Моя довбушіана

"Не поможуть замки твої,
Як підставлю плечі свої," -- цю пісню співав колись у пізній вечірній час під дверима хати мого тата в селі, де чути шепіт рівців -- у Шепарівцях, "поганий хлопчик" Василь, майбутній мій чоловік і батько наших синів, який тоді був ще юнаком... Побешкетував, бо мій тато відповів, що мене немає вдома.

Мій тато з моєю мамою розлучилися, жили в різних селах у різних районах області. Від татової хати мені ближче випадало добиратися на роботу до Коломиї, я якраз проходила практику в бухгалтерії райспоживтовариства по направленню від Чернівецького кооперативного технікуму, і мене зразу ж зарахували офіційно на роботу.
На вихідні їздила в передгір'я, де в древності на одній із висот стояв стовп чатів -- у село Стопчатів, піднімалася на гору Ратунда, на якій проживала моя мама з моїми молодшими сестричками.

В той вечір якраз повернулася від мами до тата, вклалася спати. А тато, реагуючи на стукіт в шибку і двері, сказав, що мене немає вдома, бо спросоння забувся, що я уже повернулася.

"Поганий хлопчик", якому я впала в око, тай сама була далеко не байдужою до нього, напередодні цього вечірнього візиту побив був зі мною горшки)... Він бачив, що я пішла додому до свого тата. Я чула теж той стукіт у двері, але принципово вдавала, що сплю...

Батько, повертаючись з ліхтариком до свого ліжка, глянув у мій бік:
-- О! А ти є? А я йому сказав, що тебе немає... Нічого, завтра прийде знову, -- проговорив сам до себе і ліг назад спати...

Одначе з самого досвітку поспішив мій тато до Василевих батьків.
-- Юро, твій син вчора пізно вечором грозився мені двері зламати! Хуліганив!
-- Насте, накривай на стіл! -- Василів батько звернувся до Василевої мами. -- Петре, та то ж мій син, наскільки я знаю, до твоєї дочки ходить!?...

А "поганий хлопчик", який уже юнак, теж удавав, що наче спить, та прислухався, як його батьки замирювали мого тата.

Юнак Василь хоча і мав у крові щось довбушівське, гаряче, притаманне горянам, був "поганим хлопчиком" та, водночас, володів особливою позитивною харизмою, був авторитетним серед ровесників і не лише, а також примудрявся ставати чемним, Богобоязним, займався спортом, славився трудолюбивістю, майстровитістю, дотримувався певних моральних принципів, закладених батьками і традицією...

І на Покутті, і на Гуцульщині молодь вростала в героїчний епос опришків. Захоплювалася історичними легендами про Довбуша. Наспівувала відповідної тематики пісні...

"Ой попід гай зелененький
Ходить Довбуш молоденький.
...
В мене двері тисовії.
На них замки сталевії.
Не поможуть замки твої,
Як підставлю плечі свої.
Довбуш начав налягати,
Стали двері ся ламати..."

...Навіялися спогади після перегляду новоствореного фільму Олеся Саніна "Довбуш"...
Ой було, було...
Було і спливло...
"Поганий хлопчик" Богобоязний уже склав іспит перед Самим Богом.
Залишилася пам'ять...
Є сини.
Є внуки.
Нуртує гаряча кров у жилах...
Живе опришківський Дух...

Дарія МАРІЯ