Не треба прибагати

Іван Тимінський - старий парубок. Живе сам, гастрономічні забаганки звично гамує салом із хлібом або смаженим яйцем.

Як має вільний час, то ходить по людях дрова пилити чи плиниці, бо має бензопилу.
Так і грошей заробить, і чарчину вип'є, і чогось смачненького з'їсть.

Нині напилив машину дров у Гриця Прокопового, стомився й чекав на вечерю.

Ґаздиня покликала за стіл, на якому в тарілках було накладено ковбаси, сала, яєць, помідорів-огірків, будза, хліба.

Іван ухопив скибку, наклав на неї ковбаси й будза й засунув цю нехитру канапку в писок.

- Зачекай, Іванку, я тобі зупи наливаю, - зі співчуттям мовить ґаздиня.
Іван прожовує те, що в роті, ковтає й каже:
- Ще мені будете зупи прибагати*. Я вгнивою* ковбаси цілком повечеряю.

Ганна АРСЕНИЧ - БАРАН

*Прибагати - догоджати, вигадувати якусь екзотику.
*Вгнива - кільце ковбаси.