Остання спокута

І прийшов до Нестора, прозваного Апостолом трав, чоловік у засмуті, бджоляр із Медведівців.

«Ношу під серцем тяжку журу».
«Ліпше б ти меди носив…»
«Винен єси. Вчинив велике зло одній людині».
«Світ не парадис, і люди не янголи. Ми завдаємо прикрощі комусь, нам хтось завдає…»
«Тепер караюся, живоття мені клином».
«Я тобі не суддя, і ти сам собі не суд».
«Та ж переступ має бути скараний. І я готовий. Правда, не знаю, чи є така спокута, яка б загладила мою провину».
«Є».
«Що це».
«Полюбити».
«Полюбити? Кого?»
«Полюбити себе і полюбити того, проти кого згрішив. А будеш носити в серці вину, вона перейде в смуток, у розпач, у черствість, а зрештою – в злість. Проявиться новим злом».

З рукопису "Апостол трав".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ

Живопис Ярини Мовчан.