Питання і вопроси від студентів Українсько-Російського інституту

Думка редактора про українсько-російські взаємини не викликала суперечок, а от мовне питання «зачепило», очевидно, всіх студентів, тож довкола нього почалися такі дискусії, що Савіку Шустеру і не снилися. Студентка з Білорусії Вікторія Афанасенко розповіла про те, що в її країні білоруську мову не почуєш у громадських місцях чи в транспорті, бо більшість її земляків говорить російською. Але вона не бачить у цьому нічого поганого: «У нас это вообще не считается проблемой». Схоже, що для дівчини немає навіть питання про існування вибору – якою мовою говорити. «Нужно ли переходить на украинский язык, если не владеешь им в совершенстве?», «Як можемо ми брати приклад з тих людей, які знаходяться при владі, отже, нами обрані, але не розмовляють грамотно ні російською, ні українською мовою?» - запитували студенти, одна дівчина навіть поскаржилась, що не знає педагога, який би досконало володів українською мовою і міг би навчити. «Людина може реалізувати те, що в ній закладено Богом і природою, тільки якщо матиме своє національне коріння, інакше вона навряд чи досягне чогось вагомого, або страждатиме через психологічне роздвоєння, як це було у Гоголя», - наводив аргументи Василь Чепурний.

Ще одне питання: «Якщо людина не володіє українською мовою, чи може вона вважатися українцем?». «Я вважаю, що не кров, не мова, а те, як людина себе відчуває, визначає її приналежність до народу. Але в той же час не можна бути українцем без поваги до мови», - сказав Василь Чепурний, згадавши про поета Станіслава Оріховського, який писав латиною, і Миколу Гоголя – їх вважають українцями. Важливо, що вони зробили для країни. Так само ті, хто виїжджає за кордон, лишаються українцями, якщо продовжують щось робити для країни. «А якщо вони повністю приймають правила гри держави, у яку приїхали, вони втрачені для Батьківщини».

Багато запитань стосувалися книги «Акурайку», студенти її прочитали напередодні. Так, їх зацікавила інформація про те, що китайці поступово заселяють східні території Росії. Тож питали, до чого це призведе і чи може скластися в Україні така ситуація.

Ще одне запитання стосувалося православ’я: «Спільна віра в Україні і Росії – чи є це чинником зближення держав?». На нього редактор «Сіверщини» відповів, що питання однієї віри з росіянами не таке просте, як здається. Бо є православ’я болгарське, грецьке, румунське, і взагалі, на відміну від католицтва, воно не передбачає підпорядкування одному центру. Українське православ’я у деяких традиціях відрізняється від московського.

Загалом дискусія, чи діалог розвивались жваво, а студенти приємно вразили своєю активністю та небайдужістю до різних тем, адже від їх позиції також залежить майбутнє нашої країни. Допомагав розібратися в запитаннях викладач філософії Українсько-російського інституту Станіслав Пономаревський.

Вікторія ГАВРИК