реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Піляокупаційний борщ

Чула, що дехто тут бурчить: Фейсбук, мовляв, як смітник, бо пишуть у ньому про борщі, пироги та квіти. Знаєте, вважати смітником місце, де мовиться про наше найрідніше, найнаціональніше - це ви погарячкували. Адже, де українці - там і борщ. І пироги, і квіти, безперечно. І це здорово що вони у нас є і не дають опуститися в глибоку депресію, для якої маємо таки чимало підстав. Тим більше не треба викидати те, що ворог з радістю підніме.

Десь з місяць тому була дуже здивована кулінарним відкриттям китайців. Вони, бачте, вважали що борщ - чисто російська страва. І раптом прозріли, виявивши що наші сусіди по-братськи пригребли собі те, що належить нам, українцям. Анексували... За звичкою. Хоча ще в дореволюційній знаменитій "Книзі про смачну і здорову їжу" борщ зветься українським, назвати його російським нікому й на гадку не спадало. До останнього часу не спадало, доки рашисти вже вкотре не загорілися ідеєю асиміляції всього українського в їхній недолугий руський мір.

Отож про борщ. Коли завило сиренами повітряної тривоги 24-те лютого і забухкало на околицях міста, ми з чоловіком переглянули стратегічні запаси: трохи картоплі і круп, якийсь дріб'язок в холодильнику. Та ще заготовлені влітку різносоли в погребі, біля полиць з якими тулилися усім сімейством у найжахливіші хвилини авіаударів. Сказати що ми голодували, так ні - не дуже воно й лізло в горло під безкінечні вибухи. Їли щоб не знесилитися. Але борщ ні з чого було варити - надто звикли покладатися на магазини... І тут нарешті така бажана, така очікувана звістка - орків погнали, поступово звільнили окуповані села. Іду з роботи і бачу що на Мстиславській волонтери роздають овочі - усім підряд містянам. Взяла і я дві маленькі капустини, пару морквин та бурячків. "Нарешті буде борщ!" - радісно вигукнула одна з жінок і запитала звідки таке добро привезли. Виявляється, із сіл, які самі ледве встигли віддихатися після окупації, а вже зібрали допомогу чернігівцям. Я йшла і плакала: які тільки прекрасні у нас люди! Наш народ століттями знищували як націю, а він - наче жито. Пробивається через пітьму до сонця, вище за будь-яку каламуть, вмивається чистою росою і тягнеться до краси. А ви кажете - квіти постять... Вибачте, але кожен здатен вихлюпнути із себе у світ тільки те, чим він наповнений зсередини. Ну от такі українці - щирі і дивовижні, глибокі емпати і естети в усьому - від ложки борщу до вишневої пелюстки.

Тоді славний вийшов у мене борщ. Збірний... Вдома знайшлася жменя квасольки, а ще сусідка, Валентина Михайлівна, поділилася пригорщею сушених грибів. Друга сусідка, Світлана, десь за тиждень до того принесла торбину пророщеної цибулі, яку я висадила на грядку і вона вже за кілька днів заврунилася зеленню. Донька вхопила у магазині пакет картоплі. А чоловік із сином привезли із свердловини, що за мостом через Стрижень, бідон води. Той перший післяокупаційний борщик важив для нас набагато більше ніж просто страва. Звісно, радувало те, що сім'я сита. Але, окрім того, гріли душу думки про борщ, жито, націоналізм і непереможність українців. Усе це взаємопов'язано: буде борщ - буде й здорова та сильна Україна. Правда ж?

Євдокія ТЮТЮННИК



Теги:хроніки війни, Борщ, Євдокія Тютюнник


Читайте також



Коментарі (0)
avatar