Пам'ятник нам і не тільки

Життя пенсіонерське - веселе і безтурботне. Ну ви самі знаєте: якщо ми не псуємо містянам нерви, катаючись у громадському транспорті у час "пік", то сидимо вдома і робити нам нічого. Ну подумаєш - всього-навсього приготувати сніданок, обід та вечерю. Про прання й говорити нічого - машинка сама справиться. Прополоти пару грядок - так то замість гімнастики. Підгодувати квіти й огірки - не з ложки ж! Підв'язати помідори, бо вигналися вищі за мене і зупинятися не збираються. Скажу по секрету: садила я їх по-пенсіонерськи - лежачи. Ні, не я лежала і повзала по грядці по-пластунськи! Розсаду вкладала лежма у ямку і загрібала, тільки верхівка лишалася зверху. Думала, що так коріння наросте багато, а сама рослинка буде міцна та невисока. Еге ж. Якби ж то. Ростуть як джунглі!

Ще одна пенсіонерська розвага - зимові заготівлі. Варення, компоти, салати, маринади... Нуууу, це те саме, що на танці сходити: крок вперед - до плити, крок убік - до мийки, крок назад - до консервного ключа, довга пробіжка - з гарячою банкою у веранду під кожух, поворот і з язиком на плечі - знову до плити...

І так до вихідних. У вихідні чоловік косить траву. Виймає і переставляє рівно мої криво поставлені тички. Забризкує дерева і городину. Обпилює, обрубує, підправляє, лагодить... Ми як мурашки. І так усі 35 років подружнього життя. На минулому тижні минала ця дата і я вирішила увіковічнити нас на одній із клумб. Ото так і є: ми, наші діти, наші родичі...

Зате ми ніколи не нудьгуємо

Євдокія ТЮТЮННИК