Російська література, як вона є

Міхаїл Ломоносов в "Оді на день зішестя на престол Її Величності Пані Імператриці Єлизавети Петрівни 1747 року" виправдовував захоплення Амуру у маньчжурів. Фьодор Тютчев, цей дрібний урядовець Росії у Саксонії, закликав завоювати Константинополь, як і Ф.Достоєвський. Тютчев мріяв: "От Нила до Невы, от Эльбы до Китая, от Волги до Евфрата, от Ганга до Дуная... Вот царство русское..."

Апетит, що й казати!
Костантін Аксаков в "Орле России" вважав скромніше - мовляв, межею імперії має бути завойований Стамбул - Константинополь.

Лєв Толстой: "Мені зовсім байдуже, що поляків придушують". А у Пушкіна, навіть за словами його сучасника князя Вяземського, "славословие резни" - це теж про Польщу.

До речі, вся російська література жодним твором не висловила співчуття народам Кавказу, яких завойовувала Росія. Пушкін взагалі просився бути секретарем кривавого генерала Єрмолова. Навіть Толстой, що має єдиний твір, де йдеться про симпатію до горців, свого "Хаджи- Мурата" за життя не опублікував - він з'явився друком лишень після смерті графа Толстого.

Для Станіслава Куняєва, нинішнього редактора шовіністичного журналу "Наш современник", "моя Россия" - це не тільки "северный поселок Ёрбогачён на Нижней Тунгуске", але і "украинский город Конотоп, где мы жили с матерью после войны". Для Куняєва важко вимовити, що Йорбогачьон - селище евенків, а не московитів.

... Як ви думаєте - яким має бути народ, вихований такою літературою?

Василь ЧЕПУРНИЙ