Шевченків день: "Никогда мы не будем братьями"

Цьогоріч вшанування Тараса Шевченка проводилося спільно владою і громадськістю. Слово тримали в.о. голови Чернігівської ОДА Сергій Журман, голова обласної ради Микола Звєрєв, голова обласного товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка Василь Чепурний та голова відділення Союзу українок Ольга Міненок. Цього разу партії не майоріли своїми прапорами, лише з'явився стяг нової громадської організації - Комітету народного контролю.

Оскільки виступи владців висвітлені достатньо іншими ЗМІ, то ми акцентуємо увагу на виступі голови "Просвіти".

Василь Чепурний, зокрема, сказав (див. https://www.youtube.com/watch?v=GztgCELY1oE):

-- Зараз дуже популярна пісня на слова київської дівчинки Насті Дмитрук "Никогда мы не будем братьями ни по Родине, ни по матери...". Але якби ж ми вчились так, як треба, то знали . що це все давно говорив Тарас Шевченко. Коли відомий слов'янофіл Іван Аксаков запропонував Тарасові друкуватися в його журналі "Парус", бо наші народи, мовляв, брати, Шевченко відповів влучно і в'їдливо - ми вже, бач, великі родичі: як наш батько горів, так їх батько руки грів.

Любителі русского міра кажуть, що люблять Пушкіна - дамського угодника і сочинителя "льогкіх стіхов", але намагаються не помічати Пушкіна - автора "На взятие Варшавы", яке його сучасник князь Вяземський назвав ""славословием резни". не хочуть знати Пушкіна, який просив секретарем до генерала Єрмолова, який нищив Кавказ. А Тарас Шевченко писав "За горами гори хмарою повиті" - теж про Кавказ, але на захист гірських народів від російської агресії.

Любителі русского міра кажуть, що люблять Достоєвського з його "духовними ісканіямі", але впритул не хочуть помічати його абсолютної схожості з Жіріновським, який мріє мити чоботи російських солдат в Індійському океані.

Любителі русского міра кажуть, що люблять російську мову, не бажаючи знати, що перше видання знаменитого словника Володимира Даля, Козака луганського, як він себе називав, мало назву "Словарь вєлікорусского нарєчія русского язика".

Сьогодні ми чуємо як тріщать і рвуться "скрепи русского міра" і стоїмо на початку розпаду Російської Федерації. Але як тут не згадати Шевченкове: "хвалитесь, що Польща впала? Правда ваша - Польща впала та й вас роздавила".

Тож щоб не постраждати від розпаду РФ нам треба бути стійкими в українській мові, в українській культурі, в українській церкві. І тоді від Ужгорода до Камчатки прозвучить "Слава Україні!". І все притомне відгукнеться: "Героям слава!"