Наш Зелений Клин і Китай
Цього року виповнилося 140 років початку МАСОВОГО переселення українців на Далекий Схід. А водночас – 165 років з часу підписання Айгунського і 163 роки – Пекінського русько-китайських договорів, які власне й поклали початок цих переселень. Але зараз не про самі переселення й роль українців в освоєнні Далекосхідних територій: будь-кому, хто хоч щось читав про цю історію відомо, що в даному випадку українці були якщо й не першими, то й не другими…
Зараз мова про русько-китайську «дружбу» і як саме ці території відійшли росії. Штрихами. Айгунський договір, по суті, став продовженням Нерчинського договору 1689 року, який уперше встановлював кордони між руським царством та Імперією Цін. У двох словах про Нерчинський договір: руські залякували китайців, що в Даурію послані «несчётные и несметные сильные войска» й вимагали проведення кордону по всій течії річки Амуру (нічого не нагадує?). Оскільки перемовини велися латинською мовою, руські весь час підкуповували перекладачів, щоб знати наміри маньчжурів. Однак це не допомагало: китайські посли заявили, що «велике руське військо» навіть за два роки не зможе добратися в Даурію з москви а місцеві буряти почали масово переходити в підданство Імперії Цін (може ще звідти така «любов» руських до бурят? ) і… руські втратили Амур, який вони, по суті, самовільно до того захопили.
Скориставшись опійними війнами і ослабленням Китаю, росія вмовила укласти Айгунський договір (1858 рік), який ревізував положення Нерчинського й встановлював, що лівий берег Амуру визнавався власністю росії, а Уссурійський край від впадіння Уссурі в Амур і до моря залишався в загальному користуванні.
У листопаді 1860 року був підписаний Пекінський трактат, як продовження Айгунського і Тяньцзінського, згідно якого «россия окончательно закрепила (віджала, назвемо речі своїми іменами – А.П.) за собой Уссурийский край».
КИТАЙ ДОСІ ВВАЖАЄ ЦІ ДОГОВОРИ НЕРІВНОПРАВНИМИ, ТАК ЩО ТЕПЕР МАЄ ВСІ ШАНСИ СКОРИСТАТИСЯ СИТУАЦІЮ Й ПОВЕРНУТИ ЦІ ЗЕМЛІ. Щось мені підказує, що саме цим він довгі роки й займається…
Андрій ПОПОК
Зараз мова про русько-китайську «дружбу» і як саме ці території відійшли росії. Штрихами. Айгунський договір, по суті, став продовженням Нерчинського договору 1689 року, який уперше встановлював кордони між руським царством та Імперією Цін. У двох словах про Нерчинський договір: руські залякували китайців, що в Даурію послані «несчётные и несметные сильные войска» й вимагали проведення кордону по всій течії річки Амуру (нічого не нагадує?). Оскільки перемовини велися латинською мовою, руські весь час підкуповували перекладачів, щоб знати наміри маньчжурів. Однак це не допомагало: китайські посли заявили, що «велике руське військо» навіть за два роки не зможе добратися в Даурію з москви а місцеві буряти почали масово переходити в підданство Імперії Цін (може ще звідти така «любов» руських до бурят? ) і… руські втратили Амур, який вони, по суті, самовільно до того захопили.
Скориставшись опійними війнами і ослабленням Китаю, росія вмовила укласти Айгунський договір (1858 рік), який ревізував положення Нерчинського й встановлював, що лівий берег Амуру визнавався власністю росії, а Уссурійський край від впадіння Уссурі в Амур і до моря залишався в загальному користуванні.
У листопаді 1860 року був підписаний Пекінський трактат, як продовження Айгунського і Тяньцзінського, згідно якого «россия окончательно закрепила (віджала, назвемо речі своїми іменами – А.П.) за собой Уссурийский край».
КИТАЙ ДОСІ ВВАЖАЄ ЦІ ДОГОВОРИ НЕРІВНОПРАВНИМИ, ТАК ЩО ТЕПЕР МАЄ ВСІ ШАНСИ СКОРИСТАТИСЯ СИТУАЦІЮ Й ПОВЕРНУТИ ЦІ ЗЕМЛІ. Щось мені підказує, що саме цим він довгі роки й займається…
Андрій ПОПОК
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
