Між Сибіром, Японією та Китаєм
30 травня 1919 року Другою сесією Української Далекосхідної Крайової Ради була прийнята «Конституція національно-культурної автономії українства на Далекому Сході» — документ, що визначав права українців Далекого Сходу та умови їх самоорганізації та автономії.
Юрисдикція «Конституції» поширювалася на території Забайкальської, Амурської, Приморської, Сахалінської, Камчатської областей та Манжуріі. Згідно з документом, українці Далекого Сходу визнавалися частиною «особливої української самостійної нації».
Українська Далекосхідна Крайова Рада в 1918–1922 роках була найвищим автономним органом українців Далекого Сходу та найвищим виборним органом самоврядування українського населення Далекого Сходу, об’єднаного в Українську Далекосхідну Республіку, що утворилась на території колишньої Російської імперії в районах Зеленого Клину, з претензіями на національно-територіальну та національно-культурну автономію з 1917 року.
Офіційною мовою УДР була українська, Гімном – «Ще не вмерла Україна», за формою правління це була парламентська республіка, на території якої проживало 1,5 млн осіб.
Історію цього державного утворення українців, настільки намагаються затерти, що навіть українська вікіпедія подає її як «Український далекосхідний рух», применшуючи її до «національно-культурної автономії в складі ДВР (Дальневосточная Республика).В той же час ДВР була проголошена 6 квітня 1920 Установчим з'їздом трудящих Прибайкалля, що очевидно є на два роки пізніше за утворення Української Далекосхідної Республіки.
Фактично ДВР утворилась та підтримувалась Радянською Росією завдяки складній міжнародній і внутрішній військово-політичній обстановці, що склалася для Країни Рад навесні 1920 р. (як бачимо утворення різних «республік» практикувалось московитами ще з початку утворення СССР).Проголошення ДВР сприяло запобіганню прямого військового конфлікту між Радянською Росією і Японією та виведенням іноземних військ з території Далекосхідного краю.
Хоч ДВР юридично і проголосила свою владу над Сибірською Республікою та Українською Далекосхідною Республікою, ніколи жодної влади на цих територіях не мала та була фактично маріонетковим урядом Радянської Росії. В грудні 21 року міністром оборони ДВР став майбутній маршал СССР – Блюхер, і Радянська Росія за допомогою військ Красной Армії діючи під прапорами ДВР пішла встановлювати «Советскую власть» на всій території Далекого Сходу.
15 листопада 1922 року ДВР увійшла до складу РРФСР як Далекосхідна область, усі області, що складали ДВР (крім Бурято-Монгольської АО), було перейменовано на губернії.В жовтні-листопаді 1922 року вся українська діяльність була повністю ліквідована російськими більшовиками, які підкорили Далекий Схід та почали репресії проти українського населення, а всі українські громадські установи переїхали до Харбіна, що залишився на території Китаю, де у 1935 році створили Українську Національну Колонію — єдиний український координаційний центр, котрий діяв і після заборони військовою владою Японії в 1937 році всіх українських товариств.
Після розпаду СРСР та здобуття незалежності України відбулася ще одна спроба відновити діяльність українських національних організацій на Далекому Сході — 19 березня 1993 року у Владивостоці відбувся П'ятий Далекосхідний з'їзд українців.
На сьогодні майже все українське населення Далекого Сходу асимільоване та русифіковане. Відсоток українців на цій території зменшився з 60 % в 1913 році до 2,8 % у 2010. Останній український громадський діяч Анатолій Кріль, який спробував заснувати на Зеленому Клині українську церкву, загинув від руки невідомого злочинця 3 квітня 2004 року, на автобусній зупинці у Владивостоку. Не був пограбований.
Комісія Людських та Громадянських Прав (КЛГП СКУ) неодноразово зверталася до Путіна з вимогою розслідувати згадане убивство, зокрема було запропоновано розглянути «церковну» версію — Анатолій Криль брав участь у реєстрації релігійної громади УПЦ КП. У відповідь було отримано лист із Прокуратури Владивостоку про те, що у справі немає свідків, а також, що «церковна» версія не має відношення до кримінальної справи. Вбивство Анатолія Криля до цього часу залишається нерозкритим.
Дмитро ОЛЕКСІЄНКО
Юрисдикція «Конституції» поширювалася на території Забайкальської, Амурської, Приморської, Сахалінської, Камчатської областей та Манжуріі. Згідно з документом, українці Далекого Сходу визнавалися частиною «особливої української самостійної нації».
Українська Далекосхідна Крайова Рада в 1918–1922 роках була найвищим автономним органом українців Далекого Сходу та найвищим виборним органом самоврядування українського населення Далекого Сходу, об’єднаного в Українську Далекосхідну Республіку, що утворилась на території колишньої Російської імперії в районах Зеленого Клину, з претензіями на національно-територіальну та національно-культурну автономію з 1917 року.
Офіційною мовою УДР була українська, Гімном – «Ще не вмерла Україна», за формою правління це була парламентська республіка, на території якої проживало 1,5 млн осіб.
Історію цього державного утворення українців, настільки намагаються затерти, що навіть українська вікіпедія подає її як «Український далекосхідний рух», применшуючи її до «національно-культурної автономії в складі ДВР (Дальневосточная Республика).В той же час ДВР була проголошена 6 квітня 1920 Установчим з'їздом трудящих Прибайкалля, що очевидно є на два роки пізніше за утворення Української Далекосхідної Республіки.
Фактично ДВР утворилась та підтримувалась Радянською Росією завдяки складній міжнародній і внутрішній військово-політичній обстановці, що склалася для Країни Рад навесні 1920 р. (як бачимо утворення різних «республік» практикувалось московитами ще з початку утворення СССР).Проголошення ДВР сприяло запобіганню прямого військового конфлікту між Радянською Росією і Японією та виведенням іноземних військ з території Далекосхідного краю.
Хоч ДВР юридично і проголосила свою владу над Сибірською Республікою та Українською Далекосхідною Республікою, ніколи жодної влади на цих територіях не мала та була фактично маріонетковим урядом Радянської Росії. В грудні 21 року міністром оборони ДВР став майбутній маршал СССР – Блюхер, і Радянська Росія за допомогою військ Красной Армії діючи під прапорами ДВР пішла встановлювати «Советскую власть» на всій території Далекого Сходу.
15 листопада 1922 року ДВР увійшла до складу РРФСР як Далекосхідна область, усі області, що складали ДВР (крім Бурято-Монгольської АО), було перейменовано на губернії.В жовтні-листопаді 1922 року вся українська діяльність була повністю ліквідована російськими більшовиками, які підкорили Далекий Схід та почали репресії проти українського населення, а всі українські громадські установи переїхали до Харбіна, що залишився на території Китаю, де у 1935 році створили Українську Національну Колонію — єдиний український координаційний центр, котрий діяв і після заборони військовою владою Японії в 1937 році всіх українських товариств.
Після розпаду СРСР та здобуття незалежності України відбулася ще одна спроба відновити діяльність українських національних організацій на Далекому Сході — 19 березня 1993 року у Владивостоці відбувся П'ятий Далекосхідний з'їзд українців.
На сьогодні майже все українське населення Далекого Сходу асимільоване та русифіковане. Відсоток українців на цій території зменшився з 60 % в 1913 році до 2,8 % у 2010. Останній український громадський діяч Анатолій Кріль, який спробував заснувати на Зеленому Клині українську церкву, загинув від руки невідомого злочинця 3 квітня 2004 року, на автобусній зупинці у Владивостоку. Не був пограбований.
Комісія Людських та Громадянських Прав (КЛГП СКУ) неодноразово зверталася до Путіна з вимогою розслідувати згадане убивство, зокрема було запропоновано розглянути «церковну» версію — Анатолій Криль брав участь у реєстрації релігійної громади УПЦ КП. У відповідь було отримано лист із Прокуратури Владивостоку про те, що у справі немає свідків, а також, що «церковна» версія не має відношення до кримінальної справи. Вбивство Анатолія Криля до цього часу залишається нерозкритим.
Дмитро ОЛЕКСІЄНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |