Поговорили б оце, діду...

Мої рідні діди не повернулися з війни, тому знала тільки двоюрідного, рідного брата баби Марусі - діда Василя. У них з бабою Ганною була дочка Ніна. Красива, весела, щира дівчина, завжди готова посміятися, а сміх у неї такий заразливий, що мимоволі починаєш усміхатися за компанію. Вона мала бути мені тіткою, але різниця у віці у нас всього 5 років. Тому я вважала її сестрою, інколи навіть гуляли в одній компанії. А ще я любила ходити до них у гості.

Дід Василь працював електриком і характер мав такий же "електричний" - запальний і задерикуватий. А баба Ганна, була повною йому протилежнвстю: тиха, спокійна, добра. Пекла дивовижні плачинди з ягодами бузини, а ще пригощала смачними шкварками.

Цьогоріч було вишень - як влито. Доки оббирала, згадувала літо нашого дитинства. Прийшла до діда чи то в гості, чи щось переказати від батьків. Ніна сиділа на величезній вишні, яка росла перед хатою. Збоку на гачкуватому сучку висіло відро, в яке дівчина жбурляла пригорщі ягід. "Залазь, допоможеш!" - покликала. Мене не треба було вмовляти, за мить видряпалась як кішка і осідлала міцну гілку.

Баба Ганна загриміла дійницею, збираючись на тирло доїти корову. Дід Василь був не в настрої, відфутболив забіякуватого півня, який зненацька наскочив йому на коліно. Потім дід довго, зі смаком лаявся. У його словах не було матерщини, але колоритними народними виразами він володів віртуозно. З висоти дерева дід був схожий на маленького сивого запального хлопчика. Він ще не долаявся, та півень кудись уже забіг. І тут Ніна заспівала популярний тоді "Зелен-клен": "Батьку мій, даремно ти не шукай, така вже доля моя - забула я своє ім'я!" "Що????!!!!" - скрикнув дід. - "Ах ти ж холєра! Я тебе забуду! Безсовісна!" Я реготала, мало не звалилася. А Ніна продовжила: "Ідуть дощі, то зелен-клена свати, я вірю їх рушником зустрінеш ти!" Дід просто таки вибухнув обуренням: "Який рушник?! Які свати?! А в школу?! Записує різну гидоту! Одна страмота! Я той твій пісенник пошматую на дрібні клаптики!" (Тоді всі мали товсті зошити з текстами популярних пісень, сердечками і трояндочками) Зошит не знайшовся, видно Ніна таки добре його приховала. Зате знайшлася довга палиця, якою дід намагався нас дістати, але тільки даремно бігав навколо вишні, бо ми піднялися ще вище. Ніну теж розбирав сміх і вона хвильку подумала чим можна ще подражнити батька, потім завела: "Дівчатко в шортиках іде по вулиці, в очах два чортики, в губах - ромашка..." "Аааааааа!, - закричав дід. - Безбожниця! Вєхра! Льотра!" Він побіг по драбину, але якраз повернулася з дійницею молока баба Ганна. Ми спустили повне з горою відро вишень і злізли самі. Баба Ганна затулила нас собою як квочка курчат, а діда відволік сусід.

Ех, діду-діду... Пробачте нас, безтолкових. Згадую Вас часто. Ви лаяли мене нерідко, та й, правду кажучи, було за що. Зараз, коли вітру в моїй голові трохи поменшало, ми б сіли поруч на лавці і так гарно поговорили про життя. Про Другу світову війну, на яку Ви втрапили 18-літнім. Про ту жінку, з Орла, здається, яку Ви врятували на пожежі - багато років вона Вас розшукувала, щоб подякувати. Потім знайшла і надіслала листа. Ми всі читали його і пишалися Вами. І про війну нинішню поговорили б - якими виросли діти і онуки врятованої вами жінки? Воюють з українцями чи серед тих небагатьох, хто протестує проти війни? Ой, діду... Ви давно у засвітах. І баба Ганна теж. Навіть з Ніною ми не бачилися добрий десяток років. Хоча на фото видно що вона й зараз - красуня. Діти, онуки - все, як належить.

Привіт, сестричко! Тримаймося!

Євдокія ТЮТЮННИК