“До того, щоб почати говорити українською я наближався поступово”

Всеволоду Жейко 20 років. Він поет, мандрівник, автостопер,редактор спільноти “Український Наступ” у соціальних мережах. Хлопець розмовляє українською мовою так, що й не подумаєш, буцімто колись він цією мовою не говорив. А він — не говорив.

― Всеволоде, розкажи, будь ласка, в якому мовному середовищі ти зростав?
― Я зростав у російськомовному середовищі. Ба більше, за матір'ю я росіянин. Моє коріння лежать у Сибіру. Мати — з Тюмені, бабуся з Красноярська.

― Звідки в тебе з'явилося бажання говорити українською мовою? Як ти до цього прийшов?
― Національне питання це є й питання власного самовизначення. Для мене важливо бути українцем, важливо таким себе називати, тому що я сам себе таким уважаю. А вважаю себе ним через Революцію Гідності. Бо вона висловила готовність нації вмерти за свою національну ідентичність. Мова є однією з її частин. Звідти й моє бажання.

― До того, як цілком перейшов на українську, мав попередні спроби?Чи бажання говорити українською мовою стало першим, єдиним та, власне, вирішальним?
― До того, щоб почати говорити українською я наближався поступово. І коли всі думки прийшли до одної мети, я відчув імпульс та подумав, що ось воно! Починати говорити треба вже й негайно. Підійшов до цього впритул я після Революції. Почав відчувати, що є частиною цього народу. І це, на мою думку, зіграло вирішальну роль у моєму особистісному усвідомленні. А вже звідти воно перемкнулося на мовне питання.

― Який період часу ти вже говориш українською мовою?
―Півроку.

―А до цього ти, власне, говорив російською мовою?
―Так.

―Ти — поет. У твоїх поезіях часто зустрічаються такі слова як “мжичка”, “бігме”, “застінок”, “свічадо”, “пиятика” і подібні. Звідкіля такий широкий словниковий запас? Я би й не подумала, що ти говорив колись російською мовою.
― По-перше, завдячуючи моїй вчительці початкових класів. Від неї все почалося. По-друге, це все бажання. Це якраз бажання усвідомлювати себе тим, ким є. У моєму випадку це бажання усвідомлювати себе українцем. А бути українцем — означає розмовляти українською мовою. Для мене.

― Довелося тобі зіштовхнутися з якимись труднощами, коли ти почав переходити на українську?
― Звичні труднощі були. Які й у більшості. Це, по-перше, “ а мене не зрозуміють”,по-друге,”а моя мова недосконала”, по-третє, “а як-то мені сказати “так”, а як “сяк””. Але всі ці труднощі несуттєві, якщо мати бажання та дивитися на те, чого ти навчився. Коли маєш до чогось жагу, то вже несвідомо до неї йдеш. Точка неповернення вже позаду. Ти захопився.
Є купа бар'єрів, як зовнішніх, так і внутрішніх. І вони, безперечно, стають на заваді. Та якщо дійсно хочеш вивчити українську, чи будь-яку іншу мову, то все вийде. Можливо не так швидко, як хотілося б. Та не дарма ж кажуть, що свою мову вивчають найдовше.

― Як ти думаєш, чому так мало чернігівців говорить українською мовою?
― Місто таке. Занадто затишне для змін, занадто комфортне, щоб з цього комфорту виходити. Відтак, занадто вкорінене в свою атмосферу.

― Як щодо такої поширеної думки, що неважливо, якою мовою ти говориш, а головне — ким себе почуваєш? Що можеш на це сказати?
― Мені здається, що коли людині немає різниці, якою мовою говорити, то в неї проблеми з самоідентифікацією. У зв'язку з сьогоднішньою суспільною та політичною ситуацією питання мови стає питанням національної самовизначеності.

― Як відреагували твої друзі, знайомі на те, що ти почав говорити українською?
― По-різному. У залежності від їх поглядів. Дехто цьому здивувався, знаючи, що я все життя говорив російською. Деякі вважали, що це абсолютно логічно і правильно. А дехто — так і не визначився. Тобто, як зазвичай буває, одні зайняли одну позицію, інші — іншу, а комусь — все одно.

— Що би ти міг порадити тим людям, які ще тільки наважилися на те, щоб говорити українською?
— Лише одне: вирішили — не зупиняйтеся. Можна помилятися, але, обов'язково, йти далі.
Маю подругу в Харкові, яка боїться говорити українською. Але коли розмовляє — робить це чудовою. І я дивуюся, що вона вміє говорити, але не робить це публічно. Як? У мене очі стають — п'ять копійок.

— А якщо чесно, російські слова ще з'являються в твоєму мовленні?
— Не без гріха. Я часто коли заговорююся, то несвідомо вживаю російські слова, кальки, як, наприклад, “притримуватися” від російського “придерживаться”. Я далекий від ідеалу. Але я розумію хто я. Буде ідентичність — буде бажання. Буде бажання — буде й успіх.

Розпитувала Віра КУРИКО
Опубліковано в газеті "Сіверщина" - передплата триває!