Головна › Новини › ПОГЛЯД
Місто Сновськ досі не має своєї історії
20-Січ-19 508 0.0 0
За офіційно прийнятою версією територія міста Сновськ почала заселятися в 60- ті роки 19 ст. Дивна офіційна версія про заснування міста, без посилання на джерела, версія про якогось смоленського селянина з українським прізвищем Корж, який заснував тут на вільних землях хутір Коржівку. Смоленський селянин – хіба зі Смолина ?

В загальному контексті заселення земель над річкою Снов тисячі років йшло виключно з півдня. І вільних земель тут уже давно не було, починаючи з 16 ст. В 19 ст. землю можна було лише купити, а місцеве населення саме переселялося в далекі краї в пошуках вільних земель. Доводиться констатувати, що місто не має своєї історії. За радянських часів це явище не викликало питань .Нема міста Сновськ, зате є радянське місто Щорс з чисто радянською історією. Складалася така ілюзія, що місто заснував сам Микола Щорс.

Звідки взявся цей радянський герой Щорс ? Його ніхто не знав до 1934 р. Микола Щорс походив зі сновських поляків- залізничників. У 1927 р. повідомлялося, що він народився в с. Носівці Городнянського повіту в селянській родині. Маловідомий герой громадянської війни раптом став «великим полководцем» одного полку. Герой з путаною біографією не мав навіть революційних нагород. Ніхто ні слухом ,ні духом в Україні довго не знав про героя, який віддав своє життя за світле радянське майбутнє. Але в 30- ті роки Сталін почав створювали культ мертвих героїв. Україна не прийняла радянську владу за свою і народ не був знищений ні голодом, ні репресіями. Треба було робити щось таке українсько- радянське героїчне.. Вибір Сталіна за поданням Кагановича впав на «українського Чапаєва». Щорса Сталін канонізував. Запрацював сталінський агітпроп. Книги ,спомини, фільм, опера, картини художників, популярна пісня «Кровь на рукаве». Був знятий відомий фільм «Щорс» і відразу перейменовано місто Сновськ на місто Щорс.

З політдонесень червоних комісарів відомо, що Щорс не мав ніякої військової підготовки , досвіду, хворобливо самолюбивий, малодисциплінований. Вважає себе царьком. Панують серед щорсівців контрреволюційні настрої, пияцтво. Сильно розвинутий бандитизм і антисемітизм. Богунський полк являє собою загрозу радянській владі. Як люті собаки щорсівці грабують селян.

Чекіста Миколу Щорса не любили і вбили в потилицю свої ж –червоні комісари. Агітпроп збрехав, що Щорс загинув у бою. Тіло Щорса не відправили до рідного Сновська, бо люди пам’ятали що робив Щорс у 1918 р. , пам’ятали і чорну славу його дружини 20- літньої чекістки Фруми Хайкіної. Завезли тіло загиблого героя аж у російську Самару.Там могила сталінського героя «повсеместно любимого» і загубилася.

Газета «Молодий Більшовик» у 1935р. брехливо писала, що Щорс зустрічався з Леніним , що його батько був селянин, що вчився в учительській школі, що з фронту повернувся з простріленою ногою і зламаним ребром , що від німців ховався в діжці з капустою, що організував сибірських партизан біля Чити, його розстрілювали, але з кулею в плечі він втік і до того ж полонив генерала.

Чому наші міста названі іменами чужих героїв, які боролися проти української держави ? Щорс став символом і національним героєм Радянської України. В кожному селі була вулиця сталінського героя, у кожному районі був колгосп імені Щорса. Ця постать образлива для української держави.

...У 1707 р. було продано греблю вище Носових млинів. В реєстрі 1732 р. подано село Носові Млини Синявської сотні з поповським домом, з церквою, школою і шпиталем . З опису річок 1754 р. відоме село Носовка при греблі на р. Снов з церквою. З опису Новгород- Сіверського намісництва 1781р. відомо , що тут було монастирське село Носовка, з власною церквою , з 41 селянською хатою на р. Снов, а за річкою була слобода Гвоздиківка. За ревізією 1801 р.-84 ревізькі ( чоловічі душі). У 1897р. у селі Носівка Велико- Щимельської волості налічувалося 94 двори і проживало 507 жителів , була сільська церква. Газета «Пролетарська правда» у 1930 р. писала , що Щорс був селянином села Носівки.

Носівка- нині один із кутків м. Сновськ. Слобода Гвоздиківка називалася на початку 18 ст. Носовими млинами. Уже в 18 ст. тут було велике як на той час село зі слободою.. Кількість селянських хат і приналежність села до чернігівського монастиря означають, що село Носівка було уже в часи Богдана і очевидно раніше . Очевидно те, що Носівку і Носівські млини заснувала місцева людина з відомого і древнього сіверського роду Носа. Він першопоселенець і засновник Носівки і міста Сновськ. Родина була багата і непересічна, бо у 1684 р. Агафія Носова- Зеленська заснувала і розбудували неподалік ще й Андронниківський монастир. У 1676 р. і 1681р.-видано універсал гетьмана Самойловича на підтвердження (!) прав березинському купцю Юхиму Носенко на млин на греблі р. Бреч в пущі Турійській.

З 1503 р. по 1619 р. ці землі перебували під владою московитів і міграцій з Литви у Московщину практично не було. Проте поселення над річкою Снов і за Московщини складало тільки українське населення . В матеріалах реєстру 1649 р. задесенських козацьких сотень і перепису посполитих 1666р. – зустрічається немало прізвищ типу Нос, Носенко , Гоголівець. Це свідчить, що міграція роду Нос відбувалася на береги річки Снов ще за литовського часу.

Мені історія роду Нос добре відома. Про це детально досліджено в моїй книзі « Про золоту очеретину». Як відомо язичницький рід Нос походив з броварського літописного града Носова (пізніше Гоголева). Саме втікачі з Носова заснували в часи ліхоліть і чернігівський райцентр Носівку. Саме з Носівки походить рід сумновідомого полковника Івана Носа. Звичайно такі біженці заснували і село Носівку на Снові. В часи Богдана не помічено міграцій такого типу. Маловирогідно, що це були давніші міграції княжого часу. Очевидно Носівку на Снові могли оселили втікачі від орди татар Менглі- Гірея, яка в 1482 р. спустошила південні райони Сіверщини.
У 1660 р. ієромонах Мирон Орловський заклав над р. Снов Миронівський Богословський монастир, який належав до Троїцького монастиря Чернігова. Архімандрит Лазар Баранович викупив Займу над р. Снов і влаштував млина. Займа, займанщина- право першоволодіння вільною землею в литовську добу. Монастирське село Носівка належала до сновської Займи і чернігівського монастиря. Як правило монастирі в середні віки повертали свої маєтності княжого часу. Носівка була осаджена на Займі в литовські часи.

Радянську версію історії треба переписати і повернути місту історичну назву. Не можно так нехтувати історією країни і історією наших людей які жили тут ще сотні років тому.

При прокладанні Лібаво- Роменської залізниці- у 1874 р. виникло на лісовому хуторі робітниче селище будівників залізниці . Народу наїхало тьма. Пізніше на станції, на півшляху з Бахмача на Гомель, біля депо виник великий центр залізничників Сновск. Сюди були вислані залізничники Варшавського депо. Залізниця працювала на вивіз лісу-бо що можна було вивезти з Полісся. Ліс був основним вантажем станції Сновськ. Діяли вузькоколійки по вивозу лісу до с. Низківка і Камка, по річці Снов також відбувався сплав лісу і навігація.
У 1885 р. х. Коржівка налічував 2 двори і 13 жителів, постоялка, 6 лавок. Село Носівка- 325 жителів, 52 двори, церква, постоялка, 2 вітряки. У 1890 р. при станції було приватне училище. Селище Сновськ у 1892 р. налічувало 182 двори . За переписом 1897 р. -2199 жителів, 4 ярмалки, велика лісопильня, дві синагоги, польський костел. Окремо на залізничній станції налічувалося 23 двори і 225 жителів . Поліські ліси тоді нещадно рубали. Крутилися великі гроші. Ліс до станції підвозили 70 верстною вузькоколійкою. У 1909 р.- встановлено телеграф у м. Сновськ.

Революцію 1917 р. з Росії охоче прийняли польські залізничники і містечкові евреї. У квітні 1917 р. О. Керенський був присутній на засіданні Сновського комітету ради робітничих і селянських депутатів.
У 1918р.згадується Коржовка- 667 володінь, 1227 квартир, населення – 7360 жителів, а Сновськ- 19 володінь , 37 квартир, 189 жителів. У 1924 р. сільська рада с. Носовки – 144 двори і 784 жителів , х. Коржевщина- 20 дворів і 102 жителі, Сновськ-719 дворів і 7625 жителів. Перед війною місто у 1926 р. налічувало 6850 жителів ( 35 % -евреї). Були у місті дві синагоги, костел і православна церква. У 1932 р. працювала промартіль «Червоний тартак», яка виробляла 1200 пудів дьогтю, 1940 пудів смоли, 800 пудів скипидару, 4500 пудів деревного вугілля. З 1935 р. працює школа машиністів для залізниці. Виявлено органами НКВД у 1937р. контреволюційне угрупування викладачів Сновської залізничної школи. У 1939 р. проживало в районі 37, 8 тис. жителів.

«Нова Сновська газета» повідомляла, що до війни в районі було 4 тис. коней, 12 тис. великої рогатої худоби, 5700 свиней, 5400 овець, 1800 вуликів. В місті в 1942 р. діяла Сновська МТС , королівсько- угорська комендатура м. Сновськ.

Під час війни німці створили для 4 тис. містечкових евреїв гетто. У вересні 1942 р. в гетто вибухнуло повстання, частина людей втекла з гетто. Називають цифри від 400-600 людей . Всі дорослі чоловіки (40 осіб) були розстріляні в лісі, а 200 жінок і дітей було відправлено в Чернігів, де їх знищили. ІМСУ подає іншу цифру- 232 розстріляних. Встановлено імя 141 жертви єврейської національності. В 1946 р. в місті проживали 42 віруючі евреї.

Художньою енциклопедією сновського життя є роман Бориса Рибакова (Аронова) «Важкий пісок». Видано роман у 1978 р. Еврейська сновська сімейна сага видана на 26 мовах. Герой повісті Аврам Рахленко-це прообраз діда письменника. Північ Чернігівської області, станція, депо, шкірзавод, залізничне селище. Взуттєва фабрика На залізниці працювали поляки, вислані після повстання 1863р. Влітку повно дачників. Перукарня Аронова. І трагедія єврейського гетто .
В повісті «Кортик» місто подається під назвою Ревськ ( від назви однієї з місцевих річок-Ревна ). Тут відбувалися і зйомки телесеріалу «Важкий пісок»- на околиці збудували 20 будинків старого Сновська. .
За данними МГБ у 1950 р.» проживало у місті 9033особи, а у районі 31799 (росіян-1690, евреїв-1309, 221 «індус»). В депо працювало 630 робочих. У 1922 р. було ліквідовано сіоністську групу єврейської молоді., у 1938 р. – меншовицьку українську контреволюційну організацію».
1973 р.- 11 тис. жителів. Сьогодні в місті проживає 11. 4 тис. населення, з них 8.6 тис. українців. Працює філіал київського заводу імені Артема, який належить до системи ВПК , і велике залізничне депо. У районі проживає 25, 8 тис. жителів, 57 населених пунктів.

Володимир ГУРЗІЙ



Теги:краєзнавство, історія міст, РИБАКОВ, Щорс, Сновськ


Читайте також



Коментарі (0)
avatar