"Росія самозвано оголосила себе правонаступницею СРСР"
Володимир ОГРИЗКО народився в Києві 1956 року. З 1978 року на дипломатичній службі. У 1999—2004 роках — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрії та Постійний Представник України при ОБСЄ та інших міжнародних організаціях у Відні. У 2005—2007 роках перший заступник міністра, а з грудня 2007 до березня 2009 року — міністр закордонних справ України. З березня 2009 до березня 2010 — перший заступник Секретаря РНБО України. У 2005—2010 роках — голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Володіє англійською та німецькою мовами. Кандидат історичних наук. У вересні 2010 року на з’їзді партії “Наша Україна” обраний заступником голови Політради партії. — Процес становлення дипломатії незалежної України відбувався тоді, коли Російська Федерація оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу. І тут постала непроста проблема активів і пасивів колишнього Союзу.
— Росія себе такою оголосила сама, хоча, згідно з міжнародним правом, не можна оголошувати себе одноосібним правонаступником. Адже всі держави, які утворилися на основі колишнього СРСР, були однаковими правонаступниками щодо боргів і активів Союзу.
— Ми змирилися з цим доволі сумнівним самопроголошенням?
— Ми не змирилися. І досі єдиною країною з колишніх радянських республік, яка не відмовилася від своєї частки в боргах і активах СРСР, є Україна. Таку угоду ніколи не ратифікувала наша Верховна Рада. Де-юре ми також є правонаступниками Союзу, у нас такого права ніхто забрати не може, це наше суверенне право, яке реалізовуватимемо. До речі, питання боргів і активів Союзу досі не врегульоване. Те, що Росія виплатила борги колишнього СРСР, — факт, але зовсім не факт, що вона в такий спосіб повністю закрила цю сторінку, тому що між Україною і Росією ця проблема до кінця не вирішена. І прямим наслідком є те, що деякі країни не хочуть перереєстровувати закордонну власність колишнього СРСР на Російську Федерацію, бо керуються саме міжнародним правом, а не заявами якихось інших політиків. Оскільки це питання між Україною і Росією не врегульоване, отже, ми матимемо право у потрібний момент до нього повернутися. Для вирішення цього питання потрібна політична воля нашої держави, і тоді ми можемо готуватися до судових процесів, але це нормальна практика для цивілізованих країн. Поки що такої політичної волі бракує.
— Схоже, оті радянські активи значно перевищували борги?
— Ми всі це знаємо. Якщо поглянути на цифри, які були станом на 1 грудня 1991 року, то очевидно, що Росія отримала значно більше, ніж віддала. Саме тому у неї така позиція. Порахувавши, що прибутків більше, ніж видатків, вона й пішла цим шляхом.
Мабуть, помилкою було те, що коли в грудні 1991 року виникло питання про правонаступництво Росії в Раді Безпеки ООН, Україна не поставила певних умов. Якби ми тоді пов’язали ці речі — ми передаємо Росії право представляти колишній СРСР у Раді Безпеки ООН, але Росія повинна зробити певні кроки у відповідь, ситуація була б іншою.
—У процесі становлення нашої держави відбувалося і встановлення та зміцнення її кордонів, досить непросте й болюче.
—Якщо держава має прикордонні проблеми, то для неї це доволі небезпечна ситуація. Що ми маємо? Повністю врегульовані кордони, крім Білорусі і Росії. З Білоруссю ми фактично вийшли на фініш, їхній парламент ратифікував угоду про кордон, наш теж, залишилося обмінятися ратифікаційними грамотами. З Росією складніше, оскільки ідеться не про господарські чи технічні проблеми, щоб провести розмежування, тут кордон використовується з політичною метою. Немає кордону — труднощі для України в питанні про безвізовий режим з Європейським Союзом. Європа резонно каже: якщо хочете мати такий режим, то ваш східний кордон повинен бути закритий, бо коли звідти вільно йтимуть нелегали, наркотики, зброя, то нащо нам така ситуація? Якщо немає угоди щодо кордону, то це “гуляй-поле”.
— Ви маєте на увазі візовий режим із Росією?
— Не обов’язково. Просто треба облаштувати кордон належним чином. Через кожні 25 кілометрів поставити прикордонну точку, щоб реально контролювати ситуацію, обладнати кордон електронною апаратурою. Сьогодні кордон із Росією делімітований, тобто проведений на мапі, а не на землі. Якщо хтось хоче перейти кордон, то це легко зробити.
Згадайте, що відбувалося в Керченській протоці. Хіба нормально, коли держава не контролює того, що діється в її територіальних водах? Натомість нам кажуть, що, мовляв, не було кордону між Україною і Росією. Це казки для людей, які не вивчали міжнародного права, двосторонніх відносин. Сусіди безконтрольно користуються нашою акваторією і не збираються нічого змінювати, бо їм так зручно. Але з погляду безпеки нашої держави, безпеки громадян, судноплавства це неприпустимо. Ми розпочали цю роботу і повинні її закінчити, щоб мати чіткий кордон і по суші, і по морю. Зараз знайшли поклади нафти й газу на шельфі Чорного моря. Як ми все це розроблятимемо, якщо не знаємо, де лінія кордону. Це прямий шлях до суперечок і постійних проблем. Ми цього не хочемо. Питання непросте, бо стосується обох країн.
— То все-таки кордон тут був?
— Звичайно, був і є. Але це розмежування на Азові й у Керченській протоці не прописане в міждержавній угоді. На старих радянських мапах, випущених у Москві, чітко зазначені кордони між нашими колишніми республіками. Але в Москві роблять вигляд, що цього не розуміють.
— Зовнішньополітичні вектори України, в яких вона блукає всі ці два десятиліття. Європейський вибір декларує і теперішня влада. Що саме ми повинні робити в руслі європейських демократичних традицій?
— Треба перебудувати нашу правову систему, щоб вона відповідала європейським стандартам, зокрема щодо прав людини. Те саме щодо парламентаризму, виборчої системи.
— Парламентаризм по-європейськи дещо інший, ніж у нас?
— Ми спостерігали реакцію польських парламентарів, коли вони побачили наші голосування в парламенті, де депутати “грають на фортепіано” кількома картками. Це все нонсенс із точки зору європейського парламентаризму, і все це треба негайно припинити.
Спілкувався Петро АНТОНЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |