Чому Росія не здатна "проковтнути" Запорізьку АЕС?
Ключова помилка російського керівництва полягала в тому, що Запорізьку АЕС було сприйнято як типовий об’єкт радянської спадщини.Насправді за останні два десятиліття Україна здійснила глибоку та системну модернізацію станції, інвестувавши мільярди доларів у західні технології, обладнання та інфраструктуру. В результаті ЗАЕС стала складною гібридною системою, де «залізо» радянського походження критично залежить від західних технологічних, програмних і юридичних компонентів.
Ключовим елементом цієї трансформації стала диверсифікація ядерного палива.
Починаючи з 2014 року Україна послідовно зменшувала залежність від російського палива. Частина енергоблоків ЗАЕС була переведена на паливні збірки компанії Westinghouse, що створило технологічну несумісність із російськими стандартами експлуатації.
Радянські аналогові системи керування були замінені на сучасні мікропроцесорні комплекси. Критично важливі компоненти програмного забезпечення, алгоритми керування та системи безпеки є ліцензованими продуктами західних компаній і перебувають під експортним та правовим контролем. Фактичне володіння об’єктом не означає повного контролю над його функціонуванням.
Сухе сховище відпрацьованого ядерного палива на ЗАЕС побудоване за технологіями Holtec і відповідає американським стандартам, які принципово відрізняються від російських рішень. Це ще один рівень технологічної та юридичної залежності від Заходу.
У підсумку Росія отримала фізичний контроль над об’єктом, але не контроль над системою в цілому — без повного доступу до програмних, технологічних і правових контурів.
Щоб станція почала працювати в інтересах РФ, необхідно виконати щонайменше три умови, кожна з яких на практиці є нереалістичною.
1. Перепідключення енергосистеми.
ЗАЕС інтегрована в європейську енергомережу ENTSO-E. Перехід на російську енергосистему вимагав би будівництва нових магістральних ліній електропередач через окуповані території. У воєнних умовах така інфраструктура є вразливою до систематичних ударів і не може забезпечити стабільну синхронізацію.
2. Водний фактор.
Після знищення Каховської ГЕС наявних водних ресурсів достатньо лише для підтримання реакторів у зупиненому та безпечному стані. Робота енергоблоків на потужності потребує обсягів води, які фізично недоступні в поточних умовах. Це робить повноцінну експлуатацію станції технічно неможливою.
3. Паливна несумісність.
Заміна західного палива на російське в умовах окупації, дефіциту персоналу та постійних бойових ризиків означала б проведення надзвичайно складних і небезпечних операцій без дотримання міжнародних стандартів безпеки. Такий сценарій створює неприйнятні ядерні ризики з неконтрольованими наслідками.
Міністерство енергетики США офіційно попередило «Росатом», що будь-яке несанкціоноване втручання в американські технології на ЗАЕС розглядатиметься як порушення американського законодавства та міжнародних зобов’язань.
Це формує для Росії замкнене коло:
• експлуатація станції означає пряме порушення прав інтелектуальної власності та подальшу ізоляцію «Росатома» від міжнародних ринків;
• західні уряди розглядають значну частину обладнання та технологій як власність своїх компаній, що відкриває шлях до санкцій і багатомільярдних судових позовів у майбутньому.
Сьогодні Запорізька АЕС для Росії — це не стратегічний актив, а джерело постійної невизначеності. Станція не виробляє електроенергію, потребує значних витрат на утримання військ і персоналу та щодня накопичує юридичні, фінансові й репутаційні ризики.
Росія не здатна повноцінно запустити цей об’єкт і водночас не може від нього відмовитися без політичних наслідків. У результаті ЗАЕС перетворилася на технологічний і стратегічний тупик, у якому окупант застряг надовго.
Олег БЕЛІНСЬКИЙ
Ключовим елементом цієї трансформації стала диверсифікація ядерного палива.
Починаючи з 2014 року Україна послідовно зменшувала залежність від російського палива. Частина енергоблоків ЗАЕС була переведена на паливні збірки компанії Westinghouse, що створило технологічну несумісність із російськими стандартами експлуатації.
Радянські аналогові системи керування були замінені на сучасні мікропроцесорні комплекси. Критично важливі компоненти програмного забезпечення, алгоритми керування та системи безпеки є ліцензованими продуктами західних компаній і перебувають під експортним та правовим контролем. Фактичне володіння об’єктом не означає повного контролю над його функціонуванням.
Сухе сховище відпрацьованого ядерного палива на ЗАЕС побудоване за технологіями Holtec і відповідає американським стандартам, які принципово відрізняються від російських рішень. Це ще один рівень технологічної та юридичної залежності від Заходу.
У підсумку Росія отримала фізичний контроль над об’єктом, але не контроль над системою в цілому — без повного доступу до програмних, технологічних і правових контурів.
Щоб станція почала працювати в інтересах РФ, необхідно виконати щонайменше три умови, кожна з яких на практиці є нереалістичною.
1. Перепідключення енергосистеми.
ЗАЕС інтегрована в європейську енергомережу ENTSO-E. Перехід на російську енергосистему вимагав би будівництва нових магістральних ліній електропередач через окуповані території. У воєнних умовах така інфраструктура є вразливою до систематичних ударів і не може забезпечити стабільну синхронізацію.
2. Водний фактор.
Після знищення Каховської ГЕС наявних водних ресурсів достатньо лише для підтримання реакторів у зупиненому та безпечному стані. Робота енергоблоків на потужності потребує обсягів води, які фізично недоступні в поточних умовах. Це робить повноцінну експлуатацію станції технічно неможливою.
3. Паливна несумісність.
Заміна західного палива на російське в умовах окупації, дефіциту персоналу та постійних бойових ризиків означала б проведення надзвичайно складних і небезпечних операцій без дотримання міжнародних стандартів безпеки. Такий сценарій створює неприйнятні ядерні ризики з неконтрольованими наслідками.
Міністерство енергетики США офіційно попередило «Росатом», що будь-яке несанкціоноване втручання в американські технології на ЗАЕС розглядатиметься як порушення американського законодавства та міжнародних зобов’язань.
Це формує для Росії замкнене коло:
• експлуатація станції означає пряме порушення прав інтелектуальної власності та подальшу ізоляцію «Росатома» від міжнародних ринків;
• західні уряди розглядають значну частину обладнання та технологій як власність своїх компаній, що відкриває шлях до санкцій і багатомільярдних судових позовів у майбутньому.
Сьогодні Запорізька АЕС для Росії — це не стратегічний актив, а джерело постійної невизначеності. Станція не виробляє електроенергію, потребує значних витрат на утримання військ і персоналу та щодня накопичує юридичні, фінансові й репутаційні ризики.
Росія не здатна повноцінно запустити цей об’єкт і водночас не може від нього відмовитися без політичних наслідків. У результаті ЗАЕС перетворилася на технологічний і стратегічний тупик, у якому окупант застряг надовго.
Олег БЕЛІНСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |