Токсичність російської літератури
(Із читацького щоденника провінціала).
Моя шкільна вчителька російської літератури на диво спокійно сприйняла мою книгу "Титли і коми", погодившись з більшістю антиросійських оцінок їхньої літератури. Крім Льва Толстого - все ж, на її думку, "Війна і мир" - це грандіозна епопея. І я з цим погодився.
Але - аналізуймо далі.
Катюша Маслова у "Воскресінні" Льва Толстого, ставши повією, змінила картину світу: віддавати своє тіло на забаву чоловікам стало для неї цілком нормальним, виправданим заняттям. В той же час героїня "Повії" Панаса Мирного не змирюється з неправильністю своєї поведінки, не визнає її нормальною і, зрештою, вигнана євреями за те, що не з того джерела воду принесла (вода теж кошерна, чи що? ), гине. Автор їй співчуває, але не визнає її заняття - проституцію нормальним, а російський автор визнає. У цьому різниця двох літератур.
У тій же "Війні і мирі" Наташа Ростова так палко кохає свого обранця, що через відсутність оного кидається за першим- ліпшим негідником, який поманив її. Автор їй співчуває, тим самим вводячи блядство в норму. Чого тоді дивуватись снохачеству, яке буйним чортополохом процвітало в московитській народній сімейній традиції?!
Чого дивуватись кількості юродивих, що їх російська церква проголосила святими? Святість, к приміру, Ксєнії Петербурзької полягає хіба в тому, що після смерті чоловіка ходила в його одязі. Розумієте - святість не в поширенні Євангелія, не в добрих справах, не в стражданні за віру, а в тому, що у кого що брала із лавочників, то в тих торгівля добре йшла... З виторгом...
Повертаючись до Льва Толстого - мало хто помітив, що коханець Анни Карєніної, вбитий горем, йде воювати на російсько- турецьку війну, щоб завоювати для імперії нові землі. І це так, між іншим, 25 кадром...
Токсичність російської літератури ще й у тому, що вона ВИПРАВДОВУЄ злочинців (яскравий приклад - вбивця Раскольніков у "Злочині і карі" Достоєвського). Заражає невідпірністю до зла - Герасим топить не злу бариню, а єдину свою відраду - собачку Муму. Український Чіпка повстає проти обставин, хай навіть стаючи злочинцем, а російський - топить Муму...
Проте Чіпку ми не знаємо, а Герасима з Муму який не знає українець?!
Василь ЧЕПУРНИЙ
Моя шкільна вчителька російської літератури на диво спокійно сприйняла мою книгу "Титли і коми", погодившись з більшістю антиросійських оцінок їхньої літератури. Крім Льва Толстого - все ж, на її думку, "Війна і мир" - це грандіозна епопея. І я з цим погодився.
Але - аналізуймо далі.
Катюша Маслова у "Воскресінні" Льва Толстого, ставши повією, змінила картину світу: віддавати своє тіло на забаву чоловікам стало для неї цілком нормальним, виправданим заняттям. В той же час героїня "Повії" Панаса Мирного не змирюється з неправильністю своєї поведінки, не визнає її нормальною і, зрештою, вигнана євреями за те, що не з того джерела воду принесла (вода теж кошерна, чи що? ), гине. Автор їй співчуває, але не визнає її заняття - проституцію нормальним, а російський автор визнає. У цьому різниця двох літератур.
У тій же "Війні і мирі" Наташа Ростова так палко кохає свого обранця, що через відсутність оного кидається за першим- ліпшим негідником, який поманив її. Автор їй співчуває, тим самим вводячи блядство в норму. Чого тоді дивуватись снохачеству, яке буйним чортополохом процвітало в московитській народній сімейній традиції?!
Чого дивуватись кількості юродивих, що їх російська церква проголосила святими? Святість, к приміру, Ксєнії Петербурзької полягає хіба в тому, що після смерті чоловіка ходила в його одязі. Розумієте - святість не в поширенні Євангелія, не в добрих справах, не в стражданні за віру, а в тому, що у кого що брала із лавочників, то в тих торгівля добре йшла... З виторгом...
Повертаючись до Льва Толстого - мало хто помітив, що коханець Анни Карєніної, вбитий горем, йде воювати на російсько- турецьку війну, щоб завоювати для імперії нові землі. І це так, між іншим, 25 кадром...
Токсичність російської літератури ще й у тому, що вона ВИПРАВДОВУЄ злочинців (яскравий приклад - вбивця Раскольніков у "Злочині і карі" Достоєвського). Заражає невідпірністю до зла - Герасим топить не злу бариню, а єдину свою відраду - собачку Муму. Український Чіпка повстає проти обставин, хай навіть стаючи злочинцем, а російський - топить Муму...
Проте Чіпку ми не знаємо, а Герасима з Муму який не знає українець?!
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |