля, а на полиці стояла вже налаштована господарем сулія картопляного самогону.
Не забарилися й гості. Тричі, за традицією, похристосавшись одне з одним, повсідалися за столи. Вихилили по чарці, по другій — дивись, уже й зав’язалася жвава розмова, перемішана з яйцебитками. А далі й пісні пішли — одна краща за другу.
Що господиня не подала своєї паски, таки б ніхто й не помітив, якби...
— Мар’я Миколаївна, так, а пасочки? — раптом озвався чоловік до дружини.
Та зробила вигляд, ніби не почула, сподіваючись, що минеться.
— Мар’я Миколаївна, ну, а коли ж твоя пасочка буде на столі? — наполягав він.
От виживанець! Довелося дружині, ніяковіючи, подавати вже те, що мала...
Юрій ДАХНО
— Ну то ж треба — так не вдалися паски! — бідкалася розхвильована Мар’я чоловікові.
— Ну, не вдалися — то й не вдалися, нічого страшного, — спокійно відповів він. — Самі поїмо, а людям на стіл не подаватимемо. Головне — порося закололи, є сало, ковбаса, круп’янка, холодець… Їжі вдосталь. Та й хтось із гостей обов’язково принесе свою паску — поріжемо її, і ніхто й не помітить, що немає нашої.
На другий день Великодня до Василя та Мар’ї Василевичів завжди приходили розговлятися свати й куми. Збиралася весела компанія: ніхто не цурався по чарці перехилить, та й не по одній. А вже як починали співати — маючи добрі голоси, — то й хата розлягалася...
— Та й справді… — погодилася Мар’я, зваживши на чоловікову пораду.
Ще звечора повіз Василь дружину в сусіднє село. Випрягши коня у дворі двоюрідного брата, подалися до парафіяльного храму на Всеношну. Посвятивши на Заутрені паску та яйця, повернулися додому, де в колі сім’ї розговілися та прилягли перепочити. А вже наступного дня, ближче до полудня, готові були зустрічати гостей.
«Бесєда» в хаті Василевичів завжди збиралася чимала, тож до столу приставили ще й скриню з пласким віком — щоб усі помістилися.
Наставила господиня всього: і ковбас, і круп’янок, і холодного, і салуов, і м’ясуов, і квашених огірків із діжки, і крашанок... Та й про хрін не забула — заправлений соком столового буряка та огірковим розсолом.
У печі тушкувалася картопля, а на полиці стояла вже налаштована господарем сулія картопляного самогону.
Не забарилися й гості. Тричі, за традицією, похристосавшись одне з одним, повсідалися за столи. Вихилили по чарці, по другій — дивись, уже й зав’язалася жвава розмова, перемішана з яйцебитками. А далі й пісні пішли — одна краща за другу.
Що господиня не подала своєї паски, таки б ніхто й не помітив, якби...
— Мар’я Миколаївна, так, а пасочки? — раптом озвався чоловік до дружини.
Та зробила вигляд, ніби не почула, сподіваючись, що минеться.
— Мар’я Миколаївна, ну, а коли ж твоя пасочка буде на столі? — наполягав він.
От виживанець! Довелося дружині, ніяковіючи, подавати вже те, що мала...
Юрій ДАХНО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |