Мелодія осінніх розставань

Туман заплутавсь у густій стерні
І рве його вітрисько, наче вату.
Вже скоро підуть в зиму мої дні,
Набравши в жмені осені на згадку.
Та поки осінь заміта сліди
Тих, хто іде і тих, кого немає.
Іще дзвенять у золоті сади
І павучки на павутинні грають
Мелодію осінніх розставань.
У них і смуток, і сльози тремтіння,
І молодість не випитих світань,
І вальсування вечорових тіней.
Чиїсь літа, як привиди, стоять,
Чиїсь, як квіти, одцвіли і гаснуть.
І досі зорі ходять ночувать
До переростів – парубків вчорашніх.
Така в нас осінь. В жмені не вбереш
Її сюрпризів, дивних забаганок.
Не зчуєшся, як серцем одцвітеш,
Заплутавшись в чуттях, як у туманах.
Мелодія осінніх розставань –
У дві руки написана поема.
Пора кохання і пора вагань
Й розлучниця з очима хризантеми.
Мені це все уже не перейти
Тверде, як камінь, і м’яке, як вата.
І я спішу туди, де лише Ти,
Узявши в жмені осені на згадку.
04.10.2024р.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ