14 липня. Олесь Гончар

Цей день пам'ятливий для українців, бо це роковини смерті двох великих українців, двох патріархів - Володимира Романюка, Патріарха Київського і всієї Руси- України, і патріарха в літературі Олеся Гончара.

... До останнього ставлення в теперішніх українців здебільшого ніяке, а в декого, як у мого приятеля Андрія Кокотюхи - негативне. У мене - шанобливе, хоч скільки б Андрій не розказував, що роман "Собор" слабий.. Адже навіть одіозні "Прапороносці" були важливими свого часу, бо показали українців воїнами (Хома Хаєцький), а не зрадниками та якимись хитрунами, як це показували нашу націю московити. Сам же Гончар, до речі, писав, що якби вибирати які твори покласти йому під голову у труну, то він би назвав "Тронку", "Собор" і "Зорю".

Власне, для пам'ятливих українців надзвичайно важить і те, що саме Гончар відкривав установчі зібрання Товариства української мови імені Т.Шевченка та Народного Руху.

Ось як згадував про нашу розмову з Олесем Гончарем на форумі української інтелігенції Іван Осадців:" Непомітно, разом із Чепурним, опинилися у гурті людей, де були Олесь Гончар та Іван Драч. Гончар поцікавився ситуацією на Чернігівщині, про похід " Козацькими шляхами" та "поблагословив" на зустріч із інтелігенцією в районах "грамоткою" - особистим підписом на моєму мандаті представника Форуму. Вразив внутрішній спокій та душевна батьківська доброта і якась "сонячна" теплота цієї великої людини" (цитата за книгою "Боротьба за незалежність України: Чернігівська крайова організація Народного Руху України за перебудову". Чернігів, управління у справах преси та інформації, 2009).

... А щодо критики. Пригадую, як за перебудови юний Володимир Цибулько з трибуни Спілки письменників кидав їм у вічі:" Шановні інваліди творчості!". Хльостко. Але пройшли десятиріччя і я не знаю ЩО написав Цибулько талановитішого за тих "інвалідів" - Загребельного, Стельмаха, Мушкетика, Ліну Костенко, Дрозда, Гуцала, Мовчана, Іваничука, Шевчука, зрештою, Гончара...

Василь ЧЕПУРНИЙ