Пристрасті навколо Щорса: каламутні води колабораціонізму

Щорська районна рада прийняла резонансне звернення щодо небажання виконувати норми Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» щодо перейменування райцентру. А сам документ написаний в такому стилі, ніби й не було 24-х років незалежності, а за вікном і досі сумнозвісна епоха СРСР/УРСР з єдиною і «керуючою» на чолі.

Ще цікавіше, такий демарш 4 вересня її депутати зробили на своїй 29-й сесії ВСУПЕРЕЧ рішенню Щорської міської ради, яка ще наприкінці липня на 56-й сесії постановила повернутися до історичної назви Сновськ.

Так хто він такий, що навколо стільки колотнечі?

Микола Олександрович Щорс (1895-1919) народився у місті з чудовою назвою Сновськ, пізніше перейменованим на його честь. Ситуація цілком у дусі радянсько-комуністичної дійсності, оскільки Щорс вважається організатором одного з червоногвардійських загонів на Чернігівщині в лютому 1918 р., а восени очолив бригаду 1-ої української радянської дивізії (де національна ознака були лише ширмою для прикриття агресії), яка здобула ряд важливих для більшовиків перемог і сприяла окупації більшої частини України.

Але ж сьогодні Україна – незалежна держава, яка платить велику ціну задля збереження свободи і суверенітету. І для якої Щорс – активний учасник війни проти української національної держави у 1918–1919 рр. (брав участь у боях з українськими військами на напрямку Чернігів – Київ, а також з Львівською бригадою Української Галицької Армії), а його підлеглі жорстоко знущалися над полоненими (особливо офіцерами) і творили насильства над мирним населенням зайнятих районів.

Важливий момент: 1-а українська радянська дивізія номінально підпорядковувалася маріонетковому «робітничо-селянському» уряду України, створеному лише 28 листопада виключно для надання видимості законності більшовицькій інтервенції. Як пояснював В. Ленін наступного дня головнокомандуванню Червоної армії: «Без цієї обставини наші війська були б поставлені в окупованих областях у неможливе становище, і населення не зустрічало б їх, як визволителів».

На особливу увагу заслуговує ленінський термін «окуповані області». Окреме питання для депутатів щорської райради: кого має на увазі вождь пролетаріату під фразою «наші війська»? Чи треба пояснювати, що аж ніяк не армію Української Народної Республіки? І чи не забагато паралелей з «ЛНР», «ДНР», захарченками, пушиліними та їм подібними фігурами?

Культовою особою Щорс став у 1935 р., після зустрічі радянського керівництва з діячами культури та мистецтва – коли Сталін потребував розширення пантеону героїв, активно готуючись до нової світової війни. Зауважимо, що особисті характеристики Щорса іноді суттєво різняться. Зокрема у звіті про діяльність Вищої військової інспекції України з 29 січня по 23 серпня 1919 р. читаємо: «Начдив тов. Щорс, колишній поручик, ніякої підготовки і досвіду до своєї нинішньої посади не мав. Болісно самолюбний, мало дисциплінований, у поводженні з підлеглими він іноді улесливо підлещується, а іноді суворий...».

РОЗГЛЯНЕМО АРГУМЕНТИ ДЕПУТАТІВ ЩОРСЬКОЇ РАЙРАДИ, НАВЕДЕНІ В ЇХНЬОМУ ЗВЕРНЕННІ.

1) Щорс не був членом компартії.
А яка різниця і що це змінює? Заголовок публікації в газеті «Урядовий кур’єр» від 30 травня 2015 р. («Комуністом він ніколи не був»), як і фраза звідти («саме з легкої руки видатного кінорежисера за Щорсом міцно закріпилася слава вірного ленінця і комуніста, яким він ніколи не був»), аж ніяк не претендують на наукове дослідження і мають на увазі загальний характер відносин, а не фактичну сторону справи.
У літературі часто зустрічаються згадки про членство Щорса у компартії в 1918 р. Так, документальних підтверджень тому не збереглося. Однак цьому не суперечить жоден із відомих нам фактів біографії Щорса. Зрештою, до якої ще партії міг входити військовий керівник після того, як внаслідок літнього заколоту 1918 р. ліві есери, яким раніше симпатизував комдив, опинилися поза законом?

2) Не належав до тоталітарної системи.
Він і не міг належати, її тільки-но почали будувати. І, до речі, його ж руками. На рахунку Щорса вагомий внесок у цій справі: не один раз громив українських патріотів, неабияк посприявши окупації своєї батьківщини.

3) За його плечима немає кривавих погромів чи розправ.
Особисто за ним – немає. За його підлеглими – чимало.
Взяття в останніх числах грудня 1918 р. богунцями і таращанцями Городні принесло його мешканцям хвилю «червоного терору» – за кілька днів було страчено близько 80-и осіб, у тому числі й священика Івана Самойловича з 16-річним сином. А коли після взяття Щорсом 10 січня 1919 р. Седнева керівник тамтешнього озброєного загону І.П. Курдюк прохав не вбивати захоплених українських вояків (серед гайдамаків було чимало місцевих), біля клубу було порубано і затоптано кіньми близько 10-и чоловік.
Просте питання: здобуваючи більшовикам Київ у лютому 1919 р., невже Щорс не пам’ятав про звірства комуністів і тисячі закатованих роком раніше? Майже десять днів він обіймав посаду коменданта української столиці і в цей час по Києву прокотилася друга хвиля «червоного терору». Кому ставити це у провину?

4) Демонстрував приклади самопожертви та героїзму.
Напевно, приклади самопожертви та героїзму можна відшукати і серед вояків іноземних формувань в СС і Вермахту, терористичних утворень «ЛНР» та «ДНР». Але чи варто? Були свої герої і в нацистів, і навіть у хана Батия. І як це допоможе Україні, якщо на їх честь називати наші міста?

5) Ніколи не зраджував собі, Батьківщині, людям.
Сам Ленін називав ці війська окупаційними, тож що це, як не зрада? Більш м’який термін – колабораціонізм. Отже, про яку Батьківщину і про яких людей пишуть депутати – більшовицьку Росію?

6) Загинув за Україну.
Щорс отримав кулю в потилицю від своїх московських господарів, в яких він ще не встиг остаточно розчаруватися. Розмови про його можливий перехід на бік українців залишилися лише розмовами. На момент смерті Щорс вів бій проти українських патріотів.
За Україну гинули хлопці під Крутами. І вояки армії УНР. Наприклад – 360 полонених українців під селом Базар, яких більшовики розстріляли 21 листопада 1921 р. тільки за те, що ті відхилили пропозицію перейти до лав Червоної армії. І прийняли смерть під спів національного гімну.
Чи будуть щорські депутати і далі наполягати поставити Щорса в один ряд із героями Крут та Базару?

7) Щорс прийняв рішення особисто в інтересах трудового народу.
Український трудовий народ підтримав УНР, а Щорс воював з українцями на боці сил, які в 1917 р. на виборах в Установчі Збори народної підтримки не здобули. Взагалі ж подібне формулювання у зверненні свідчить про те, що депутати Щорської райради – всі як один, судячи з їх одностайності – історію вивчають не за українськими підручниками, а за комуністичними джерелами (на кшталт творів Леніна або сталінського «Короткого курсу історії ВКП(б)»), які не мають нічого спільного з історичною наукою і складаються виключно з перекручень, фальшувань і відвертої брехні.

8) Засновник Збройних сил нашої країни.
Депутатам Щорської райради, певно, невідомо, що за вільну Україну боролися війська армії УНР – ті самі, проти яких воював М. Щорс. І які проявили безприкладний і саможертовний героїзм, самовіддано ставши на захист незалежної демократичної Української держави.
1-а українська радянська дивізія створена російськими окупантами і їм підпорядковувалася. 15 серпня 1919 р. вона стала 44-ю стрілецькою дивізією РСЧА (Робітничо-Селянської Червоної Армії). То які ж такі українські збройні сили заснував Щорс? І хто ж тоді протистояв більшовикам в грудні 1917 – на початку 1918 рр. чи то під Крутами, якщо «засновник» розпочав формування своїх загонів лише через півроку?
Історичним фактом залишається одне – Щорс був командиром радянського військового підрозділу і виконував завдання, поставлені урядом Радянської Росії. Так само, як і сьогоднішні збройні підрозділи «ЛНР» і «ДНР». Згідно з логікою щорських депутатів, останніх теж слід зарахувати до Збройних Сил України? Може, ще й назвати українські міста на честь «славетних полководців» моторол, захарченків та їм подібних?

9) Що про нас скажуть і напишуть наші нащадки?
Нащадки скажуть, що депутати Щорської райради дали сигнал російському агресору, що на Чернігівщині є люди, які на нього чекають. Що у депутатів відсутня національно-державна свідомість. Що їм не болять ті злочини і та наруга, яку чинила багато десятиліть на їхній землі радянсько-комуністична влада. І що й наступні покоління місцевої молоді депутати прагнуть виховати на прикладах, закладених окупаційною владою і пронизаних рабською психологією.
А ще нащадки спитають: а чому таку раду обрали або відразу не розпустили?

І останнє. Невже комусь не подобається стара, більш звична назва міста – Сновськ? Від річки, на берегах якої воно розташоване. Топонім, якому більше тисячі років і який відомій ще з літописів часів Русі-України. Який нікого не сварив у минулому і не посварить у майбутньому.
Краще задайтеся питанням: а навіщо більшовикам було знищувати таку красиву назву? І що за цим стояло?

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті