Перина
Колись баба казала, що прийде ще такий час, що будемо перинами накриватися і не крутити носом, бо то ми ще життя не бачили і борони нас, Боже, здати ті перини на пір'я.
Перина - слово, яке в дитинстві в мене асоціювалося з шифером, так, саме з шифером, точніше з кількома листами шиферу.
Лягаєш спати, а зверху на тебе кладуть той листок шиферу, ой, перину. Все! Ліг і лежи. Перина важка і здоровенна, надута, як парашут в синьому небі після висадки з літака, пір'я не жаліли, не один десяток качок чи гусей поліг для твого комфорту, який ти ще й не цінуєш. Ну нічого підростеш,то зрозумієш. Може.
Влігся, а далі час йде якось повільно й занудно довго, поки нагрієш собі місце під покровом розкоші. Нога вправо, нога вліво - псячий холод. На тих просторах ліжка ти ще не нагрів, а під тим шифером тепло саме по собі не дуже може пролізти далі, тому не сильно там розмахуй ногами. В ідеалі можна взяти до себе кота, а краще два.
За кілька днів пір'я в тій здоровезний пошивці почне магічним чином кудись мандрувати і з твого краю залишиться лише порожня підковдра, значить пора підбити перину, щоб аж пух з неї летів по хаті, поки мама не спинить тебе, або баба, якій мало серце не стане від побаченого, бо ж пошва трісне і все зібране роками багатство, себто пір'я, буде змарноване.
Щоб не ускладнювати собі життя, я просто повертала перину другим краєм до себе, здавалося, що все пір'я зібралося там на якийсь мітинг, бо його скупчення в тому місці вражало.
Прокидаєшся зранку в нагрітому за довгу ніч місці, ногу вправо - тепло, вліво - тепло, здається, не все так погано, ну подумаєш там пару разів вночі якесь грубше пір'я кольнуло в ногу, ніц тобі не сталося, зате в теплі, в добрі, нема чого жалітися.
Потім прийшла якась мода дарувати на весілля, іменини, новосілля, хрестини і всі свята ковдри. Ціла ера ковдрів, прямо прорив у світі комфоту. І тільки ті люди, які щось знали, мовчки спостерігали і казали, що ще прийде час на ті перини, хай собі лежить, вона їсти не просить. То тепер пани поробилися, не хочете пір'я сушити, хай-но, хай-но...
Та дуже файна ковдра в солідній сумці з ручками збивалася за рік чи два, відповідно про тепло годі й говорити. А що з неї хотіти, як штучна ж, даремно та вівця на сумці намальована. Нічого-нічого, прийде такий час, що ще перину два рази перепросите.
Хто бабу слухав, той тепер колишню перину перешив собі на сучасний лад, вона не збивається, не тікає, не важка, але тепла, а хто здав за сто сорок гривень на ту машину, що купляє пір'я, горіхи і кролячі шкури, най кусає лікті.
І взагалі, хто під периною не спав, той життя не бачив.
Приблизно така ж схема з грубками в хаті, але це вже зовсім інша історія, як то кажуть.
Оля БІТКІВСЬКА
Перина - слово, яке в дитинстві в мене асоціювалося з шифером, так, саме з шифером, точніше з кількома листами шиферу.
Лягаєш спати, а зверху на тебе кладуть той листок шиферу, ой, перину. Все! Ліг і лежи. Перина важка і здоровенна, надута, як парашут в синьому небі після висадки з літака, пір'я не жаліли, не один десяток качок чи гусей поліг для твого комфорту, який ти ще й не цінуєш. Ну нічого підростеш,то зрозумієш. Може.
Влігся, а далі час йде якось повільно й занудно довго, поки нагрієш собі місце під покровом розкоші. Нога вправо, нога вліво - псячий холод. На тих просторах ліжка ти ще не нагрів, а під тим шифером тепло саме по собі не дуже може пролізти далі, тому не сильно там розмахуй ногами. В ідеалі можна взяти до себе кота, а краще два.
За кілька днів пір'я в тій здоровезний пошивці почне магічним чином кудись мандрувати і з твого краю залишиться лише порожня підковдра, значить пора підбити перину, щоб аж пух з неї летів по хаті, поки мама не спинить тебе, або баба, якій мало серце не стане від побаченого, бо ж пошва трісне і все зібране роками багатство, себто пір'я, буде змарноване.
Щоб не ускладнювати собі життя, я просто повертала перину другим краєм до себе, здавалося, що все пір'я зібралося там на якийсь мітинг, бо його скупчення в тому місці вражало.
Прокидаєшся зранку в нагрітому за довгу ніч місці, ногу вправо - тепло, вліво - тепло, здається, не все так погано, ну подумаєш там пару разів вночі якесь грубше пір'я кольнуло в ногу, ніц тобі не сталося, зате в теплі, в добрі, нема чого жалітися.
Потім прийшла якась мода дарувати на весілля, іменини, новосілля, хрестини і всі свята ковдри. Ціла ера ковдрів, прямо прорив у світі комфоту. І тільки ті люди, які щось знали, мовчки спостерігали і казали, що ще прийде час на ті перини, хай собі лежить, вона їсти не просить. То тепер пани поробилися, не хочете пір'я сушити, хай-но, хай-но...
Та дуже файна ковдра в солідній сумці з ручками збивалася за рік чи два, відповідно про тепло годі й говорити. А що з неї хотіти, як штучна ж, даремно та вівця на сумці намальована. Нічого-нічого, прийде такий час, що ще перину два рази перепросите.
Хто бабу слухав, той тепер колишню перину перешив собі на сучасний лад, вона не збивається, не тікає, не важка, але тепла, а хто здав за сто сорок гривень на ту машину, що купляє пір'я, горіхи і кролячі шкури, най кусає лікті.
І взагалі, хто під периною не спав, той життя не бачив.
Приблизно така ж схема з грубками в хаті, але це вже зовсім інша історія, як то кажуть.
Оля БІТКІВСЬКА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |