"Довбуш" без метелика

Подивився. Пишу. Суб'єктивно, звісно - а як інакше?

"Довбуш" - це "Роксолана", в яку ввалили бабла. Це десь так, як з українськими технологічними політичними партіями, в яких є й поважна програма, й не менш поважна структура, приємний логотип і партійні барви. Але немає "іскри", і через те машинерія "не злітає".

Чув, читав захопливі відгуки, зокрема й тутешніх фб-друзів. Шаную їхні думки, але маю й свою.

Так, жанрове кіно, карпатський вестерн, "твір про героїзм українського національного духу". Технологічно потужна стрічка, з блискучою операторською роботою, з заворожуючими панорамними планами і батальними сценами, з масштабом масовок. Але абсолютно схематозна, механічна, натужна, не наповнена живою кров'ю й нервом.

Парадокс, але й гуцульського буття там практично нема - ні барвою, ні звуком, ні піснею (порівняйте з нібито чи й справді "прорадянським" "Білим птахом...). Кажуть, мова "Довбуша" дуже природня. Так, справді, адаптована під середньостатистичну "бесіду", але. Але хоч одне слово, хоч один смачний зворот є, врізався в пам'ять (крім пари солоних коломийок)? Не кажу вже про типажі, про колоритні характери. Як на мене - нема, особливо з "опришківського" боку. Якісь муляжі з накладними вусами і масними, набріоліненими пательками. Типажно це - офісні працівники, програмісти й мерчандайзери (ну, може, ще пару заробітчан, що їздять "на чехи"), які на вихідні граються "в реконструкцію" (знову ж таки, для порівняння - тесані й дублені гуцульські фізії з фільмових "Тіней забутих предків").

Отож, щоб довго не розводитися. Так, "Довбуш" - це добротна стрічка, за яку не соромно. Яка працює в +, а не в -- і свідчить про неабиякий поступ українського кіна. Але метелик мистецтва там, на жаль, не змайнув. Або, замацаний штампами, дуже швидко втратив пилок і пурхнув за кадр.

Павло ВОЛЬВАЧ