Пристрасті за Бернесом
На сайті нашої газети розгорілася жвава дискусія щодо становлення пам’ятника співаку Марку Бернесу у Ніжині. Нагадаємо, що спорудження фінансує москвич Юрій Коптєв, який оновив пам’ятник Лєніну у Прилуках та поставив там пам’ятники Тарасу Шевченку і Миколі Яковченку. Дискусія виникла внаслідок листа Миколи Шкурка, голови благодійного фонду «Ніжен», до міської влади з питанням – а чи треба ставити пам’ятник людині, яка в Ніжині тільки народилася, а відома як співак сталінських часів. І чи затишно буде Бернесу в оточенні Миколи Гоголя та Марії Заньковецької?
Людмила Студьонова, краєзнавець:
--Актор народився 8 жовтня 1911 року за новим стилем у Ніжині. По-друге, коли йому було 5 років, батьки виїхали до Харкова, де розпочався його шлях у мистецтво. Таким чином, видатний артист пов'язаний з Ніжином лише місцем народження. Тому нічого, за обставинами, не зробив для цього міста, навіть не зростав і не вчився тут. І в цьому він не винний.
Скоріш за все, ставити Бернесу пам'ятник краще у Харкові. А щодо його тоталітарного мистецтва, скажу наступне: в кіно Марк Наумович грав простих людей (варто згадати його одесіта Аркадія Дзюбіна із фільму "Два бойца"), льотчиків, інженерів, карних злочинців, фронтовиків, спортивних тренерів і т. п.
Ніхто з героїв Бернеса не співав гімни владі, не виголошував відповідні промови. У 50-ті роки йому від цієї влади дісталось по повній програмі. Про це знято документальний фільм, написано статті. Пережите актором відбилося на його здоров'ї. Він помер від тяжкої хороби у 56 років. Ми можемо відзначити 100-річчя Бернеса в пресі і на ТБ гідним чином, подякувавши за його акторську і пісенну творчість.
Якщо підходити до видатних митців з етикеткою співець тоталітарної системи, то тоді і Довженко нам не земляк. Адже він зняв "Щорса", документальний фільм "Возз'єднання" про події 1940 р. на Західній Україні. Не треба з однієї крайності кидатись в іншу.
Микола Шкурко: -- Дуже суттєве доповнення до біографії М.Бернеса. На відміну від згаданого О.Довженка, М.Бернес не був патріотом України, принаймні ми про такі почуття і висловлювання, зокрема у творчості, нічого не знаємо. Так, Довженко служив тоталітарному молоху і від цього мучився. Та й не пускали його жити на Україну. Щось подібне можна сказати про Бернеса? Взагалі чи існують якісь моральні критерії для встановлення пам'ятника особі у публічному місці?
Людмила Студьонова:- До деякої міри згодна з паном Шкурком. Але хочу зазначити, що Бернеса і Довженка розділяють 17 років життя. В 1917 р. Олександр Петрович вже доросла людина. А Бернесу всього шість років. Довженко брав участь у громадянській війні на боці Петлюри. Зрозумів, хто є хто. Міг залишитись в Польщі як емігрант, але повернувся в Україну і відразу "под колпак" НКВС. Марк Наумович пройшов шлях радянського юнака у Москві. Так що у них різний життєвий досвід.
Микола Шкурко : Ми з Вами, пані Людмило, з того покоління, що пам'ятає тоталітарні часи. Вплив кіно тоді був надзвичайний. Згадую кадри з фільму "Чапаєв", у яких Анька з кулемета косить цвіт російського народу. Тоді ми це сприймали як належне, а нині жахаємось.
Бернес грав ролі таких собі хороших хлопців - good guys, за голівудською термінологією. Кіно за сталінізму було суціль пропагандивним. Актор талановито підкріплював тезу: "Жить стало лучше, жить стало веселей". Водночас, багато яскравих особистостей було піддано забуттю. Дворянин, капіталіст ( рідкісне поєднання! ) Андрій Федорович Кушакевич власним коштом збудував у Ніжені ремісниче училище ( тепер тут агроінститут ) , першу жіночу гімназію ( середня школа №7 ). Якось це відзначено? Аніскільки. На стінах цих будівель є меморільні дошки, але діячам комуністичної епохи.
Повністю матеріал читайте в газеті "Сіверщина" за 6 жовтня
| Читайте також |
| Коментарі (2) |
|
| |
