Роль ленд-лізу у перемозі над нацизмом у Другій світовій війні: оцінка Кремля
«Ми зобов'язані постійно, аргументовано, твердо, наполегливо відстоювати правду про війну, про колосальний внесок радянського народу в Перемогу, про об’єднуючу і вирішальну роль Радянського Союзу в розгромі нацизму», — 17 березня 2015 року наголосив президент Російської Федерації Володимир Путін на засіданні російського оргкомітету «Перемога». Це принципове твердження — наріжний камінь російської державної політики національної пам’яті.
Саме тому тема ролі ленд-лізу у перемозі над нацизмом у Другій світовій війні оцінюється офіційним Кремлем як допоміжна(якщо не можна взагалі її ігнорувати): допомога від США, Англії та Канади, що надходила за програмою ленд-лізу, відігравала важливу, але далеко не вирішальну роль в радянських військових зусиллях. Без ленд-лізу Червона Армія все одно перемогла б вермахт, нехай і великою кров'ю і за більш тривалий термін.
Така політика пам’яті сучасної офіційної Москви прямо суперечить власним оцінкам під час Другої світової війни та неофіційним її тодішніх вищих керівників…
30 листопада 1943 року на урочистому обіді в честь дня народження Черчілля в Тегерані Йосип Сталін заявив у виголошеному тості: «Я хочу сказати вам, що, з російської точки зору, зробили Президент і Сполучені Штати для перемоги у війні. Найважливіші речі в цій війні – машини. Сполучені Штати довели, що можуть виробляти від 8000 до 10 000 літаків на місяць. Росія може виробляти, щонайбільше, 3000 літаків на місяць. Англія виробляє 3000-3500 на місяць, в основному важкі бомбардувальники. Таким чином, Сполучені Штати – це країна машин. Без цих машин, отриманих по ленд-лізу, ми б програли цю війну».
Анастас Мікоян, який під час німецько-радянської війни займав посаду Голови Комітету продовольчо-речового постачання Червоної армії, так прокоментував зневажливі оцінки в СРСР щодо ролі ленд-лізу у повоєнні роки: «Зараз легко казати, що «ленд-ліз» нічого не значив. Але восени 1941 року ми все втратили, і якби не «ленд-ліз», не зброя і не продовольство, ще не відомо, як би пішли справи».
У 1963 році радянський маршал Георгій Жуков у неофіційній розмові, яку записали співробітники КДБ СРСР, що здійснювали за ним таємний нагляд, наголосив: «Ось зараз кажуть, що союзники ніколи нам не допомагали... Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну... У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати гвинтівкові патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі! Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю? А зараз представляють справу так, що у нас все це було своє в достатку».
Ці оцінки можна зрозуміти. За 6 місяців і 9 днів 1941 року Червона армія втратила понад 20 тис. танків, з них 3 тис. КВ і Т-34, 17 тис. літаків, понад 60 тис. гармат і мінометів без врахування 50-мм мінометів, щонайменше 20% запасів амуніції та пального, чималої кількості продовольства, обмундирування та інших видів матеріального забезпечення. Втрати промислового потенціалу, які відновили за рахунок евакуйованих підприємств тільки у 1942-1944 роках, і сільського господарства на захоплених територіях створили ситуацію без перебільшення катастрофічну.
СРСР просив союзників у Першому (Московському) Протоколі про поставки від 1 жовтня 1941 року, виробленому на конференції представників СРСР, Великобританії і США з питань взаємних військових поставок, серед іншого: літаки, включаючи бомбардувальники, танки, зенітні гармати, протитанкові рушниці, польові телефони та кабелі до них, підводні кабелі для телеграфу, алюміній, цинк, олово, нікель, молібден, мідь, феросплави, інструменти для різання металу та інше промислове обладнання, сталь і сплави з неї, колючий дріт, толуол, нітрогліцерин, фенол, фосфор, електроди, гуму, джут, армійське взуття і обмундирування, пшеницю, цукор тощо.
Український історик Іван Дерейко так узагальнив масштаби допомоги США, Англії та Канади Радянському Союзу: 22,15 тис. літаків, 12,7 тис. танків, 8 тис. зенітних і 5 тис. протитанкових гармат, 132 тис. кулеметів, 376 тис. вантажівок, 51 тис. джипів, 8 тис. артилерійських тягачів, 35 тис. мотоциклів, 3,7 млн автомобільних шин, 472 млн снарядів, 4,5 млн т продовольства, 2,1 млн т нафтопродуктів, 1,2 млн т хімічних і вибухових речовин, 11 тис. вагонів, 2 тис. паровозів, 281 військ. корабель, 128 транспортних суден, 3 криголами. Значна частина цієї техніки надійшла на озброєння військ Червоної армії у роки, коли відбувалося вигнання нацистських окупантів із території УРСР (1943–1944).
Він привернув увагу до значної ролі у відновленні й нарощуванні в СРСР виробництва озброєнь, яку відіграли отримані СРСР по ленд-лізу 42,6 тис. верстатів для обробляння металу і завод з виробництва алюмінієвого прокату. Особливо важливою, наголосив історик, була також сировина, що використовувалась у воєнній промисловості: алюмінієвий прокат, листова сталь, каучук. Надходження цієї сировини сумарно переважало власне виробництво цих матеріалів у СРСР на 25%. Не менше значення мали поставки продуктів загального вжитку, зокрема 664,6 тис. т м'ясних консервів та 15 млн пар взуття. 150 радянських дивізій були повністю оснащені засобами радіозв'язку, а 329 дивізій забезпечені польовими телефонами.
Назагал ленд-ліз, як пише І. Дерейко, забезпечував потреби Червоної армії та радянської промисловості на 16% у бронетанкової техніці, 15,3% – у літаках, 32,4% – у бойових кораблях, 18,4% – у зенітній артилерії, понад 80% – у радіолокаційній апаратурі(!), 20,6% – у тракторах, 23,1% – у металообробних станках, 42,1% – у паровозах, 66,1% – у вантажних і легкових автомобілях(!), 80% – у медикаментах і медичному устаткуванні(!), більше 50 % – у паливно-мастильних матеріалах(!).
Український військовий історик Ростислав Пилявець у 2009 році висловив загальновідомий слушний висновок: «Все це дає підстави стверджувати, що допомога за програмою ленд-лізу стала якщо і не головним, то все ж одним з вирішальних факторів перемоги країн Об’єднаних націй над країнами Осі. І великою мірою це стосується допомоги, яка була надана Радянському Союзу. Союзницька допомога зробила можливим швидке переведення промисловості на «воєнний лад», зміцнення економічного та оборонного потенціалу СРСР, суттєво сприяла відбиттю ним німецької агресії, перехопленню стратегічної ініціативи і врешті-решт перемозі […]. І важко спрогнозувати, якими б були для СРСР наслідки цієї запеклої боротьби, якщо б не допомога союзників за ленд-лізом».
Прикметно, що намагання керівництвом СРСР замовчувати або принижувати роль допомоги за програмою ленд-лізу почалася практично відразу після завершення Другої світової війни.
Знаковою у формуванні такої політики стала програмна промова Й. Сталіна на передвиборчому зібранні виборців Сталінського виборчого округу міста Москви 9 лютого 1946 року. Він, підводячи підсумки Другої світової війни, жодним словом не обмовився про роль ленд-лізу у забезпеченні перемоги над нацизмом.
Водночас наголосив: «Чи зуміла Комуністична партія правильно використовувати створені таким чином матеріальні можливості [які було створено у міжвоєнний час впродовж 13 років за словами Сталіна] для того, щоб розгорнути військове виробництво і постачати Червону Армію необхідним озброєнням? Я думаю, що вона зуміла це зробити, і при тому зуміла з найбільшим успіхом. Якщо не брати до уваги першого року війни, коли евакуація промисловості на схід загальмувала справу розвороту військового виробництва, то протягом останніх трьох років війни партія зуміла домогтися таких успіхів, які дали їй можливість не тільки забезпечувати фронт в достатній кількості артилерією, кулеметами, гвинтівками, літаками, танками, боєприпасами, а й нагромаджувати резерви. При цьому відомо, що наше озброєння за якістю не тільки не поступалося німецькому, але в загальному навіть перевершувало його».
Вже у 1947 році видано монографію Миколи Вознесенського «Військова економіка СРСР в період Вітчизняної війни», яку редагував особисто Й. Сталін. У 1948 році ця праця автора була відзначена Сталінською премією першого ступеня. Серед іншого у ній без жодних коментарів вказано, що всі західні поставки становили 4% від радянського виробництва.
Чому керівництво СРСР, а тепер і Російської Федерації так оцінює ленд-ліз? Відкладемо у бік традиційну невдячність офіційної Москви всім, хто їм допомагав у критично складні часи впродовж століть.
Мабуть варто згадати, що після завершення Другої світової війни СРСР у тих нових геополітичних умовах почався новий етап радянської експансіоністської політики. Отже, комуністичній імперії треба було себе позиціонувати як одного із світових лідерів, за яким перемога і майбутнє людства. Визнання реальної ролі західної допомоги Радянському Союзу у перемозі над нацизмом не вкладалося в образ світової комуністичної наддержави.
Сучасна Російська Федерація, яка намагається дотягнутися до рівня наддержави і проводить експансіоністську політику відновлення й розширення радянської імперії, також чітко дотримується засад політики пам’яті померлого попередника. А факти, правда історії? Вони сучасним російським імперіалістам тільки заважають…
Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті
На фото: Танки «Черчілль III» британського виробництва з 48-го полку важких танків рухаються вулицями Києва, листопад 1943 р
Саме тому тема ролі ленд-лізу у перемозі над нацизмом у Другій світовій війні оцінюється офіційним Кремлем як допоміжна(якщо не можна взагалі її ігнорувати): допомога від США, Англії та Канади, що надходила за програмою ленд-лізу, відігравала важливу, але далеко не вирішальну роль в радянських військових зусиллях. Без ленд-лізу Червона Армія все одно перемогла б вермахт, нехай і великою кров'ю і за більш тривалий термін.
Така політика пам’яті сучасної офіційної Москви прямо суперечить власним оцінкам під час Другої світової війни та неофіційним її тодішніх вищих керівників…
30 листопада 1943 року на урочистому обіді в честь дня народження Черчілля в Тегерані Йосип Сталін заявив у виголошеному тості: «Я хочу сказати вам, що, з російської точки зору, зробили Президент і Сполучені Штати для перемоги у війні. Найважливіші речі в цій війні – машини. Сполучені Штати довели, що можуть виробляти від 8000 до 10 000 літаків на місяць. Росія може виробляти, щонайбільше, 3000 літаків на місяць. Англія виробляє 3000-3500 на місяць, в основному важкі бомбардувальники. Таким чином, Сполучені Штати – це країна машин. Без цих машин, отриманих по ленд-лізу, ми б програли цю війну».
Анастас Мікоян, який під час німецько-радянської війни займав посаду Голови Комітету продовольчо-речового постачання Червоної армії, так прокоментував зневажливі оцінки в СРСР щодо ролі ленд-лізу у повоєнні роки: «Зараз легко казати, що «ленд-ліз» нічого не значив. Але восени 1941 року ми все втратили, і якби не «ленд-ліз», не зброя і не продовольство, ще не відомо, як би пішли справи».
У 1963 році радянський маршал Георгій Жуков у неофіційній розмові, яку записали співробітники КДБ СРСР, що здійснювали за ним таємний нагляд, наголосив: «Ось зараз кажуть, що союзники ніколи нам не допомагали... Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну... У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати гвинтівкові патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі! Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю? А зараз представляють справу так, що у нас все це було своє в достатку».
Ці оцінки можна зрозуміти. За 6 місяців і 9 днів 1941 року Червона армія втратила понад 20 тис. танків, з них 3 тис. КВ і Т-34, 17 тис. літаків, понад 60 тис. гармат і мінометів без врахування 50-мм мінометів, щонайменше 20% запасів амуніції та пального, чималої кількості продовольства, обмундирування та інших видів матеріального забезпечення. Втрати промислового потенціалу, які відновили за рахунок евакуйованих підприємств тільки у 1942-1944 роках, і сільського господарства на захоплених територіях створили ситуацію без перебільшення катастрофічну.
СРСР просив союзників у Першому (Московському) Протоколі про поставки від 1 жовтня 1941 року, виробленому на конференції представників СРСР, Великобританії і США з питань взаємних військових поставок, серед іншого: літаки, включаючи бомбардувальники, танки, зенітні гармати, протитанкові рушниці, польові телефони та кабелі до них, підводні кабелі для телеграфу, алюміній, цинк, олово, нікель, молібден, мідь, феросплави, інструменти для різання металу та інше промислове обладнання, сталь і сплави з неї, колючий дріт, толуол, нітрогліцерин, фенол, фосфор, електроди, гуму, джут, армійське взуття і обмундирування, пшеницю, цукор тощо.
Український історик Іван Дерейко так узагальнив масштаби допомоги США, Англії та Канади Радянському Союзу: 22,15 тис. літаків, 12,7 тис. танків, 8 тис. зенітних і 5 тис. протитанкових гармат, 132 тис. кулеметів, 376 тис. вантажівок, 51 тис. джипів, 8 тис. артилерійських тягачів, 35 тис. мотоциклів, 3,7 млн автомобільних шин, 472 млн снарядів, 4,5 млн т продовольства, 2,1 млн т нафтопродуктів, 1,2 млн т хімічних і вибухових речовин, 11 тис. вагонів, 2 тис. паровозів, 281 військ. корабель, 128 транспортних суден, 3 криголами. Значна частина цієї техніки надійшла на озброєння військ Червоної армії у роки, коли відбувалося вигнання нацистських окупантів із території УРСР (1943–1944).
Він привернув увагу до значної ролі у відновленні й нарощуванні в СРСР виробництва озброєнь, яку відіграли отримані СРСР по ленд-лізу 42,6 тис. верстатів для обробляння металу і завод з виробництва алюмінієвого прокату. Особливо важливою, наголосив історик, була також сировина, що використовувалась у воєнній промисловості: алюмінієвий прокат, листова сталь, каучук. Надходження цієї сировини сумарно переважало власне виробництво цих матеріалів у СРСР на 25%. Не менше значення мали поставки продуктів загального вжитку, зокрема 664,6 тис. т м'ясних консервів та 15 млн пар взуття. 150 радянських дивізій були повністю оснащені засобами радіозв'язку, а 329 дивізій забезпечені польовими телефонами.
Назагал ленд-ліз, як пише І. Дерейко, забезпечував потреби Червоної армії та радянської промисловості на 16% у бронетанкової техніці, 15,3% – у літаках, 32,4% – у бойових кораблях, 18,4% – у зенітній артилерії, понад 80% – у радіолокаційній апаратурі(!), 20,6% – у тракторах, 23,1% – у металообробних станках, 42,1% – у паровозах, 66,1% – у вантажних і легкових автомобілях(!), 80% – у медикаментах і медичному устаткуванні(!), більше 50 % – у паливно-мастильних матеріалах(!).
Український військовий історик Ростислав Пилявець у 2009 році висловив загальновідомий слушний висновок: «Все це дає підстави стверджувати, що допомога за програмою ленд-лізу стала якщо і не головним, то все ж одним з вирішальних факторів перемоги країн Об’єднаних націй над країнами Осі. І великою мірою це стосується допомоги, яка була надана Радянському Союзу. Союзницька допомога зробила можливим швидке переведення промисловості на «воєнний лад», зміцнення економічного та оборонного потенціалу СРСР, суттєво сприяла відбиттю ним німецької агресії, перехопленню стратегічної ініціативи і врешті-решт перемозі […]. І важко спрогнозувати, якими б були для СРСР наслідки цієї запеклої боротьби, якщо б не допомога союзників за ленд-лізом».
Прикметно, що намагання керівництвом СРСР замовчувати або принижувати роль допомоги за програмою ленд-лізу почалася практично відразу після завершення Другої світової війни.
Знаковою у формуванні такої політики стала програмна промова Й. Сталіна на передвиборчому зібранні виборців Сталінського виборчого округу міста Москви 9 лютого 1946 року. Він, підводячи підсумки Другої світової війни, жодним словом не обмовився про роль ленд-лізу у забезпеченні перемоги над нацизмом.
Водночас наголосив: «Чи зуміла Комуністична партія правильно використовувати створені таким чином матеріальні можливості [які було створено у міжвоєнний час впродовж 13 років за словами Сталіна] для того, щоб розгорнути військове виробництво і постачати Червону Армію необхідним озброєнням? Я думаю, що вона зуміла це зробити, і при тому зуміла з найбільшим успіхом. Якщо не брати до уваги першого року війни, коли евакуація промисловості на схід загальмувала справу розвороту військового виробництва, то протягом останніх трьох років війни партія зуміла домогтися таких успіхів, які дали їй можливість не тільки забезпечувати фронт в достатній кількості артилерією, кулеметами, гвинтівками, літаками, танками, боєприпасами, а й нагромаджувати резерви. При цьому відомо, що наше озброєння за якістю не тільки не поступалося німецькому, але в загальному навіть перевершувало його».
Вже у 1947 році видано монографію Миколи Вознесенського «Військова економіка СРСР в період Вітчизняної війни», яку редагував особисто Й. Сталін. У 1948 році ця праця автора була відзначена Сталінською премією першого ступеня. Серед іншого у ній без жодних коментарів вказано, що всі західні поставки становили 4% від радянського виробництва.
Чому керівництво СРСР, а тепер і Російської Федерації так оцінює ленд-ліз? Відкладемо у бік традиційну невдячність офіційної Москви всім, хто їм допомагав у критично складні часи впродовж століть.
Мабуть варто згадати, що після завершення Другої світової війни СРСР у тих нових геополітичних умовах почався новий етап радянської експансіоністської політики. Отже, комуністичній імперії треба було себе позиціонувати як одного із світових лідерів, за яким перемога і майбутнє людства. Визнання реальної ролі західної допомоги Радянському Союзу у перемозі над нацизмом не вкладалося в образ світової комуністичної наддержави.
Сучасна Російська Федерація, яка намагається дотягнутися до рівня наддержави і проводить експансіоністську політику відновлення й розширення радянської імперії, також чітко дотримується засад політики пам’яті померлого попередника. А факти, правда історії? Вони сучасним російським імперіалістам тільки заважають…
Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті
На фото: Танки «Черчілль III» британського виробництва з 48-го полку важких танків рухаються вулицями Києва, листопад 1943 р
| Читайте також |
| Коментарі (0) |