Сподобайте, люде, хрін
І дід з бабою, і батько з матір’ю не втомлювалися навчати: на столі завше має лежати хліб, сіль і … хрін. Таке, на перший погляд, алогічне сусідство не відразу й сприймалося. Хлібина, зрозуміло, давала людині життя, зарятовувала в голодні зими минулого століття і не одні. Що ж до солі, то без неї та води, як мовиться, також ані туди, ані сюди. А з якого ж це побиту хрону така висока шана? Адже кожен із нас, коли тер його, то рясно сльози проливав. Одначе ніхто не тримає на цей крутий фітонцид гніву в душі. Натомість зусюди тільки й чуються похвальні слова. Бо ж вельми корисний такий непримітний корінець. Якщо сподобаєш його, то ще долучить із десяток літ пружної ходи і ясної голови.
Скажімо, може спровадити із зубів триклятущий карієс. Точніше, не дає піднімати голову анафемським бактеріям, котрі його спричиняють. Та хіба тільки з мікробами ворогує хрін! Природа заклала в його корінець ще й болезаспокійливу, протизапальну та відхаркувальну змогу. А якими чистими стають зуби від цього багаторічного агресивного овочу! Ніби сльози морських німф або ж перли на вітрині ювелірного магазину. Однак це лишень росинка чеснот пекучого фітонциду. Аби надати йому особливого статусу, навіть за часів войовничого атеїзму в церквах запечене порося святили з білою хрониною в роті. Хоча всім у винахідливості втерли носа тямовиті поляки – на Великдень вони додумалися варити суп із хрону. Але така хвацька страва – не для всякого організму.
За хрін часто мовиться: як зростав – у землю ліз, хто дістав – утерсь від сліз. Річ у тім, що гострий запах його зумовлений високою концентрацією ефірної та гірчичної олії. Чим сильніша пекучість – тим більше в овочі поживних речовин. Принаймні так стверджують профільні науковці. Проте цей лютий корінець не тільки зволожує очі ядучим трунком. Скажімо, ще давнім грекам, римлянам і єгиптянам він слугував гострою приправою до страв, оскільки пряний смак стимулює відтік шлункового соку, а відтак і підвищує апетит. Особливо щедро хрін докладали в їжу стародавнім воїнам перед боєм, щоби вони скаженіли і не знали страху.
У палючому корінці насиченість фітонцидами настільки колосальна, що навіть сушене листя справляє бактерицидний вплив. Пригадується, у п’ятдесяті роки звичайні гірчичники в селах були рідкістю. Тому при болях у суглобах мати проти ночі занурювала листя хрону в окріп і прикладала його батькові до ліктів ачи колін, утепливши їх старою вовняною ковдрою. До ранку ломоту ніби хто невидимою рукою знімав, а під накривалом ледь виднілися кристалики солі. Це зараз, у вік інформаційно - комунікативних технологій, успішні, освічені та заможні можуть поглузувати з такого знахарського лікування, а в повоєнні часи люди при недугах рятувалися, як могли. Так вийшло, що дожили батьки за подібної “шарлатанської” терапії аж до 90 літ. Одначе слова ці жодною мірою не спрямовую у піку дипломованим зцілителям. Вони також потрібні.
На користь хрону повідаю і таку сущу правду. У повоєнні сорокові тогочасна імперія лежала в руїнах, тож про зубну пасту в селах мало хто чув. Якщо ж і дізнавався, то не міг докупитися. Колгоспникам тоді звеліли працювати і жити без живих грошей. А хотілося ж мати білі зуби, особливо дівчатам на виданні! Бо із жовтими шанси стати на рушник істотно зменшувалися. Тому вдавалися до перевірених гігієнічних технологій – пряними корінцями кілька разів на день натирали зуби, а свіжим соком із них полоскали рота. У такий спосіб створювали антибактеріальний бар’єр для організму. Водночас ці процедури втамовували і зубний біль не згірше нинішніх знеболювальних пігулок. Певно, він страшився гірчичної олії в хроні, тому й стишував агресію.
Магія щирого родича гірчиці, редьки і редиски може проступати і в зовсім буденних виявах. Ще за мого дитинства часті інфекційні недуги прямо - таки цілими вулицями заганяли підлітків на теплу піч. Воду ж доводилося брати з гуртової криниці на багато дворів. Тож перспектива серйозно захворіти була доволі реальною. У малочисельних санепідстанцій до всього, зрозуміло, руки не доходили, через те воду в колодязях хлорували нечасто. Хоч - не - хоч, а доводилося родинам самим дбати про очищення голубої жаги від згубних мікроорганізмів і бактерій. Для цього промиті корінці хрону опускали на кілька годин у відро з водою, після чого вона була цілком безпечною для пиття. Щось не можу пригадати, аби в сім’ях, котрі вдавалися до такого дезінфікування, хтось злягав від заразливих хвороб.
Не зайве нагадати ще одну делікатну річ, яку ми часто по - святенницьки обходимо. Задля гармонійного подружнього життя тертий хрін із червоним буряком – найперший помічник. Надто для чоловіків! Хоча, справді, глибоко особистісні взаємини не всі згоджуються виставляти в публічну площину. Усе ж таки головне призначення цього пряного підсилювача смаку – споживче. Адже віками їжа в українських селах була простою та одноманітною, яка з часом надоїдала. Треба було хоч якось збагатити її смакову палітру. Тут якраз і прислуговувався м’ясистий хрін.
Оцей доісторичний гіркий овоч, якого в різних землях ще називають м’ясною травою, селянською гірчицею, лісовою редькою, кінським коренем та іншими химерними словосполученнями, за присутністю аскорбінової кислоти дає відчутну фору лимону та чорній смородині, залишаючись заразом сильним алергеном. Скажімо, сік у чистому вигляді споживати всередину не можна, оскільки надто пекуча ефірна олія легко пошкоджує слизову оболонку рота і стравоходу. До того ж, пари його можуть спричинити сильні приступи кашлю і нестримний сльозотік. За органічним складом хрін на 70 % складається із крохмалю, одначе приправа з нього – малокалорійна. Із якого боку не зайди, а вона корисніша та екологічно чистіша, аніж звичний нам майонез, який так полюбляють гурмани. .
А ця настанова – для жінок і дівчат. Хто з вас, наші славні благовірні й наречені, відчуває себе сковано від веснянок і пігментних плям, раз на день натирайте шкіру кашкою із хрону. Але доконче навпіл розбавленою водою. Через кілька тижнів ви забудете про свої колишні сумніви і візуальний гандж. Якщо ж хочете запам’ятатися гостям незвичним смаком приготовленого хрону, мусите знати таке. Коли натерти цей плаксивий овоч, то після 5 - 6 днів зберігання, навіть у щільно прикритій банці, він дещо розгублює свою смакову привабливість. Приміром, у нечищеному хроні дуже довго втримується вітамін С, тоді як у подрібненому він швидко руйнується. Тому не готуйте на тривалий час цю смакову приправу.
Пекельний і воднораз смаковитий овоч створює і чимало проблем на грядці. Одним господарям не вдається його розвести, а іншим – вивести. Остання головна біль у тих, хто дав хрону волю глушити інші рослини. Я також багато літ, хоча й безуспішно, протистояв цьому агресивному овочу, аж поки сивобороді городні аксакали не порадили вдатися до незвичних маніпуляцій. Бо ж навіть куций шматочок кореня, який загубився у грунті, наступного року дає бурхливий ріст новій рослині. Тому спочатку відтіснив хрін на край грядки. Але досить було за нескінченними літніми клопотами на якийсь час забути про цього окупанта, як він швидко поширювався на дачній ділянці.
Із чого ж починав у такій ситуації? Від весни і до осені багато разів /хоча це й обтяжливе заняття/ зрізав біля самого кореня зелену масу хрону. Тому в зиму він заходив украй виснаженим і холоди не витримував. Інший метод – простіший і легший. Накривав місце, де ріс хрін, руберойдом і придавлював каменем, аби вітром не здуло. Без сонця на тому місці засихало все живе. Відомо немало й інших, доволі ефективних, хоча і радикальних прийомів. Зокрема засипають зрізи рослини сіллю, заливають окропом або першою водою із холодцю. Отак і приборкують експансію присадибного інтервента.
Зумисне піднімати хрін на щит – не збираюся. Але й применшувати його важливість у людському раціоні також не варто. Навіть вишукані м’ясні страви, квашені капуста, помідори, огірки та інша городина не матиме того неповторного смаку, як із корінчиком хрону. Але в наших аграріїв ця нішева культура чомусь здавна, мов нерідна дитина. І це при тому, що тонна неочищеного хрону на світовому ринку вартує близько 20 тисяч доларів, а найкраще він урожаїться на вітчизняних чорноземах. Однак розважливих і далекоглядних серед фермерів, які би зняли терновий вінок із цього прибуткового овочу, чомусь не знаходиться. Тому - то вкотре і доводиться припрошувати: хоча ми й плачемо від хрону, однак сподобаймо його, люде! Дізнавайтеся про цей овоч більше. Допитлива голова від такої науки не болітиме.
Михайло ПЕРЕВЕРТУН
Скажімо, може спровадити із зубів триклятущий карієс. Точніше, не дає піднімати голову анафемським бактеріям, котрі його спричиняють. Та хіба тільки з мікробами ворогує хрін! Природа заклала в його корінець ще й болезаспокійливу, протизапальну та відхаркувальну змогу. А якими чистими стають зуби від цього багаторічного агресивного овочу! Ніби сльози морських німф або ж перли на вітрині ювелірного магазину. Однак це лишень росинка чеснот пекучого фітонциду. Аби надати йому особливого статусу, навіть за часів войовничого атеїзму в церквах запечене порося святили з білою хрониною в роті. Хоча всім у винахідливості втерли носа тямовиті поляки – на Великдень вони додумалися варити суп із хрону. Але така хвацька страва – не для всякого організму.
За хрін часто мовиться: як зростав – у землю ліз, хто дістав – утерсь від сліз. Річ у тім, що гострий запах його зумовлений високою концентрацією ефірної та гірчичної олії. Чим сильніша пекучість – тим більше в овочі поживних речовин. Принаймні так стверджують профільні науковці. Проте цей лютий корінець не тільки зволожує очі ядучим трунком. Скажімо, ще давнім грекам, римлянам і єгиптянам він слугував гострою приправою до страв, оскільки пряний смак стимулює відтік шлункового соку, а відтак і підвищує апетит. Особливо щедро хрін докладали в їжу стародавнім воїнам перед боєм, щоби вони скаженіли і не знали страху.
У палючому корінці насиченість фітонцидами настільки колосальна, що навіть сушене листя справляє бактерицидний вплив. Пригадується, у п’ятдесяті роки звичайні гірчичники в селах були рідкістю. Тому при болях у суглобах мати проти ночі занурювала листя хрону в окріп і прикладала його батькові до ліктів ачи колін, утепливши їх старою вовняною ковдрою. До ранку ломоту ніби хто невидимою рукою знімав, а під накривалом ледь виднілися кристалики солі. Це зараз, у вік інформаційно - комунікативних технологій, успішні, освічені та заможні можуть поглузувати з такого знахарського лікування, а в повоєнні часи люди при недугах рятувалися, як могли. Так вийшло, що дожили батьки за подібної “шарлатанської” терапії аж до 90 літ. Одначе слова ці жодною мірою не спрямовую у піку дипломованим зцілителям. Вони також потрібні.
На користь хрону повідаю і таку сущу правду. У повоєнні сорокові тогочасна імперія лежала в руїнах, тож про зубну пасту в селах мало хто чув. Якщо ж і дізнавався, то не міг докупитися. Колгоспникам тоді звеліли працювати і жити без живих грошей. А хотілося ж мати білі зуби, особливо дівчатам на виданні! Бо із жовтими шанси стати на рушник істотно зменшувалися. Тому вдавалися до перевірених гігієнічних технологій – пряними корінцями кілька разів на день натирали зуби, а свіжим соком із них полоскали рота. У такий спосіб створювали антибактеріальний бар’єр для організму. Водночас ці процедури втамовували і зубний біль не згірше нинішніх знеболювальних пігулок. Певно, він страшився гірчичної олії в хроні, тому й стишував агресію.
Магія щирого родича гірчиці, редьки і редиски може проступати і в зовсім буденних виявах. Ще за мого дитинства часті інфекційні недуги прямо - таки цілими вулицями заганяли підлітків на теплу піч. Воду ж доводилося брати з гуртової криниці на багато дворів. Тож перспектива серйозно захворіти була доволі реальною. У малочисельних санепідстанцій до всього, зрозуміло, руки не доходили, через те воду в колодязях хлорували нечасто. Хоч - не - хоч, а доводилося родинам самим дбати про очищення голубої жаги від згубних мікроорганізмів і бактерій. Для цього промиті корінці хрону опускали на кілька годин у відро з водою, після чого вона була цілком безпечною для пиття. Щось не можу пригадати, аби в сім’ях, котрі вдавалися до такого дезінфікування, хтось злягав від заразливих хвороб.
Не зайве нагадати ще одну делікатну річ, яку ми часто по - святенницьки обходимо. Задля гармонійного подружнього життя тертий хрін із червоним буряком – найперший помічник. Надто для чоловіків! Хоча, справді, глибоко особистісні взаємини не всі згоджуються виставляти в публічну площину. Усе ж таки головне призначення цього пряного підсилювача смаку – споживче. Адже віками їжа в українських селах була простою та одноманітною, яка з часом надоїдала. Треба було хоч якось збагатити її смакову палітру. Тут якраз і прислуговувався м’ясистий хрін.
Оцей доісторичний гіркий овоч, якого в різних землях ще називають м’ясною травою, селянською гірчицею, лісовою редькою, кінським коренем та іншими химерними словосполученнями, за присутністю аскорбінової кислоти дає відчутну фору лимону та чорній смородині, залишаючись заразом сильним алергеном. Скажімо, сік у чистому вигляді споживати всередину не можна, оскільки надто пекуча ефірна олія легко пошкоджує слизову оболонку рота і стравоходу. До того ж, пари його можуть спричинити сильні приступи кашлю і нестримний сльозотік. За органічним складом хрін на 70 % складається із крохмалю, одначе приправа з нього – малокалорійна. Із якого боку не зайди, а вона корисніша та екологічно чистіша, аніж звичний нам майонез, який так полюбляють гурмани. .
А ця настанова – для жінок і дівчат. Хто з вас, наші славні благовірні й наречені, відчуває себе сковано від веснянок і пігментних плям, раз на день натирайте шкіру кашкою із хрону. Але доконче навпіл розбавленою водою. Через кілька тижнів ви забудете про свої колишні сумніви і візуальний гандж. Якщо ж хочете запам’ятатися гостям незвичним смаком приготовленого хрону, мусите знати таке. Коли натерти цей плаксивий овоч, то після 5 - 6 днів зберігання, навіть у щільно прикритій банці, він дещо розгублює свою смакову привабливість. Приміром, у нечищеному хроні дуже довго втримується вітамін С, тоді як у подрібненому він швидко руйнується. Тому не готуйте на тривалий час цю смакову приправу.
Пекельний і воднораз смаковитий овоч створює і чимало проблем на грядці. Одним господарям не вдається його розвести, а іншим – вивести. Остання головна біль у тих, хто дав хрону волю глушити інші рослини. Я також багато літ, хоча й безуспішно, протистояв цьому агресивному овочу, аж поки сивобороді городні аксакали не порадили вдатися до незвичних маніпуляцій. Бо ж навіть куций шматочок кореня, який загубився у грунті, наступного року дає бурхливий ріст новій рослині. Тому спочатку відтіснив хрін на край грядки. Але досить було за нескінченними літніми клопотами на якийсь час забути про цього окупанта, як він швидко поширювався на дачній ділянці.
Із чого ж починав у такій ситуації? Від весни і до осені багато разів /хоча це й обтяжливе заняття/ зрізав біля самого кореня зелену масу хрону. Тому в зиму він заходив украй виснаженим і холоди не витримував. Інший метод – простіший і легший. Накривав місце, де ріс хрін, руберойдом і придавлював каменем, аби вітром не здуло. Без сонця на тому місці засихало все живе. Відомо немало й інших, доволі ефективних, хоча і радикальних прийомів. Зокрема засипають зрізи рослини сіллю, заливають окропом або першою водою із холодцю. Отак і приборкують експансію присадибного інтервента.
Зумисне піднімати хрін на щит – не збираюся. Але й применшувати його важливість у людському раціоні також не варто. Навіть вишукані м’ясні страви, квашені капуста, помідори, огірки та інша городина не матиме того неповторного смаку, як із корінчиком хрону. Але в наших аграріїв ця нішева культура чомусь здавна, мов нерідна дитина. І це при тому, що тонна неочищеного хрону на світовому ринку вартує близько 20 тисяч доларів, а найкраще він урожаїться на вітчизняних чорноземах. Однак розважливих і далекоглядних серед фермерів, які би зняли терновий вінок із цього прибуткового овочу, чомусь не знаходиться. Тому - то вкотре і доводиться припрошувати: хоча ми й плачемо від хрону, однак сподобаймо його, люде! Дізнавайтеся про цей овоч більше. Допитлива голова від такої науки не болітиме.
Михайло ПЕРЕВЕРТУН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |