Чи не пора Щорс перейменувати в Сновськ чи Коржівку?

Це невелике поліське місто хронологічно має не надто довгу історію, але вона досить насичена. Ця північ древньої Сіверської землі була заселена ще у славні княжі часи, за Київської Русі. Після занепаду давньоруської держави протягом століть за право володіти Чернігово-Сіверщиною воювали між собою Литва, Польща, Московія.
Нинішній Щорс (до 1935 р.— Сновськ) — центр району, розташований на річці Снові, правій притоці Десни, за 75 км від Чернігова, з яким має автобусне сполучення.

Але сто з лишком роки тому тут буяли густі ліси. Після реформи 1861 року тут оселився селянин на прізвище Корж, який заснував хутір. У 70-х роках XIX ст., в перший період піднесення залізничного будівництва в Росії, поблизу хутора пролягла Лібаво-Роменська залізниця. У липні 1874 року почала діяти залізнична дільниця Гомель—Бахмач, на якій були відкриті станція Сновська й паровозне депо. Відтоді маленький лісовий хутір біля станції почав швидко зростати. Тут оселялися робітники депо, машиністи, службовці, ремісники й торговці.

Довгий час селище називалося за прізвищем першого поселенця Коржівкою. Наприкінці XIX ст. після відкриття в селищі поштового відділення воно стало називатися Сновськом і входило до складу Великощимельської волості Городнянського повіту. 1897 року в селищі налічувалось 222 двори і 2424 жителі.

Наявність залізничної станції сприяла розвитку торгівлі. У 1891 році, коли держава викупила Лібаво-Роменську залізницю, на станцію направили фельдшера. А от початкову школу відкрили тільки 1889 року.

7 березня 1923 року в ході адміністративної реформи було утворено Сновський район і Сновський округ. До району увідійшли 18 навколишніх сіл, до округу – 11 районів (Городнянський, Добрянський, Корюківський, Менський, Охрамієвицький, Синявський, Сновський, Сосницький, Тупичівський, Холминський, Чорнотицький). Сновський округ проіснував до серпня 1925 року.

В березні 1923 року Сновськ як значний (за кількістю населення, станом розвитку промисловості, торгівлі) населений пункт був віднесений до категорії міст. Тут тоді мешкало 7676 чоловік.

У 20-х роках в промисловості Сновська провідну роль відігравало депо та залізнична станція, де працювала третина дорослого населення міста. Також діяли 3 лісопильних заводи, майстерні протипожежного устаткування, торговельні підприємства — загалом кілька десятків державних і приватних підприємств. Житловий фонд міста складав 719 будинків. У селах району діяли Петрівський і Новоборовицький винокурні заводи, Тихоновицький лісозавод.

У 20-х роках у Сновську створюється народна лікарня на 35 ліжок. Працювали 3 лікарі та 17 медичних працівників. У 1924 році у Сновську було 3 школи: 2 трудових семилітніх та 1 залізнична, 1 лікнеп, 1 школа фабзавучу, 1 бібліотека, 4 клуби, 2 театри. У кожному селі Сновського округу діяли неповні школи, у Нових Боровичах діяла семирічна школа.

Протягом 30-х років ішов подальший розвиток Сновська . Відкривалися нові промислові підприємства: обозоремонтний і шкіряний заводи, артіль «Червоний тартак», ділянка лісосплаву, МТС та інші. В ці роки збільшилась кількість медичних закладів (діяла районна і залізнична лікарні, поліклініка, дитяча консультація, санепідемстанція, тубдиспансер). Важливою подією стало відкриття в місті в 1936 році школи медсестер. 1935 року була відкрита залізнично-технічна школа, яка готувала паровозних машиністів, інших спеціалістів для залізничниці. Місто мало вже 9 бібліотек з фондом більше 20 тис. екземплярів. У 1939 році було відкрито музей. У 1935 році Постановою ЦВК Сновськ перейменовано в Щорс, а Сновський район – у Щорський.

Розвиток міста і району був перерваний у 1941 році початком Великої Вітчизняної війни. Район було окуповано в кінці серпня – на початку вересня 1941 року і звільнено у вересні 1943. За роки війни на фронтах загинули 4874 жителів району. За період окупації фашистами було знищено 6596 чоловік мирного населення

Говорячи про історію міста, звичайно ж, не можна обминути людини, ім.`я якої воно носить. Микола Щорс прожив усього 25 років. Герой Громадянської війни, командир дивізії Червоної армії. Це те, що ми знаємо ще зі шкільних підручників. Те, чого не знали, відкривалося поступово, коли ми відкривали для себе нашу невідому історію. Давно вже спростовано більшовицький міф про загибель Щорса в бою від кулі петлюрівців. Його вбили свої ж, червоні, вбив чекіст, підступно, кулею з пістолета в голову. Очевидно, головна причина — більшовики боялися, щоб такі яскраві, авторитетні командири не підтримали ідею незалежної Української держави. А це було цілком реальним, адже і Щорс, і знищені тоді ж влітку 1919 року його соратники Василь Боженко, Тимофій Черняк цілком могли повести своїх солдатів на шлях підтримки України.
Нині в місті діє Музей Миколи Щорса на садибі, де він народився, виріс. До речі, не всі знають про білоруське походження легендарного комдива. Музей був місцем паломництва численних туристів і раніше, не заростає сюди стежка й нині.

А говорячи про сьогодення міста, можна сказати, що вони живе тими ж турботами, проблемами, надіями, що й вся українська глибинка. Працює, народжує, виховує, вчить дітей. Радує, як і весь Щорський район, своєю чарівною північно-сіверською природою.

Як і в кожного міста, тут є свої особливості, свій колорит. Наприклад, щорсівці дуже люблять пам’ятники. І не звичайні, тим чи іншим особам, а , так би мовити, нашій науці, техніці. Звісно ж, в особливій пошані залізниця. В знаменитому депо встановлений на п’єдестал справжній паровоз. В міському парку височіє також справжній , списаний за віком літак-винищувач. По міських вулицях височіють на постаментах автомашини, трактори, в тому числі доволі екзотичні перші такі сільгоспмашини.

А ще є в Щорсі …свій Голлівуд. Так тут називають містечко, споруджене кінематографістами. Фільм тут зняли не один. А найбільш знаменитими стали зйомки кілька років тому багатосерійного телефільму «Важкий пісок», Це екранізація роману нашого знаменитого земляка Анатолія Рибакова. Він пережив все, що пережила країна за роки радянського режиму, правдиво показав цей режим у своїх творах (особливо знаменитим став роман «Діти Арбату», який довго не друкували) і помер у 1998 році в еміграції в США у віці 87-ми років. Роман присвячений життю кількох поколінь звичайної єврейської сім`ї — від кінця Х1Х століття до трагічної її загибелі в роки фашистської окупації. Тоді в єврейському гетто Щорса було знищено тисячі євреїв, які складали третину довоєнного населення міста. Цей дуже сильний фільм, з багатьма персонажами, зіграними відомими акторами (Дмитро Харатьян, Тетяна Лачина, Неллі Уварова, Еммануїл Віторган, Лариса Удовиченко та інші) показує життя простих людей, дружбу, співіснування в одному місті українців, євреїв, поляків, представників інших національностей.

Так от для зйомок цього фільму в одному з районів міста й було відтворено старий Щорс столітньої давнини. А чимало нинішніх вулиць міста і так згодилися для зйомок, адже вони зберегли патріархальний вигляд, колорит, Особливо красиві старовинні дерев`яні будинки із знаменитим поліським різьбленням карнизів та вікониць.

Таке воно, це місто, яке спершу мало назву Сновськ, за назвою красивої річечки, притоки Десни, потім Щорс, а нині все частіше лунають пропозиції повернути йому первісну назву. Так чи так, але люди тут люблять своє затишне провінційне місто. І є за що.

. Петро АНТОНЕНКО.